Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером
Джордж розповів, що таке саме, навіть гірше, трапилося з ним приблизно півтора року тому, коли він винаймав житло у якоїсь місіс Ґіппінґс. Одного вечора його годинник почав неправильно показувати час і зупинився.
О чверть на дев'яту. Тоді він того не знав, тому що з якихось причин забув його накрутити, перед тим як лягати спати (річ для нього незвичайна). Він просто повісив його над подушкою, навіть не поглянувши на нього.
Було це взимку, десь перед найкоротшим днем. Упродовж цілого передсвяткового тижня стояв туман.
І те, що було досить темно, коли Джордж уранці прокинувся, аж ніяк не могло зорієнтувати його в часі. Він простяг руку і зняв годинника. Той показував чверть на дев'яту.
— Ангели святі, заступники небесні, рятуйте! — вигукнув Джордж. — Я ж на дев'яту повинен бути в Сіті. Чому мене ніхто не розбудив? Неподобство!
Він відкинув годинник і зістрибнув із ліжка. Прийняв холодний душ, умився, убрався, поголився з холодною водою, бо на гарячу було ніколи чекати, і перед тим як виходити, знову поглянув на годинник.
Чи то через те, що годинник трусонуло, після того як його жбурнули на ліжко, чи з якихось інших причин, Джордж сказати не міг, — але він пішов. Було чітко зрозуміло: від чверть на дев'яту він почав іти і зараз показував за двадцять хвилин дев'яту.
Джордж схопив його і рушив униз сходами. У вітальні було темно і тихо: не горів камін, ніхто не подавав ніякого сніданку. Джордж подумав, що це було надзвичайним неподобством з боку місіс Ґіппінґс, і вирішив після повернення ввечері додому сказати їй усе, що він про неї думає. Надягнувши пальто і капелюха і схопивши парасольку, він рушив до вхідних дверей. Двері ніхто навіть не відмикав. Джордж вилаяв місіс Ґіппінґс, обізвавши її старою ледаркою, і здивувався, що хтось не може піднятися у належний добропорядним людям час. Він відщепнув двері, відчинив їх і вибіг на вулицю.
Він щодуху пробіг чверть милі, і тут йому почало здаватися дивним і незрозумілим, чому довкола так мало людей і чому зачинені всі крамниці. Ранок був справді досить темним і туманним, але було б дивно, якби через це все довкола зупинилося. От йому потрібно йти на роботу: чому ж тоді інші люди повинні залишатися в ліжку лише тому, що надворі темно і туманно?
Нарешті він дістався до Холборна. Всі віконниці зачинені! Довкола жодного омнібуса! Він побачив лише трьох чоловіків, серед яких один був поліцейським, базарного візка з капустою та якийсь старий напіврозвалений екіпаж. Джордж дістав годинника і поглянув на нього: було за п'ять дев'ята! Він стояв і рахував свій пульс. Нахилився і помацав себе за ноги. Потім, тримаючи годинника в руках, він підійшов до поліцейського і запитав його, чи не знає той, котра година.
— Котра година? — перепитав поліцейський, підозріло оглядаючи Джорджа з ніг до голови. — Послухайте, зараз буде бити.
Джордж прислухався, і найближчий годинник виконав свій обов'язок.
— Але ж пробило тільки три рази! — ображено промовив Джордж, коли годинник перестав бити.
— А скільки вам хотілося б, щоб він пробив? — запитав констебль.
— Дев'ять, — відповів Джордж, показуючи свого годинника.
— Ви знаєте, де ви живете? — суворо запитав охоронець громадського порядку.
Джордж подумав і назвав свою адресу.
— Он як! — сказав поліцейський. — От що я вам пораджу. Ідіть собі спокійно додому і заберіть із собою вашого годинника. І більше ніколи так не робіть.
Замислившись, Джордж знову пішов додому і увійшов до свого будинку.
Діставшись до своєї квартири, він спочатку вирішив роздягтися і знову лягти в ліжко. Та коли подумав про те, що знову потрібно буде вдягатися, вмиватися і приймати ванну, то вирішив, що не буде цього робити, а поспить, сидячи у кріслі.
Проте заснути він не зміг. Ще ніколи в житті у нього не було такого безсоння. Тож він засвітив лампу, дістав шахову дошку і вирішив зіграти в шахи з самим собою. Але і це його не підбадьорило. Це заняття видалось йому надто нудним. Він відклав шахи і спробував почитати. Нічого цікавого в читанні він також не знаходив. Врешті він знову вдягнув пальто і вийшов прогулятися.
Було надзвичайно безлюдно й похмуро. Усі поліцейські, яких він зустрічав, пильно вдивлялися в нього, не приховуючи своїх підозр. Вони спрямовували на нього свої ліхтарі і йшли слідом за ним. Зрештою, це так подіяло на нього, що в нього з'явилося відчуття, ніби він справді щось накоїв, і щойно він чув, як наближаються чиїсь розмірені кроки, одразу ж звертав на бокові вулички і ховався в темних підворіттях.
Звичайно, така поведінка ще більше підсилила підозру до нього. Поліцейські підійшли, обшукали його і запитали, що він там робить. Коли він відповів, що він просто вийшов прогулятися (була четверта година ранку), вони поглянули на нього так, що було зрозумілим, що вони йому не повірили. Двоє констеблів у штатському пішли слідом за ним додому, щоб пересвідчитися, чи справді він живе там, де сказав. Вони бачили, як він дістав свого ключа і зайшов усередину. Тоді вони зайняли позицію навпроти будинку і почали за ним спостерігати.
Зайшовши в будинок, він вирішив розпалити камін і приготувати собі щось на сніданок, просто так, аби згаяти час. Але хоч би до чого він узявся, чи то до відерця з вугіллям, чи до чайної ложки, все падало в нього з рук, або ж він об що-небудь перечіплявся. Він створював стільки шуму! І його охоплював смертельних страх від самої лише думки про те, що від цього може прокинутись місіс Ґіппінґс. Вона подумає, що це злодії, відчинить вікно і закричить: «Поліція!». І тоді тих двоє детективів увірвуться в будинок, закують його в кайдани і відвезуть у поліцейську дільницю.
У нього був хворобливо-нервозний стан. Він уявляв собі, як його допитують, як він намагається пояснити суду всі обставини, йому ніхто не вірить, і його засуджують до двадцяти років каторги, а його матуся помирає від серцевого нападу. Тому він облишив усі намагання приготувати собі сніданок, загорнувся в пальто і сидів так у кріслі, доки о пів на восьму не спустилася донизу місіс Ґіппінґс.
Джордж сказав, що від того часу він ніколи більше не вставав так рано: навчило
