Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Ми з Гаррісом почали думати, що Белл-Уїрський шлюз прибрали так само. Джордж дотяг нас до Стейнса, і там уже ми взялися до човна. Нам здавалося, що ми тягнемо за собою п'ятдесят тонн, і вже пройшли цілих сорок миль. Коли ми перестали тягти, було пів на восьму. Ми всілися в човен і підгребли ближче до лівого берега, вишукуючи місце, де б зупинитися.

Спочатку ми думали дійти до острова Великої Хартії. В цьому чарівному місці річка звивається долиною, вкритою м'якою зеленою травою. Нам хотілося зупинитися в якій-небудь мальовничій заводі, яких безліч біля берегів того крихітного острівка. Але зараз наші прагнення до краси чомусь зовсім не скидалися на ті, які були вдень. Тієї ночі нас цілком задовольнило б якесь місце на воді посеред барж із вугіллям та поряд із газовим заводом. Нам не хотілося ніяких краєвидів. Нам хотілося лише якнайшвидше повечеряти і лягти спати. Та все ж таки ми догребли до того місця, його називають Мис Пікніків, і зупинилися в затишній затоці під величезним в'язом, до коріння якого ми і прив'язали свого човна.

Ми думали, що одразу ж візьмемось до вечері (щоб не гаяти часу, вирішили обійтися без чаю), але Джордж заперечив. Він сказав, що поки ще не зовсім стемніло і видно, що робиш, потрібно спочатку натягти парусину. Коли зробимо всю роботу, от тоді з легкою душею і сядемо вечеряти.

З парусиною довелось вовтузитися значно довше, ніж будь-хто з нас міг уявити. Здавалося б, нічого складного немає. Ви берете п'ять металевих дуг, схожих на велетенські ворота для крокету, і закріплюєте їх по всьому човну. Після цього розтягуєте на них парусину і прив'язуєте її. Ми думали, все це може забрати хвилин десять.

Ми недооцінювали.

Ми взяли дуги і почали вставляти їх у спеціально призначені для цього отвори. Ви навіть не можете собі уявити, яка це небезпечна робота. Оглядаючись назад, я дивуюсь, як ми залишилися живими і маємо змогу тепер про це розповідати. Це були не дуги — це були демони. Спочатку вони взагалі не хотіли триматися в тих отворах. Нам доводилось накидатись на них, товкти їх і грюкати по них багром. А коли їх уже було вставлено, виявилося, що ми їх переплутали, і нам довелося виймати їх знову.

Але тепер вони не хотіли вийматися. Двом із нас доводилось боротися з кожною з них хвилин зо п'ять, а після того вони раптово вискакували, намагаючись скинути нас у воду і втопити. Посередині кожної з них були гачки, і варто було нам відвернутися, як вони щипали нас тими гачками за найбільш тендітні місця. Поки ми боролися з одним кінцем дуги, прагнучи змусити його виконати свій обов'язок, інший підступно підкрадався до нас і бив нас по голові.

Врешті-решт нам вдалося встановити їх усі, і лишалося натягти на них парусину. Джордж розгорнув її і прив'язав один кінець до носа човна, Гарріс стояв посередині, щоб прийняти його від Джорджа і розгорнути в мій бік. Я стояв на кормі і був готовий прийняти парусину. Поки вона дійшла до мене, минуло багато часу. Свою частину роботи Джордж зробив бездоганно. А от Гарріс — він ніколи раніше цього не робив — все і зіпсував.

Як йому це вдалося, я не знаю. Та він і сам не міг цього пояснити. Але якимось дивним чином після десяти хвилин надлюдських зусиль він спромігся повністю загорнутися в парусину. Він так щільно обкутався нею, так міцно підібрав її, що ми не могли його звідти витягти. За свою свободу, яка належала йому по праву від народження, як і кожному англійцеві, він, звичайно, боровся, не шкодуючи сил. У цій боротьбі (про це я дізнався пізніше) він добряче вдарив Джорджа. Тоді Джордж, обдаючи Гарріса лайками, також вступив у боротьбу, зрештою сам заплутався і також загорнувся в парусину.

На той час я нічого про це не знав. Я взагалі не розумів, що відбувається. Мені було наказано стояти там, де я стояв, і чекати, доки парусина не дійде до мене. Тож ми з Монморенсі стояли там і спокійно собі чекали.

Ми бачили, що парусина чомусь різко смикається і сильно підстрибує, але вважали, що все так і повинно бути, тому і не втручалися.

Ми також чули їхні приглушені голоси, які долинали десь із-під парусини, але подумали, що робота завдає їм багато клопоту, і вирішили, що приєднаємось, коли все вже буде трохи простіше.

Деякий час ми чекали. Але все вказувало на те, що справа дедалі більше ускладнюється. Нарешті над бортом човна, викручуючись, з'явилася Джорджева голова і заговорила.

Вона сказала:

— Ти що, не можеш допомогти, роззяво? Стоїш, як набальзамована мумія, і не бачиш, що ми тут задихаємось. Бовдур!

Я завжди готовий прийти на допомогу, коли мене про це просять. Тож я підійшов і звільнив їх. І досить вчасно, тому що лице у Гарріса вже майже почорніло.

Після того нам довелося ще з півгодини добряче попрацювати, щоб зробити все як належить. Потім ми прибрали в човні і взялися до приготування вечері. Ми поставили кип'ятити воду в чайнику на носі човна, і, вдаючи, що не звертаємо на нього уваги, самі пішли на корму діставати все інше.

Це єдиний спосіб на річці змусити чайник закипіти. Якщо він побачить, що ви чекаєте на нього і намагаєтеся стежити за ним, він ніколи навіть не зашумить. Потрібно йти і братися до їжі, так, ніби ви не збираєтесь пити ніякого чаю. Тоді ви досить скоро почуєте, як він булькотить, благаючи вас якнайшвидше зробити чай.

Якщо ви дуже квапитесь, можна також (добряче допомагає) голосно розмовляти між собою про те, як ви не хочете чаю і не збираєтесь нічого запарювати. Ви підходите якомога ближче до чайника, щоб він міг вас чути, і вигукуєте: «Я не хочу ніякого чаю, а ти, Джордже?» А Джордж вам гукає у відповідь: «Та ні. Я взагалі не люблю чай. Замість чаю попиймо лимонаду. Чай так погано перетравлюється». Після цих слів вода з чайника починає аж виплескуватися і гасить спиртівку.

Ми застосували цю невинну хитрість, і, як наслідок, поки ми все приготували, чай був готовий. Ми засвітили ліхтар і, всівшись навпочіпки, взялися до вечері.

Ми не могли дочекатися тієї вечері.

Впродовж тридцяти п'яти хвилин у всьому човні не пролунало