Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

Після цього визнання, щирість якого можна порівняти хіба тільки з наївністю жестів і відтінків голосу, на хвилину запанувало мовчання.

— Йдеться про твоє одруження? — спитала вона, втоплюючи чарівничий і блискучий, як лезо кинджала, погляд в сині очі Люсьєна.

— Ось уже півтора роки, як ми працюємо над улаштуванням мого одруження, і воно досі ще не завершене, — відповів Люсьєн. — Я не знаю, коли воно завершиться, та справа не в тому, моя любонько!.. йдеться про абата, про мене, про тебе... Ми під серйозною загрозою... Тебе бачив Нюсінжен...

— Так, — сказала вона, — у Венсені; виходить, він мене впізнав?

— Ні, — відповів Люсьєн, — але він закоханий у тебе так, що готовий загубити свою грошову скриню. Після обіду, коли він описував тебе, розповідаючи про вашу зустріч, я не стримав мимовільної усмішки — необережної, бо в світі я немов дикун серед пасток ворожого племені. Карлос, що бере на себе думати за мене, вважає, що становище небезпечне, він береться перехитрити Нюсінжена, якщо той здумав шпигувати за нами, — а барон на це цілком здатний. Він мені казав про безсилля поліції. Ти вчинила пожежу в старому димарі, повному сажі...

— А що хоче зробити твій іспанець? — тихенько сказала Естер.

— Нічого не знаю; він сказав, щоб я ні про що не клопотався, — відповів Люсьєн, не насмілюючись глянути на Естер.

— Коли так, я слухаюсь тебе з собачою покірливістю, це ж моє ремесло, — сказала Естер і, взявши Люсьєна під руку, повела його в свою кімнату, кажучи: — Чи добре ти пообідав у цього підлого Нюсінжена, мій Люлю?

— Після кухні Азії ніякий обід не здається смачним, хоч би який був уславлений куховар у домі, де обідаєш. Але Карем приготував обід так, як і завжди в неділю...

Люсьєн мимоволі порівнював Естер з Клотильдою. Коханка була така гарна, така незмінно мила, що досі не дозволила наблизитись потворі, яка жере найсильніше кохання, — пересиченню!

“Яка шкода, — сказав він сам до себе, — коли маєш жінку у двох видах. З одного боку, поезія, насолода, кохання, відданість, краса, принада”...

Естер метушилась, як метушаться жінки перед сном; вона ходила, наспівуючи, по кімнаті, літала, наче метелик. Ви сказали б — колібрі.

“... З другого боку — знатність, порода, почесті, гідність, визнання світу!.. і ніякої змоги сполучити їх в одній особі!..” — скрикнув Люсьєн.

Наступного дня, о сьомій годині ранку, прокинувшись у цій чарівній біло-рожевій кімнаті, поет побачив себе на самоті. На його дзвінок прибігло фантастичне створіння — Європа.

— Чого треба панові?

— Естер!

— Пані виїхала о п’ятій без чверті. Згідно з наказом пана абата, я знайшла, з приставленням до дому, нову особу.

— Жінку?

— Ні, пане, англійку... одну з тих жінок, що вештаються вночі, але ми маємо наказ поводитися з нею, начебто це була — пані: що думає пан робити з цією шкапою?.. Нещасна пані, як вона плакала, коли сідала в карету! “Що ж поробиш, так треба, — скрикнула вона. — Я покинула бідного котика, коли він спав, — сказала вона мені, витираючи сльози — Європа, якби він глянув на мене й озвався, я б залишилась, готова вмерти з ним разом”. Знаєте, пане, я так люблю пані, що не показала їй її заступницю; є багато покоївок, які б завдали їй цієї муки.

— Значить, незнайома тут?

— Так, пане, вона ж приїхала в тій кареті, яка відвезла пані, я її переховую в своїй кімнаті, згідно з наказом...

— Вона гарна?

— Настільки гарна, наскільки може бути гарною випадкова жінка, але їй не важко буде грати свою роль, якщо пан гратиме свою, — саркастично сказала Європа, виходячи, щоб привести лжеЕстер.

Напередодні всемогутній банкір дав перед сном своєму лакеєві відповідний наказ, і він уже о сьомій ранку вводив уславленого Лушара, найспритнішого з агентів торговельної поліції, в маленьку вітальню, куди барон вийшов у халаті і туфлях.

— Фі насміялися з мене! — сказав він у відповідь на поклони агента.

— Інакше не могло бути, пане барон. Я дорожу своєю посадою і мав честь доповідати вам, що не можу втручатись у справи, чужі моїм обов’язкам. Що я обіцяв вам? Зв’язати вас з тим із наших агентів, який, здавалось мені, найкраще вам прислужиться. Але пан барон знає про розмежування між людьми різних професій... Коли будують дім, не дають тесляреві робити те, що стосується слюсаря. Так ось, існують дві поліції: — поліція політична і поліція кримінальна. Ніколи агенти кримінальної поліції не втручаються до справ політичної поліції, і навпаки. Якби ви звернулись до начальника політичної поліції, треба було б отримати дозвіл міністра, щоб узятись до вашої справи, а ви не наважилися б розповісти про неї генеральному директорові королівської поліції. Агента, що взявся б за поліційну справу на свій страх, усунули б з посади. А кримінальна поліція така сама обачна, як і політична. Таким чином, ніхто в міністерстві внутрішніх справ або в префектурі не рушить інакше, як тільки в інтересах держави або в інтересах правосуддя. Якщо йдеться про змову або злочин, та боже мій! начальники будуть до ваших послуг, але зрозумійте ж, пане барон, що в них є серйозніші справи, ніж п’ятдесят тисяч паризьких любовних пригод! Що ж до нас, то ми повинні втручатись тільки в справи арешту боржників, і коли справа торкнеться чогось іншого, ми підлягаємо великій небезпеці в разі порушення чийого-небудь спокою. Я вам надіслав одного з моїх людей, але застеріг, що не відповідаю за нього. Ви наказали йому знайти в Парижі жінку. Контансон “вимантачив” у вас тисячу франків, пальцем не поворухнувши. Однаково, що шукати голку в річці, що парижанку, яку підозрюють у поїздці в Венсенський ліс, і яка за описом схожа на всіх гарних парижанок.

—