Нестяма - Богдан Жолдак

попихачі, щоби приховати цей жаский злочин, таємно рознесли шматки його у віддалені частини країни й закопали. Однак досяг-ли лише протилежного — занадто швидко усюдні люди збагнули, що його там поховано. Як? Дуже просто: на могилках ції стражденнії (а їх було занадто багато навіть для цієї країни) відчули, що легко можуть одужувати, припавши до надгробків. І почалося зворотне прочанство з різних святих місць до тутешніх — тобто Демидій аж нарешті досягнув своєї справжньої мети — приносити щастя простим людям.

І от одного такого разу сам можновладний Пафнутій якось занедужав, незважаючи на численну кількість придворних лікарів і ворожбитів, отож вирішив помандрувати до цілющих надгробків. І тільки-но прилинув, як перед його внутрішнім зором постали одразу поспіль усі його гріхи, а особливо ота покірна безіменна придорожня прислужниця, од чого володар ураз геть ізцілився, тобто помер.

Шаґріїва шкіра

Річ не в тім, що Корольов був українець, бо така ідея могла прийти в голову й інтернаціоналістові. Не про завоювання ним Космосу! А про ідею важливішу для його, як для людини, особинно, як для чоловіка.

Розповідає Сергій Корольов:

— Нас на Вкраїні було троє таких: я, Кібальчич і Шаґрій. Кібальчича за ці мислі Всесвіту встиг ростріляти ще лічно цар-батюшка, бо почімусь хоч Кібальчич і близько тоді не стояв коло Санкт-Пітірбурга, де царя вбивали людішкі тіпа старшого братца Ульянова Сашкі, а імено йому, Кібальчи-чу з Кобеляк, і кинули «вишку» — бо щоб він звідти не сунув свій ніс куда не надо, а іменно в Космос. Правда, слава Богу, Кібальчич устиг передати істафету іньчому вкраїнь-цю Ціалковському, в якого справжнє прізвище було Сагайдачний. Ну хто такий Сагайдачний, то, слава Богу, це нікому не нада тепер розказувать чи доказувать. Це тепер. А тоді він лучче всіх знав, шо йому може бути за одну лише связь із родом гетьмана, то він щосили не признавався — маючи рідного брата-журналіста, який признавався, пиша скрізь під статтями свою настоящу гетьманську фамілію; і де він зараз тепер, цей брат?

Розповідає Сергій Корольов:

— А той устиг передать істафєту Шаґрію. Це як тіпа багата ступєнчата ракета, вона летить, і передає одна одній енергію толчка. Шо Шаґрій думає, що нада мінять зразу фамілію, шоб ЧеКа не здогадалось. Но вони його посадовили. Раз, другий, тоді третій, хоч він носив уже тоді змінене прізвище на «Кондратюк» — свого покійного племнянни-ка, під яким і увійшов ув історію космонавтіки.

І от перед самим Корольом постає ділєма, бо він тоді носив фамілію «Король». І він бере й зьмінює її на Корольов, щоб йому теж за націоналізм нічого не було, й первим ділом йде на найвищу кручу, щоб тепер ізпитать на собі почуття невагомості. Точно розщитавши траекторію падіння, щоб не вбицьця, й і стрибає з єї, високої, і в стрибку, хоч на короткий миг, но відчуває почуття. І цей історичний миг запічатлів на кінопльонку Довженко, який тоді саме на ній знімав свій фільм, так що це документально засвідчено. Що імперія, спохватившись, більш ні разу не дозволила Корольову лічно іспитать чуство польота.

Розповідає Сергій Корольов:

— Так, я змінив прізвище і уникнув тоді репресій — до такої її міри, що ще перед війною устиг воссоздать перве в мірі ракетне оружиє тіпа «катюша» — за що й був посаджений чекістами в тюрму, бо «катюша» тоді превозходіла по мощі все, що лише могла превозходіть. Бо більшовики дуже тоді держалися за власть і боялися таких превосходств. Наприклад, на параді така, їдучи, возьме й вмаже по трибуні Вмавзолєя. І поклали під зелене сукно цю грізну зброю, де вона пролежала до самісінької війни, яку ми, аби не їхня дурість, могли виграти відразу, не програ-вая її. Мало того, я всю війну — за те, що був великим вченим, — лічно просидів у зонах, де випадково зустрівся зі своїм колишнім вчителем математики Кравчуком, і він мені передав усі свої остаточні ракетні секрети, за що мене потім убивали і опера, і зеки, чудом потрапив у концлагірь імені Туполева, де й сам він сидів, возглавляя його, за що й був посаджений.

Так, це така історична правда. Хоч ти оце возьми і вигадай її ще більш неймовірнішу, а луччої не получицця — бо в цей дикий час один аристократ по імені Фон Браун не втрачає часу марно по концтаборах, яких тоді в Гирманії також було придостаточно, а замість цього швидко починає створювати «фау-патрони» для боротьби з швидкороз-вивающими нашими танковими дівізіями. І вже реальніші крупномасштабні ракети типу «Фау-1», щоб устигнути за допомогою війни ще й створити не тільки міжбаліс-тичну ракету «Фау-2», но і першу міжконтинентальну ракету «Фау-3», типу того, щоб вдарить по Нью-Йорку. І він її зробив. Но не встиг запустить, бо не зміг винайти швидко достойного її пального. А тут, у цей час, уже радянські танки підступилися під Портстдам, де була ракетна база — і той Фон Браун давай бігти з нею швидко до американської зони й кричать: «Що ж ви робите? Це ж ви спите, а комуністи — ні, ви ж, тупі янкі, навіть не розумієте, що таке ракета. Так заберіть її разом зі мною, доки не пізно, бо ко-муняки як заберуть, то вам тоді всім пізно буде з вашим Нью-Йорком.

Ті давай думать і сображать, що воно й до чого, а як утямили, яка біда була надвисла над їхьньою столицьою Нью-Йорком, то перелякалися дуже й за це заарештували Фон Брауна і його страшні усі іздєлія разом із його страшними колегами.