Бурецвіт - Марія Ряполова
Дивник опустив очі, зліз зі стільця і поплентався в невідомому напрямку, плутаючись у шести лапах.
22
— Прокляття може застрягнути, наприклад, на людині з надто сильною волею або надто розвиненими певними здібностями, — розповідав радник.
— Якими?
— Фактично, будь-якими. Якщо людина талановита, то з цим будуть проблеми.
— Добре хоч я ні на що не перетворився, — похитав головою Мереж.
Бурецвіт зміряв його зневажливим поглядом.
Ми сиділи у вітальні Мріїного будинку, на першому поверсі. На другому господиня наводила красу. Вона ще не показувалася чоловікам на очі після зняття чар.
— Можуть бути й інші причини, звісно. Але, я гадаю, це питання часу. Рано чи пізно прокляття з нього зійде.
Я роздивлялася радника. Мене бісила його поза. Він закинув ногу на ногу і якось дуже сильно вивернув зад. Так фотографуються дівчата в бікіні.
Бурецвіт мовчав і крутив у руках чорну кульку. Він змусив мене її йому здати. Взагалі я була тепер у немилості. Причому в усіх, крім радника. Я поглянула на Мережа. Той ще ображався на нас.
— Мереже… ти…
— Що?
— Ну, ти пам’ятаєш, у лісі тоді… той крик. Що трапилося?
Ти ніби цілий.
— А я звідки знаю.
— То це був не ти? — перепитала я.
— Ні.
— Але тоді хто ж?
— Може, шукач?
— Вибач, у мене не такий приємний голос.
— Зачекайте, невже в ту ніч там був хтось ще?
— Це цілком можливо, — сказав Мереж.
— Тоді… може, його пошукати?
— Нащо?
— З ним щось трапилося. Зле.
— Чого ти переймаєшся? — дратівливо спитав шукач. — То був він. Мереж. То був його голос. Побачив, мабуть, оту свинокозу і заверещав.
— Не бачив я ніякої свинокози!
— А та коза дуже небезпечна? — спитала я у Бурецвіта.
— Ну, безпечною вона не виглядає.
— Там був іще твій монстр, — сказав Мереж. — Як ти вважаєш, перетворюватися на монстра приємно?
— Доброго вечора, — почулося зверху.
Ми підняли голови і побачили Мрію в довгій напівпрозорій нічній сорочці. Під нею, здається, були короткі чорні шорти і блузка корсетом, теж чорна.
— Е… ви вже спати лягаєте? — промимрив Мереж.
Знекровлене довгим миттям ріденьке волосся розкидане по плечах Мрії. У її зелених очах — очікування неймовірного успіху. Звичайно, порівняно з тим, що було раніше, виглядала вона просто шикарно.
Мрія почала граційно спускатися сходами.
— Ні ще. А чого ви питаєте?
— Я… просто ви в нічній сорочці.
Мрія зупинилася і оглянула себе.
— Справді. А я ще думала, як воно називається.
— Вам личить, — додав Мереж.
— Дякую.
Вона спустилась і сіла у крісло. Сіла так, як сідають у нього в меблевій крамниці, коли хочуть визначити, наскільки воно може бути комфортним.
— Як це чудово — не почувати себе потворою.
Всі промовчали.
Я помітила, що в кімнаті з’явився також Дивник. Коли і звідки він прийшов — невідомо, але його чотири ока були все такі ж сумні. Монстрятко залізло на старий пуфик і ледь гойдало хвостиком.
Мені стало ніяково. Щоб відволіктися, я обвела поглядом інших присутніх.
Виявилося, що Мрія не зводить очей з радника, а той уже трохи нервується. Раптом дівчина встала з крісла, попростувала до нього і спокійнісінько вмостилася йому на коліна. Радник стримано усміхнувся.
— Ми тут говорили, — почала я, — про крики в лісі позаминулої ночі. Ми гадали, це був хтось із нас. Але це не був хтось із нас. От ми й думаємо, хто це міг би бути. Може, варто пошукати його в лісі?
— У лісі нікого нема, — відповіла Мрія. — Я його оббігла, поки знімала прокляття.
— Оббігли?
— Мені все треба було оббігти, всю прокляту територію. На щастя, раніше, тобто з прокляттям, бігала я швидко.
Розмовляючи зі мною, вона весь час дивилася на радника. Той нічого не чинив, лише посміхався і думав, мабуть, який йому треба зробити вираз обличчя, щоб не виглядати ідіотом.
— Розкажіть мені про себе, — запропонувала вона йому і почала чухати його макітру, розворушуючи прилизане волосся.
Дивник сповз на підлогу і поплентався в сусідню кімнату.
— А що саме вас цікавить? — Радник намагався зберігати спокій, але голос його видавав деяку схвильованість.
Я підвелася і пішла за монстрятком.
— Щось дуже особливе.
Я пройшла до іншої кімнати і зачинила за собою двері.
Дивник сидів на підвіконні і дивився надвір.
— Дивнику, ти не чув, а радник сказав нам дещо. Він сказав, що прокляття з тебе не сходить, бо ти дуже талановитий. І що з часом воно зійде, бо закляття, що його знімає, воно вже діє, тобто не вже, а ще, воно ще діє. І діятиме на тебе, доки прокляття не зніметься. Треба трохи почекати.
Дивник до мене не повернувся, але почав трохи розгойдувати хвіст, а обвислі останнім часом вушка його знову були в тонусі.
— Завтра зранку ми поїдемо звідси і візьмемо тебе з собою.
— Ні, ні, припиніть!
З сусідньої кімнати почувся жахливий галас.