Гра у вoйнушку - Баса Джанікашвілі

треба було сховати в Руставі, перш ніж росіяни ввійдуть у Тбілісі. До Руставі росіяни не пішли б. Там не було ані військових баз, ані багатіїв. Лише спогади про кілька заводів та один магазин «Еліт Електронікс». Вони б не прийшли заради того, щоб його пограбувати. Електроніксів і у Тбілісі було достатньо.

Назад він повернувся б іншою дорогою. Через Гомборі. Дорога, щоправда, там була жахлива, але безпечна. Він слухав по радіо, як з Горі рушили російські танки. І як біля Мцхети для оборони столиці закріпилася якась грузинська військова частина. Гурам вирахував, що до Тбілісі танки та військові колони йтимуть щонайменше дві години. До того ж є ще військові, які бодай на годину мали б затримати росіян перед столицею. У такому разі сім’я Дарчія провела б ніч удома. Дорога з Сіоні до Руставі через Гомборський перевал зайняла б три години.

Дорогою Гурам Дарчія думав про сім’ю, кохання та цінності. Намагався проаналізувати власні помилки і для більшої переконливості подумки визначив три найсуттєвіші з них. Усі три призові місця зайняла зрада. Його спокусницею була вогнянокоса, чорноока, трохи старша за нього жінка.

Як можна охарактеризувати їхній зв’язок? Це стосунки, сповнені теплом та увагою. Із безпідставними обіцянками та лицемірним шляхом до насолоди, припорошені подарунками та квітами забуття. Гурам думав про зраду всю дорогу, і йому не було соромно. Коли ж він доїхав до Сіоні, зрозумів, що пройшов через коридор сорому.

Гурам влетів у подвір’я, наче струмом вдарений вискочив із машини й, промовивши «синку» (з трьома крапками у кінці), схилився до Гівіко і взяв його на руки. У цей час із маленького дерев’яного котеджу вибігла пере­лякана Віра Кекелідзе і, немов квочка, обійняла Гурама з сином. Коли Гурам Дарчія побачив дружину, йому стало соромно через те, що його при цьому нічого не соромило!

— Синку, Віро! — додав він і відчув полегшення, — здається, війна почалась.

— Ми знаємо, татку, — відповів Гівіко і вказав на дерево, — це мій штаб. Коли прилетять літаки, я залізу нагору й зіб’ю їх.

— Заходь, нагодую чим-небудь, — Віра Кекелідзе зайшла до будинку.

— Не час їсти, ви що! — закричав Гурам. — Он Тбілісі візьмуть, зайдуть і переб’ють усіх!

— Не бійся, татку, — спокійно відповів Гіві­ко і знову вказав на те саме дерево, — дивись, я туди залізу й зіб’ю. Ось рогатка, ось камін­ці, — показав кишені Гівіко.

У цей час Віра винесла надвір каструлю і покликала чоловіка.

Гурам не втримався. Після чотирихвилинного монологу про вторгнення росіян, взяття Тбілісі, зґвалтування матерів та дружин, ганьбу та помсту він на якийсь час заспокоївся і всівся перед будинком. Віра вийшла на поріг і грайливо зійшла трьома сходинками.

— Я так рано на тебе не чекала. Навела б тут лад, — сказала вона чоловікові, поправляючи волосся.

Після цього був другий монолог Гурама Дарчія тривалістю у п’ять хвилин. Він знову озвучив, що могло б статися у разі окупації Грузії російськими військами. Під кінець він сумно зауважив, що Сіоні на диво спокійно сприйняв бойові дії. Врешті він підвівся з кам’яних сходів, зайшов до будинку, сів за стіл і втупився у насипаний для нього суп. Їсти не хотілося.

Котедж

Зайдімо всередину й оглянемо котедж сімей­ст­ва Дарчія. Уважно роздивимось і зробимо власні висновки.

Ось тобі й на… Невже, працюючи цілий рік, не можна заробити на щось іще, окрім двох маленьких кімнат і великого ліжка? Дерев’яна підлога місцями настільки пошкоджена, що випадковий гість може провалитись по плечі. Та й цілі дошки вгинаються під ногами, неначе трамплін перед стрибком у воду. Хоча, при бажанні, це може бути й весело.

На додачу до всього того, дах пропускає воду. Сіоньський дощ полюбляє котедж Дарчія. Вода починає текти з кількох місць, і вночі мати з сином сплять під парасолькою. Дощить і в куті, який зветься кухнею, де стоїть плита і відро з водою. «Батько якось намагався полагодити дах», — ніяково сказав мені Гівіко.

Меблі? Ви питаєте мене про меблі? Один стіл на трьох ніжках, чотири двоногі стільці, шафа, що плаче, коли її відчиняєш, і холодильник породи чіхуахуа зі зламаними дверцятами, які тримаються на шпагаті. Один кінець мотузки прив’язаний до ручки, другий — до цвяха в самому холодильнику. Як щодо ліжка? Ось, у другій кімнаті ліжко є основою всього. Зверху на ньому стоїть стілець і безногий стіл Гівіко, перетворений тепер на дошку — сміливе рішення авангардного дизайну. На цій дошці Гівіко робить уроки. На ліжку є ще гітара і напханий одягом гардероб без дверцят. Мабуть, так легше виймати одяг. Крім того, на ліжку стоїть поличка, на ній — велосипед Гівіко і ракетки для бадмінтону. Більше нічого. У якому стані підлога спальні, сказати не можу з тієї простої причини, що її не видно. Я вже казав, що всю кімнату займає ліжко.

А от про стіни кілька слів сказати можу. Колись їх пофарбували у синій колір. Після того протягом п’яти десятків років відпочивальники залишали на них автографи та освідчення в коханні. Може здатись, що це ескіз полотна відомого художника. Та це не заважає родині Дарчія проводити тут кожне літо. Тим більше, що котедж тепер належить їм.

Спогади

Це будинок. Принаймні, його так назива­ють. Та загалом це радше маленька одноповерхо­ва двокімнатна хатина на двадцять два