Бал-маскарад - Tory_Chameleon

– Заробітку? – не зрозумів я.

– Випускник музичної академії Чайковського, головна надія потоку і все таке… – безхатько підняв скрипку. – Коротше, звіть мене Ваською.

– Е-е-е… Приємно познайомитися. Я – Мар’ян, а це…

– Дарина. Я чув. Мені цікавіше було б взнати передісторію вашої появи тут. Виглядаєте ви, м’яко кажучи, інтригуюче.

Ми з Дариною глянули один на одного. Вечірні наряди, маски, а в неї ще й шлейф сукні подраний і з зачіскою казна-що…

Вже було близько третьої ночі, а ми все сиділи, опершись одне на одного. Мені чомусь так добре стало від того, що я відчувала його близькість і тепло. Васька дрімав у своєму кутку. Певно наші розповіді для нього були як казочка на ніч.

Тепер я знала, що Мар’ян мав бути ведучим на тому балі-маскараді. Цікаво, як там впоралися без нього? Можливо, знайшли заміну. Хтозна. Та й навіщо гадати. Завтра Інга про все розповість, якщо не приб’є мене раніше. Я ж мала замінити її.

– В мене відмерзло вже все, що могло відмерзнути, – не витримала я більше.

– То ходімо на бал нарешті, – я певно витріщилася на нього, ніби на ненормального. – Точніше, влаштуймо його тут. Ми ж на нього збиралися. Он навіть масок не зняли.

– Ви знаєте, поки не сказали, я й не помічала, що вона досі на мені, – я потягла руки до голови, аби скинути її, але Мар’ян зупинив мене.

– Не треба. Давайте… давайте спершу потанцюємо.

– Ем, зараз? Тут?

– А чому ні? Нам тут ще години дві мінімум сидіти. Чому б не розважитися?

– Я не знаю, навіть музики немає, Інтернет тут не спіймаєш. А вальсувати під щось сучасне якось не дуже хочеться.

– Це не важливо. Головне, що є ми, – він встав і запропонував мені свою руку, а я, не довго думаючи, вклала в неї свою.

Ще кілька годин тому я мріяла про бал, а вже зараз – довіку сидіти з ним у цьому клятому метро.

Коли наші руки зімкнулися, мені стало важко дихати і я відчув, як пітніють мої долоні. Я закружляв її у вальсі, подумки рахуючи, аби не збитися з ритму. Вона старалася одночасно не дивитися мені в очі та удати, що не відводить погляду. Якщо чесно, це виглядало дуже кумедно.

Не знаю, можливо, Дарина також вираховувала ритм подумки, але вона жодного разу не збилася. Цікаво, і як мелодії в наших думках могли збігатися?.. Хоча, можливо, я просто рахував вголос. Я був тоді такий схвильований, що все могло бути.

Неочікувано для нас обох заграла справжня мелодія. То прокинувся наш новий друг Васька. Безхатько підморгнув і дав знак, аби ми не зупинялися. Певно його розбудив стукіт її каблучків. Втім, нам це було лише на руку. Ми продовжили свій рух під ніжні звуки його скрипки.

Ще кілька годин тому я мріяв лише про сон, а вже зараз – довіку танцювати з нею у цьому клятому метро.

Мої ноги шалено гуділи. Не знаю, скільки ми так протанцювали, але коли отямилися, було вже досить світло. Незабаром метро відчинили й наше ув’язнення скінчилося. Мені прийшла ціла купа повідомлень від Інги. Не додзвонившись, подруга влаштувала справжній обстріл у всіх месенджерах, про які згадала. В мене точно будуть неприємності. Та це неважливо.

Коли ми вийшли з метро і побрели вперед, не думаючи, куди саме дійдемо, перехожі оглядалися на нас як на дурнів, але нам було все одно. Ми дивилися лише одне на одного.

Чи вірю я в кохання з першого погляду? Ні, це все дурниці, вигадані романтиками. Втім, ця дурниця однозначно сталася зі мною. І я готова повернутися в метро і жити там разом з Мар’яном і Ваською до кінця життя, аби лише вона не закінчилася.

Кінець