Морок, у якому тону - Ксандер Демір

Давид

-Оу, ти переживала за мене? – я поставив над нею свою руку, спираючись на стінку. З такого вигляду, вона здавалась такою крихітною та безпорадною. Але я прекрасно знав цю дівчину. І можливо такою вона і здається на перший погляд, проте якщо дізнатись її так, як зробив це я, то можна одразу зрозуміти, що ця жінка – богиня. Чоловіки готові падати їй в ноги, як тільки побачать її, але вона не з тих, хто потребує їх. Самодостатня з раннього віку. Незалежна. Сильна. Моя.

-А ти думаєш, я за тебе не переживаю взагалі? – вона знову провела пальцями по моєму тілу, від чого я здригнувся. – Погано думаєш. – якщо чесно, то я вже і забувся про що думаю, через її оце такі.. рухи!

-Та невже. – нахилився до її вуха, спостерігаючи за реакцією. Раніше вона б дала мені знову свого могутнього ляпаса і я пішов, ображений немов дитя. З такими хуками, їй потрібно було виходити на ринг. – Здається, вино знову любить грати в мені. І я до біса хочу тебе поцілувати.

Що я тільки що сказав? А головне навіщо? Знову ці магічні чари богині, або все ж таки вино?

-Багато хочеш, папочка. – вона клацнула мені по носі, даруючи свою прекрасну посмішку, і пролізла під рукою. Я втратив владу над нею, тому скривися і повернувся до дівчини.

-Ніби-то ти того не хочеш. – нахилив голову на бік і склав руки перед собою. – В цій кімнаті двоє страшенно самотніх і по вуха закоханих людей. І якщо це не так, то Байт – не німецька вівчарка, а шпіц.

-Байт метис німецької вівчарки. – дівчина поправила локон свого волосся за вухо.

-Тебе більше цікавить якої породи Байт, чи наші почуття? – я похитав головою і відвів погляд в бік. – Вже дев’ята, майже десять. Здається, мені час в готель.

-Готель? – здивувалась. Її брови мало не вилізли на 24 поверх багатоповерхівки. – Чому ти проживаєш в готелі?

-Я не планував залишатись в Україні так довго. І не хотів повертатись в пустий будинок за містом.

-Яка справжня ціль твого приїзду в Київ? Ти справді хотів допомогти мені створити мережу ресторану?

-Знаю, це тупо звучить, але так. Це була вагома причина, аби тебе побачити. – я натягнув винну посмішку, дивлячись їй у вічі. – Бабуся дуже хоче відвідати твій ресторан, проте їй не можна літати через тиск. Я хотів запропонувати тобі створити мережу спочатку в Києві, а потім хоча б один заклад в Стамбулі.

-Це дуже серйозний крок. – очі Малишевої забігали по кімнаті.

-Для цього в тебе є я. – знизив плечима. – Так, я не маю сильної влади в Туреччині, як в Україні, проте в кінці зими буде тендер на одне дуже гарне місце в центрі Стамбула. Між собою будуть змагатись декілька закладів ресторанів. Загалом це місцеві шишки. Проте, я хочу аби ти також взяла в цьому участь. Як, я казав раніше, фінанси я беру на себе. Родинна ферма приносить достатньо грошей, аби покрити усі витрати. Мені потрібна лише ти, аби здійснити мрію бабусі. Ти допоможеш мені?

-Але це інша країна, в якій я не маю жодної репутації. – її голос тремтів. Здається, вона дійсно боїться цього вирішального кроку.

-Але моя фамілія репутацію має. – я посміхнувся. – Можливо, це звучить фантастично, але ми можемо фіктивно одружитись, аби нам дозволили взяти участь.

-Що? – хоч би вона Сашка не розбудила своїм «ЩООООО?». – Ти пропонуєш мені вийти заміж за тебе?

-Фіктивно. Аби у тебе все вдалось. – це справді дивна ідея. Знаюче те, що не так давно я пропонував їй одружитись по-справжньому. – Авжеж, є варіант, аби я висунув свою кандидатуру. Проте, в умовах конкурсу вказано, що кандидат повинен мати ресторан, який користується великою популярністю в країні, або за межами.

-Але не вказано, що я маю бути обов’язково Йилмаз Дар’я, так? – хитро посміхнулась. – Якщо ти хочеш, аби я взяла участь в тендері, то в мене є тільки одна умова. Я залишаюсь при своєму прізвищі, імені та все в цьому роді.

-Це буде складніше. Проте гаразд. Я згоден, хоча моя пропозиція залишається відкритою. – я простягнув руку дівчині для рукостискання і вона відповіла взаємністю. – Почнемо готуватись з кінця січня.

-Ти весь час будеш тут, в Україні?

-На жаль, ні. Думаю, в кінці грудня я повернуся в Туреччину, аби бути з бабусею на Новий рік, ти знаєш у нас традиція, і потрібно повернутись до керування фермою. Я не можу залишатись тут на довго. Але у лютому чи на початку весни, я повернусь в Київ. – якби я того не хотів, але я не можу залишати ферму на довгий термін, поки не знайшов достойного керівника, що замінить мене. Раніше нею керував дідусь і проблем не було, проте зараз не ті часи. – До речі, на Новий рік бабуся буде рада бачити й тебе з Сашею. Ви моя сім’я, як і її.

-Ми потім шодо цього поговоримо, добре?

-Так, авжеж. Мені час. Завтра вранці знову на будмайданчик.. – скривився, одягаючи своє пальто та взуття. Так не хочу рано вставати. Хоча, я сам це заварив.

-Гаразд, доброї ночі, Давид. – провела мені посмішкою, тому я знову не втримався, залишив їй свій поцілунок на її щоці.

-І тобі доброї ночі, Дар’я.