Українська література » Сучасна проза » Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня

Читаємо онлайн Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня
Як укупі – «Плуг».

І так, розумієте, з 1922 р., з березня місяця, коли після славнозвісного «мугу»… (Це так голова спілки часто говорить: «мугу»), кажу, після того «мугу» народився «Плуг».

«Мугукнули» разів зо два, зо три – а тоді:

– Що ж, хлопці, робитимемо?

А Панів:

– Хто й зна! Щось робитимемо!

– Мугу! Треба щось робити…

А Панів:

– Хто й зна! Треба щось робити…

– А що саме робитимемо?

– (Тоненько.) Писатимемо. Ось послухайте:

Коли пас я маленьким гусят,

Мені сонце всміхалося любо.

– Пас маленьким гусят?

– Пас!

– Сонце всміхалося?

– Всміхалося…

– От і добре! Будете за секретаря. Розпорошились усі. Треба той порох зібрати. Може, що буде! А то, брат, міщансько-власницька напирає…

– (Тоненько.) Напирає.

– Пишіть… «Плуг» має на меті об’єднувати розпорошених досі селянських письменників, що, ґрунтуючись на ідеї…»

– А що таке «ідея»?

– Потім! На вечірках дізнаєтесь… Пишіть…

– Пишу…

– «…на ідеї союзу революційного селянства з пролетаріатом, ідуть разом з останнім до утворення нової соціалістичної культури й ширять ці думки серед селянських мас України без різниці національностей…» Так?

– Хто й зна! Так!

– Треба ініціативної групи…

– Хто й зна…

– Хто ще є такий, що пише?!

– А це хто такий?! Здрастуйте! Хто ви такий?

– Я? Остап Яровий!

– Письменник?

– Ні!

– А може, письменник?! Пишете що-небудь?!

– Пишу. Листа ось батькові написав, щоб гроші на марки прислав.

– Ну от! А кажете, що не пишете…

– А ще хто-небудь є? Щоб із селян?

– Шевченко ще є… Пише.

– Давай сюди!

– Коляда є! Крашаниця є. Сенченко казав, що письменником хоче бути!

– Давай сюди! Підписуйте, ініціативна група. Ходять розпорошені!? Збирайтесь, хлопці! Читай!

– Нема чого читати.

– Пиши й читай

………………………………………………

Народився «Плуг»

……………………………………………

І потім у «Вістях», у відділі «Література й мистецтво»:

ПЕРША ВЕЧІРКА «ПЛУГА»

«Учора відбулася перша вечірка «Плуга». Зачитано було твори Панова, Шевченка й Пилипенка. В дискусіях брали участь: Панів, Шевченко й Пилипенко. Аудиторія, що складалася із Панова, Шевченка й Пилипенка, поставилася дуже прихильно до творів молодих письменників».

І пішло… Й пішло… Й пішло…

…11 вечірка «Плуга»… З погордою:

– «Численна авдиторія понад 14 душ жваво обговорювала Сенченків твір».

…30 вечірка «Плуга»…

…Авдиторія більш як у 60 чоловіка.

…61-а вечірка «Плуга».

…Авдиторія понад 200 чоловіка.

…87-а вечірка «Плуга»…

…Численна авдиторія (більш як 500 чоловіка)…

Почало гнати філії.

Філію у Валках (Панч заснував). У Полтаві. В Кременчуці. В Миргороді. В Лубнах… Потім на Правобережжя: Київ, Умань, Житомир…

Наддніпрянська Україна заплужанилась.

Летять листи…

…«Пишу вірші. Напишіть, чи можна вступити до «Плугу». Посилаю 14 зшитків. Коли мало, пришлю ще 22… Ідеологію поділяю. Пишу, як Шевченко, хоч дядина кажуть, що в мене чепурніше виходить».

…«Шановні товариші! Дійшла чутка й до мене, що у вас там є якийсь «Плуг», що допомагає селянським письменникам. Я вмію вірші писати, та ніколи. Чи не прислали б ви свого «Плуга» виорати моїх дві десятини, а я за цей час написав би віршів. А то як сяду писать, землю відберуть, бо «нетрудовий елемент» скажуть…»

…«Уважающі мене товариші. Я селянський письменник, прямо від плуга. Чи можна мені до вашого «Плуга» приписатися? Напишіть, пожалуста, чи звільняє це від військової служби і чи можна буде повернути відібрану в мене землю. Посилаю на одвєт марку і скілько це буде стоїть…»

…«Я бувший диякон. Тепер священик. Постраждал за революцію: відібрали ругу[94] й будинок. Пописую. Благочинний[95] говорить, що пишу, як Пушкін. Коли ціна підходяща, пришлю. Гроші наперед, бо многії за сороковуст обіцяють, а як одправиш, ховаються. І когда єто всьо кончиться?..»

Приходять.

– Здрастуйте!

– Доброго здоровля!

– Ви будете «Плуг»?

– А що таке?

– Та оце прийшов! Чув, що на селянських письменників обучаєте. Приніс осьдечки клунок віршів… Батько кажуть: «Все пишеш! Усе пишеш… Ішов би ти куди… Куди б уже йшов… то йшов. Все одно, кажуть, толку з тебе чортма ніякого. Взяв би паляницю та пішов, може-таки, хоч на письменника б виписався».

– Та оце я й прийшов… По дорозі обікрали. Мати дали сто тисяч, так і ті вкрали.

– Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова, нате записку.

……………………………….

– Чи сюди я попав? Це «Плуг»?

– Хай буде це!

– Приїхав з Донеччини! Віршів привіз… Хочу видати. Не знаєте, почім платять? У мене їх, підходящих таких, рядків тисяч на десять. Коротенькі вірші. Лірика більше. Тільки я дешево не продам…

– А покажіть…

– Ось!

– Не видадуть!

– Як не видадуть?

– Так. Не видадуть… Багато дуже.

– А ви хіба з «Плуга»?

– Ні, я не з «Плуга».

– Так скажіть мені, хто там у їх головний? Як то так – не видадуть?!

– Ідіть у Селянський будинок. Шукайте Пилипенка або Панова. Нате записку.

……………………………….

– З Сибіру прийшов! Писав-писав там, а тоді думаю: «Що ж я тут пишу, коли є Україна». Та оце й прийшов. Подивіться, будь ласка, чи воно куди годяще…

– А чим живете?

– А нічим. Живу та й вже! І пишу. Тим і живу.

……………………………….

– Здрастуйте вам, пожалуста!

– Здрастуйте!

– Де тут отой «Плуг»? Заїдь, каже стара, подивись, мо’, там дешевше, як у капаративі. Орав оце, а воно, сатана, каменюку підтаскала. І потилиця так якось угнулася, що як не нажмьош – огріх, як не нажмьош – огріх! А воно при наших достатках…………………………………………………………

……………………………….

Прокинулись творчі сили, буруном на «Плуг» ідуть…

– Що?! Розворушили?!

– І де тільки вони беруться?!

II

І забалакали про «Плуг» геть усі закутки України нашої Радянської від Карпат аж до Кубані…

– «Плуг»! «Плуг»! «Плуг»!

– Для селян пишуть! Бо селянські письменники!

Заворушилися села.

– Та хоч скажіть, на милость Божу, що ж ви з ними робитимете?

– Е! «Скажіть»?! Робитимемо!

А Панів:

– Хто й зна! Може, щось і робитимемо!

– Мугу… Треба щось, хлопці, робити… Так, братця, не можна… Раз розпочали, назад нікуди. Треба на щось сідать… Багато нас – на віз не влізем. І в гарбу, брат, не всунешся… Платформу, хлопці, цілу треба! Бо без платформи розсипемося!

– А яку платформу?!

– Яку? Урбанізувати села треба.

– Урбанізувати?! Ой! Жалко ж! Там квітки, там телята!

– Жалко?! Самому, хлопці, жалко, та ні чорта не поробиш! Треба. Механізація пішла, індустріалізація, інтенсифікація, соціалізація, матеріалізація, пролетаризація, комунікація, алітерація, тракторизація… Про-о-пали телята!!

– А верби як?! А гусята?!

– Та не плачте, а то й я заплачу… Треба й гусят урбанізувати. Воно таке маленьке, біленьке, гарненьке… А доведеться бідолашному штепселя вставить…

– Пища-а-а-тиме-е-е, сердешне…

– Та ми йому потихесеньку… А ви чого, Шевченку, хлипаєте?

– Та лошати жалко! Таке звіздочоле, од Манжи. На Петра найшлося… Найшлось, та

Відгуки про книгу Вишневі усмішки. Заборонені твори - Остап Вишня (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: