Смутна доба - Микола Смоленчук

Кульгаючи, шугнув у гущавину.

Коли реєстровці досягли місця, де звисав над прибережним шляхом Плескатий камінь, з лісової гущавини гримнув одинокий постріл. Вершник у зеленій бекеші поник у сідлі, його шапка з барвистим шликом[102] звалилася під ноги коня.

Логвина підхопили, сторожко поглядаючи на лісові хащі, опустили на чиюсь кирею, розтягнену між двох коней, і чвалом понеслися вниз до переправи.

— Убив чи поранив? — гадав Карпо, повертаючись до своїх.

Наказав жінкам лишатися у лісі, а сам подався лагодити в дорогу свій однокінний візок.

Третього дня вони досягли Подолу. Карпо приїздив до побратима двічі, але дорогу не забув: одразу за Житнім ринком звернув у провулочок, де забилася під кам'яні гамазеї скромна господа Таранухи.

Їхній приїзд підняв господиню на сьоме небо. Разом з дівчиною Лешка подалась на базар і одягла Долю, як лялечку. Дівчині так пасувало національне вбрання, що Лешка аж охкала від задоволення. Прохожі норовили заглянути за перелаз їхнього двору; про гарненьку дівчину, що приїхала до волинячки, так називали Лешку сусіди, до вечора знав увесь куток.

— Як у вас мило та затишно! — повторювала Доля, може, тому що скінчилась дорога.

Карпо теж заспокоївся. Навряд чи знайде її тут однорукий. А коли й пронюхає, хай спробує взяти. Це тобі не Чубівка, тут самочинство не в моді. У побратима та Левка он яка сила, глянув на Замкову гору.

З Долею Лешка зійшлася одразу, нестримна у своїх поривах, темпераментна дівчина нагадала Лешці її саму в недалекому минулому. Гай-гай як летить час!

Розказувала дівчині про Левка і не перебільшувала:

— Після вашої зустрічі він про тебе тільки й говорить. Про твою біду, про Логвина та каштеляна. Однорукий прийти сюди не посміє, ти ще не знаєш моїх козаків!

— А де вони? — наважилась запитати.

— Десь за Львовом. У них, козаків, сто доріг...

Жінка весело порядкувала коло печі, навіть заспівала своїх дівоцьких пісень.

— Повернеться твій Левко! Лишить десь слідочка, а сам тута вирине!..

Карпо буркнув задоволено:

— Тобі й старості нема, Лешко, — і додав по обіді: — Піду на базар, а завтра й додому.

— Погостював би. Хай Текля поскучає!

Доля, безпосередня і щира, розповіла Лешці про своє знайомство з Левком, починаючи з першої зустрічі на майдані. Про вітчима та каштеляна теж. Лешка навіть поцілувала дівчину, яка вчинила так рішуче, покинувши рідну домівку.

Гулевичівні