Шлях Срібного Яструба - Дмитро Білий
Атей знову схопив лук.
Тепер втікачі стріляли не зупиняючись. Швидко, одна за одною злітали з кургану стріли. Срібні стріли легко пронизували ворожі щити і панцири. Лава чорних вершників помітно поріділа, але переслідувачів залишалося ще не менше трьох десятків.
— Швидше, швидше! Стріляй! — закричав Сагір. На мить здалося, що вони зможуть відбити напад.
Атей простягнув руку до гориту за новою стрілою, але горит був порожнім. Орія теж у відчаї відкинула свій спорожнілий горит. Сагір випустив свою останню стрілу, і Атей вперше помітив, що у його очах на мить промайнув розпачливий вираз.
Стріли зі срібними наконечниками закінчилися. Лава чорних вершників вмить наїжачилась списами, мечами й сагарісами, і вони погнали коней на курган…
Орія і Сагір вихопили свої мечі й застигли, очікуючи, коли чорні вершники видеруться на вершину кургану. Атей безпорадно відкинув вже непотрібний лук — тепер єдиною зброєю у нього залишився знайдений у Місті Мерців акінак. Атей став поруч з Сагіром, виставивши акінак лезом вперед.
Гул копит лави чорних вершників, здавалося, струсонув весь степ. Атей чув, як хропуть їх коні і відчував зловісний сморід.
Раптом брат схопив його за руку, вдивляючись у малюнок на лезі акінаку.
— Давай сюди акінак! — скрикнув Сагір і вихопив зброю з рук здивованого Атея.
Ще більше здивувався хлопець, коли його брат підскочив до самої вершини кургану, на якому темніла постать кам’яного воїна. Сагір впав на коліна й вдарив лезом об кам’яну фігуру. Від леза посипалися іскри. Сагір, перехопивши руків’я акінака двома руками, встромив його у землю поруч із кам’яним воїном.
Атей озирнувся — перший чорний вершник був уже зовсім поруч. Лезо тяжкого списа було спрямоване прямо у груди беззбройного хлопця.
— Папай! — закричав Сагір і встромив акінак у землю.
В ту ж мить, немов висічена лезом об камінь, на небі спалахнула блискавка, і її вогняне лезо вдарило об срібне руків’я встромленого у землю акінаку.
Кінь чорного вершника, який стрімко летів на Атея, піднявся на дибки. Хлопець покотився по землі, рятуючись від кінських копит.
Атей відчув, що земля під його ногами затремтіла. Небо, на якому вже сіріло передранкове світло, знову затягнуло тяжкими хмарами. Чорні вершники безладно закрутилися на своїх схарапуджених конях навколо кургану. Здавалося, їх коні намагалися втекти від якоїсь таємничої сили, яку випромінював курган.
Серед хмар, одна за одною, спалахнули ще дві блискавки. І при їх світлі Атей із жахом побачив, що з підніжжя кургану, немовби просочуючись крізь ґрунт, повільно підіймаються густі клуби чорного туману. Туман поступово оточив весь курган, потім почав розпливатися, низько стелючись над землею. Коні чорних вершників сахалися від цього туману. Деякі з них почали посилати свої стріли у туман, відступаючи від його хвиль.
Знову блимнула блискавка, і під хмарами розкотився гуркіт грому. Сліпуче лезо блискавки засліпило на мить очі Атея. Йому здалося, що на цей раз блискавка вдарила у підніжжя кургану, прямо в клуби чорного туману.
Сагір широко розкритими очима дивився на чорних вершників. Він простягнув до них руки і заспівав, розгойдуючись всім тілом:
— Мерці скачуть!
Нащо ж ви підганяєте своїх коней?
Хіба судилося вам
Повернутись до своїх домовин?
Туман почав розпадатися на великі клапті, які поступово набирали обриси великих вовків. Чорні вершники кинулися врозтіч — туман щез, перетворившись на величезну вовчу зграю. Один з вершників спробував вдарити вовка своєю сагарісою. Але вовк, стрибнувши, вибив вершника з сідла.
«Вовки Папая!» — здогадався остовпілий Атей.
Через мить чорні вершники, відчайдушно втікаючи від вовчої зграї, зникли у степу.
Запала тиша. На обрії з’явилося сонце.
Сагір, Атей і Орія застигли, напружено вдивляючись в бік, куди майнули воїни-мерці, рятуючись від вовків Папая.
Навколо кургану лежали поцілені срібними стрілами вершники Гістаса. Атей побачив, як від перших променів сонця чорні нерухомі фігури почали танути, перетворюватися на примарні тіні. А ще через мить тіні щезли, немовби земля втягнула їх. Їх зброя миттєво покрилася іржею і від легкого вітерцю пилом розсіялася над землею.
Так і здавалося — все, що сталося цієї жахливої ночі, — і Місто Мерців, і воїни-мерці чаклуна Гістаса, і чорний туман, і вовки Папая — все було примарним, тяжким маренням-сновидінням.
— У нас замало часу, — промовив Сагір, коли вони трохи відпочили, — на нас чекає мудрець Отан — вождь клану Срібного Яструба.
Глава 9. Острів Гілеї
— Я чекала вас біля Міста Мерців, — розповідала Орія, коли вони вже досить далеко від’їхали від кургану, біля якого ледь не загинули у бою з чорними вершниками, — раптом я побачила, як над руїнами спалахнув яскравий червоний промінь. Саме такий, як тоді, коли ти, Атею, лежав на могилі, поцілений стрілою вершника-мерця. І тоді я вирішила прийти вам на допомогу.
— Що ж, ти прийшла вчасно, — промовив Атей.
Обличчя Сагіра було блідим, а очі відсторонено дивилися кудись у далечину. Здавалося, він і досі не може вийти зі стану, в якому перебував, коли викликав Чорних вовків Папая.
— А що, будь-який акінак може викликати вовків бога Папая? — насмілився запитати його Атей.
Сагір озирнувся на нього і похитав головою:
— У тебе був не простий акінак, — лише декілька скіфських ковалів, посвячених Зберігачами у таємниці богів, могли виготовити такі мечі. Скоріше за все, він належав якомусь нашому воїну, який намагався пробратися у Місто Мерців і знищити його за допомогою Чорних вовків Папая.
— А ми колись зможемо знищити Місто Мерців? — войовниче запитала Орія.
— Там, де є Світло, є і Темрява, — похмуро відповів Сагір, — Гістас приречений, і він розуміє це, і лють його зростає. І не важливо, хто зруйнує Місто Мерців — ми, чи алани, чи готи. Гістас не зміг оволодіти Щитом Таргітая і сили його відтепер будуть танути.
— А хто він, вождь Отан? — запитав Атей.
Сагір похитав головою:
— Це велика людина, воїн, ім’я якого вже стало легендою, мудрець і чарівник. Колись, дуже давно, він відправився до берегів Інду і довго жив там, опановуючи мудрість і таємні знання, що зберігаються у храмах і печерах цієї далекої країни. Коли Отан повернувся, то на великій раді клану Срібного Яструба він пройшов випробування і був обраний вождем.
— А яке випробування він мав пройти? — зацікавилась Орія.
— Першим випробуванням повинен був стати двобій із трьома найсильнішими воїнами. Другим —
