Улісс - Джеймс Джойс

мене разів шість чи й сім а я плакала чи ні напевне так чи щось коло того губи у мене трусилися коли казала до побачення на ній була Розкішна дорожня кирея геть особливої блакитної барви і дуже незвичайний фасон на один бік це було страшенно красиво після їхнього відплиття запала така пекельна нудьга я ладна була втекти від цього куди завгодно де ми є там нам ніколи не подобається батько чи тітка чи весілля тільки й робиш що ждеш вічно чекаєш що б привелоооо йогоооо до тебе чекання всіх лііііт його прилііііт а кляті гармати бухали ревли по всій окрузі особливо в день народження Королеви і все летить додолу й на всі боки якщо не відчинити вікон коли генерал Улісс Грант{948} а вже хто чи що він був вважалось важлива птаха зійшов з корабля і старий Спрейг консул що там сидів від допотопних часів при всьому параді бідолаха в жалобі за своїм сином потім усе те саме ранкова зоря і барабанний дріб і сердешні солдатики довкола шастають зі своїми казанками від яких смороду більше ніж від старих євреїв з довгими бородами в тих їхніх джелибаях{949} та зборищ левитів і ріжок гармати до бою й гарматний сигнал усім повернутись за мури й начальник варти поспішає з ключами замкнути браму й козиці грають і лиш капітан Гроув із батьком усе розважають про Роркс Дрифт і Плевну й про сера Гарнета Волслі{950} та Гордона в Хартумі я їм завжди розкурювала люльки старий пияк зі склянкою ґроґу на підвіконні нізащо не лишить жодної краплі на денці вічно колупається в носі й гадає котру б іще розповісти брудну бувальщину в куточку але все ж таки при мені він не забувався спочатку викишкає мене з кімнати під будь-яким приводом компліменти мені говорив чи то радше випари віскі в ньому промовляли він би те ж саме варнякав будь-якій жінці здається помер він давно-давно від білої лихоманки дні тяглися мов роки жодного листа від жодної душі коли не рахувати тих що я сама собі послала просто вклала туди чисті аркушики паперу іноді від нудьги до того доходиш що ладна верещати й дряпатись як зачую того старого одноокого араба з його знаряддям віслюком що виспівує те своє іа іа аіа наші комплементи ваш ішак так чудесно виспівує кепсько як і нині коли витріщаюся у вікно опустивши руки коли б хоч який милий хлопець навпроти як той медик на Голлс-стрит яким цікавилася медсестра коли я надягала рукавички й капелюха перед вікном показати що виходжу він так і не втямив ані разу ну чи не тупні ж вони ніколи не тямлять що ти хочеш їм сказати їм треба щоб написали великими літерами на великому аркуші навіть якщо ти двічі подала вітаючись ліву руку він мене не впізнав і коли примружилася на нього біля каплиці на Вестленд-роу куди дівається весь їхній великий інтелект хотіла б я знати сіра речовина гадаю вона в них уся в хвості ці сільські спритники за готелем Міський Герб у них у головах смальцю куди менше ніж у корів та биків якими вони торгують і дзвінок вугляра цей галасливий презухвалий тип хотів мене ошукати дістає з шапки якийсь не такий рахунок а лабети в нього і каструлі чайники сковорідки полагодити і чи немає порожніх пляшок для бідняка і ніколи жодних гостей і ніякої тобі пошти крім його чеків та випадкової реклами як від того чудотворця були надіслали йому а звертання люба пані тільки цього ранку його лист і поштівка від Міллі ти диви вона написала йому а від кого ж мені було востаннє О місіс Двенн і що на неї найшло після стількох років писати заради якогось рецепту на pisto madrileno[458] і Флой Діллон написала що виходить заміж за багача архітектора чи ж я цьому повірю вілла й вісім кімнат її батько{951} був страшенно милий чоловік уже літ під сімдесят а завжди в доброму гуморі ану ж бо міс Твіді чи міс Гіллеспі ось наші фортеп’яни і був кавовий сервіз чистого срібла стояв на буфеті червоного дерева потім він помер десь там далеко ненавиджу людей що всім-усім торочать історію їхнього лиха у всякого свої прикрощі бідолашка Ненсі Блейк померла місяць тому від запалення легенів але я по суті й не знала її як слід вона більше була подруга Флой то цілий клопіт що відписати він щораз підказує мені що-небудь не те а ще ж меле меле безперестанку мов промову виголошує ваша гірка втрата і спічутя я вічно припускаюся в цьому слові помилки аж дві літери пропускаю сподіваюсь наступного разу він напише мені довшого листа та якщо тільки я йому й справді до вподоби О слава великому Богові що нарешті я маю когось хто може дати мені те чого я так дуже потребувала повернути чуття життя а то ж тут геть-то жодних шансів не те що давно колись так хочеться аби хтось написав мені любовного листа від нього було не дуже але тепер я йому сказала він може писати все що захоче твій навіки Г’ю О’Шпар дурниці мов у старому Мадриді в які ми дурненькі віримо ах зітхнула любов{952} не вернутися мені знов усе ж таки коли так пишуть це хоч на остілечки та правда а правда чи ні воно тобі заповнює цілі дні й все життя тобі є про що думати щохвилини і все що довкола ти бачиш наче уперше я б могла написати йому відповідь у ліжку аби він коли читатиме уявляв мене короткого якихось там кілька слів не як ті предовгі покреслені послання що Атті Діллон писала хлопцеві своєму він служив десь там аж у чотирьох судах залицявся а потім звабив і кинув я їй із листовника для дам порадила написати декілька простих слів таких щоб він міг крутити їх так і сяк а не шум бурум трах тарарах ліпше з великою щирістю найбільше земне щастя відповісти на пропозицію джентльмена ствердно сили небесні й нічого більше бо їм усе це чудесно одначе якщо ти жінка й постарієш вони тут-таки ладні викинути тебе в помийну яму Мулвей від нього найперша звісточка я вилежувалася того ранку в ліжку а місіс Рубіо