Свята Марійка - Зінаїда Валентинівна Луценко

Для Оленки це був як грім серед ясного неба. Надто багато емоцій, нових відчуттів. Вона тільки зібралася на дусі, щоб відповісти Іванові. Але не встигла сказати й слова, як він згріб її в обійми і поволік у бік галявини. Там хутенько скинув із себе курточку, кинув на траву і, вхопивши Оленку за плечі, зігнув додолу.

– Ні! Ні! – запручалася Оленка. – Що ти робиш?! Не треба, Іване!

– Дурна… Дурненька, – хвилювався Іван.

Оленка таки не витримала натиску міцного хлопця і впала на розстелену куртку, тепер Іван похапцем здирав із неї одяг.

– Прошу тебе, не треба! Будь ласка! Не треба так!.. – плакала Оленка. Але Іван її не чув. Він розстебнув на ній пальто, задер спідницю, заборсався в колготках…

А коли на мить відпустив, щоб розщебнути собі штани, Оленка скористалася цим і, з усієї сили відштовхнувши хлопця, таки вирвалася з його обіймів.

Шапка так і залишилась лежати на тій галявині, десь загубився пояс, а Оленка мчала і мчала через ліс, не розбираючи дороги. Волосся їй закудлалось, обличчя обдерла об гілки. Аж поночі вибралась вона на дорогу і пішки дійшла до міста. Зайшла Оленка в гуртожиток.

– Що це з тобою? – дивуються дівчата. – Ти ж мала додому їхати?

– Я запізнилась на автобус, – каже Оленка.

– Як? Ти ж пішла в обідню пору! І де твоя сумка?

– Сумка у камері схову… зосталася.

Не розповіла тоді Оленка дівчатам про свою пригоду з Іваном: одне – соромилась, а друге, боялася, аби подружки не нафантазували та ще й не ославили її.

Другого дня вони зустрілися з Іваном в коридорі інституту. Він поводив себе, як звичайно. Усміхнувся, привітався, коли проходив мимо.

– І яким же красенем став Іван! – не знаючи правди, одна з дівчат штурхнула Оленку ліктем. – От би за такого вийти заміж, га?

– Ну, не знаю…

Хоч і сталося там між ними таке у лісі, але Оленка до хлопця геть не охолола. Вона думала, що, можливо, сама якось не так поводилась і дала привід Іванові думати, що вона йому доступна. Отож почала себе дівчина картати.

Так пройшло ще й це літо. Біль у серці Оленки потроху став стихати.

Коли ж вона побачила Івана після канікул, то здалося, що він уже дивиться на неї якось по-особливому.

«А що як і він мене покохав?» – надіялась Оленка. Але Іван був красень, і всі дівчата за ним упадали, він міг обирати будь-яку. Оленка ж низенька, непримітна, тиха й скромна.

Якось у них в кімнаті була гулянка: Оленчина подруга святкувала іменини. Запросили хлопців, Івана теж. І от у розпал танців він зненацька ухопив Оленку за руку і потягнув за собою в коридор. Вона не видиралась.

– Ти б хотіла, аби я для тебе заспівав? – промовив Іван, дивлячись Оленці просто в очі. – Підемо у мою кімнату? Там тепер нікого немає, і я гратиму для тебе на гітарі!

– Ну… не знаю…

– Але ж я тобі подобаюся? Невже ні? – він вперся руками у стіну і навис над Оленчиною зіщуленою постаттю.

– Подобаєшся, – зізналася Оленка.

– Ти мені теж, дуже…

І Оленка покірно пішла поряд з Іваном до його кімнати. Там він увімкнув нічну лампу, взяв до рук гітару і почав співати. Голос справді мав чудовий. Оленка була у захваті і від Іванового співу, і від тих пристрасних поглядів, які він на неї кидав.

– Я хочу тебе чимось пригостити, – наспівавшись досхочу, Іван почав нишпорити по шафках. Але там не було нічого, крім меду і горілки.

– Ось! – поставив він на стіл пляшку, дві чарки, банку з медом і дві ложки. – Невже не гарно? Давай я тобі наллю, тримай!

– Я ще ніколи не пила горілки, – зніяковіла Оленка, але чарку з Іванових рук взяла.

– І справді? – щиро здивувався Іван. – Але то пусте! Колись же треба починати? Чому б не зараз? Адже я тебе люблю, і тому…

Оленка випила ту першу чарку до дна, заїла медом.

– От і гарно! – втішився Іван. – Невже тобі не жарко? Цілий день у кімнату світило сонце, тепер тут немає чим дихати, знімай із себе кофту!

Оленка зняла, бо їй і справді стало жарко. Вона сиділа на ліжку у легкій блузці і спідниці. Іван підсів до неї ближче, налляв ще один келишок. Але Оленка пити відмовлялась. Тоді він випив сам і обняв Оленку за плечі, нагнувся, поцілував у волосся.

– Які ж у тебе гарні очі! А яке довге волосся! – почав сипати компліменти. – А ти б, Оленко, вийшла за мене заміж? Ти завжди мені подобалась, ще від першого курсу, ти знаєш?