Жінка його мрії - Олесь Ульяненко
Він ішов поверхом, повз двері кабінетів, і його уява малювала тихе перешіптування, ляскання по сідницях, відтягування гумок від трусів, здавлені стогони й істеричний сміх. Потім він схаменувся, легкий і пустотливий настрій наповнив його повністю, вщерть. Руслан повернув до нізруму. Тут було порожньо, але та, кого він хотів бачити, годувала кольорових папужок. На сьогодні папуг було предостатньо. У вікні летіли птахи однією сірою стрілою. Руслан задоволено усміхнувся. Він подивився на Лінду. Подивився, як і завжди, просто і невимушено; весь його погляд говорив, що він радий її бачити. Вона нагадувала екзотичну африканську птаху, що сидить у піску і дзьобає час від часу всіляких кузьок. Руслан давно визначив, що Лінда більше нагадувала жінку, яка щасливо проживає в заміжжі, старанно, як стара баба обличчя, приховуючи свою орієнтацію. Спочатку, з першого ж дня, Руслан гадав, що вона сама в цьому не здогадується, але якогось одного дня вона упіймала на собі його ясний дитячий погляд і усміхнулася. Так усміхаються зближені або у щось утаємничені.
Лінда з маленького приміського села, повз яке джмелями гули електрички. Донька матері-одиначки, шкільної вчительки. Вона завжди мріяла стати кінозіркою або телеведучою - як прописне свідоцтво всіх теледів. Тільки Руслан дізнавався про подробиці її життя, несвідомо у нього на очі наверталися сльози. Тільки необізнаний міг знайти однаковими їхні долі. Лінда - донька сільської вчительки. Руслан був з впливової олігархічної сім’ї, дарма що нині опальної. Гроші на опалу аж ніяк не реагують.
Лінда росла тендітною дитиною. Єдине, чого не вистачало, то це батьківської уваги, якщо вона насправді потрібна у цьому житті. Питання це дуалістичне. Батька вона бачила раз у житті і у зрілому віці. І хоч була вразливою дівчиною, любила проводити час з хлопчаками, одягатися, як хлопчик: у спортивні штани, сині джинсові сорочки. Звісно, дівчинка мріяла про принца, про таке мріє кожен, але, переступивши поріг зрілості, полишає це у світлих днях юності. Лінда ж залишилася з цими мріями і спала з ними, наче наркоман від морфію. Для неї було б зрадою лишити свою мрію там, у тій темряві, що зветься дитинством, де ще не все усвідомлювалося. Словом, одна каша. І вона потягнула з того кінця за хвіст свою мрію, витягнула, але у досить скаліченому вигляді. Трагедія йшла за нею хтивою дівахою, що перепилася, прогулялася, а зараз пленталася позаду пероном дівочих сподівань. Саме так пізніше вона означила те, до чого прийшла. Головним бажанням було будь-що вибратися з маленького забитого села, з магазином у районі, з однією зупинкою, з гомінкими електричками, з перекошеними парканами, з хатами, біля яких мініатюрними монстрами літали мухи над купами гною. Перш за все її турбувала формула успіху. Від природи Лінда була дівчиною чутливою, що посилило ще й мамине виховання: книжки, романтичні історії. Біда в тому, що природа - каверзна штука, жінкам подавай кохання, неодмінно перше та на все життя. Всі тендітні хлопчики, модні й стильні, у природі виходили не білими ніжними принцами, а банальними гомосексуалістами. Але передусім її цікавив успіх: вона бачила себе не менше як голівудською зіркою. Й успіх помалу чорною трояндою розпускався у звивинах Ліндиного мозку. Вона почала отиратися серед еліти, старанно слухаючи балачки і вірячи цьому трьопу, закохувалася у хлопчиків з пухнастими віями, ніжними личками, з плавними рухами. Спочатку їх зближали інтелектуальні розмови. Перший її статевий досвід нічого, окрім жаху, холодної відрази, не приніс. Банальна студентська пиятика. І якийсь Рудько, який гордо називав себе сатаністом, спробував показати, що він може більше ніж усі. Бідну і нещасну Лінду було згвалто-вано, хоча за власної згоди. Але все обійшлося, бо зранку вони обоє намагалися імітувати теплі стосунки. Проте нікчемний Рудько не потрапляв у приціл її мами. На цьому закінчилося. І почалися пошуки нових кандидатів. Стрингерство на телебаченні, нові знайомі. Ведуча на регіональних новинах по затулянню дірок. Потім її навчили, де, як і коли лягати. Вона лякалась, але все почало виходити. Напевне, все ускладнював Руслан. Так чогось не вистачило у цьому целулоїдному світі. А так, як кліпнути оком, нічого особливого. Ось той день, коли вона - ведуча на телебаченні: жовті квіти, синє, вимите дощами небо. Все бажає тобі добра, і світ щасливо шкірить свої передні. У той час у неї був коханець, бісексуал. Булькатий, схожий на равлика, він так і ходив, тягаючи за собою ноги. Він розумненький, прямо душка, і попереду нічого страшного, хіба що перескочити життя. І знову, як нудно романтично, - її головний редактор, груба баба з маслакуватою фігурою, мілірованим волоссям, пористим обличчям і пародонтозними зубами. Вона лесбіянка. Лесбіянка, що цитує грубих поетів, великих поетів, яких давно ніхто не читає. Вона, Лінда, відкриває інший світ у ліжку цієї баби, розуміючи, що давно цього хотіла, давно прагнула. Руслана прямо-таки перло від однієї фантазії на таку тему. Потім Лінда звично перескочила до ліжка свого шефа. Редакторка залазить у петлю у ванній, на залізній трубі. Труба прогнулася, потім тріснула. Потекла вода. Її так і знайшли. Мокру й обісцяну. Редакторка написала листа. Безглуздого й убогого. Робилося моторошно, наче тебе запустили головою у середньовіччя.
Він часто зустрічав її чоловіка і тільки стенав плечима. Одного разу під верхотурою з червоного граніту сліпучим, неймовірно тихим днем Руслан нахилився над її вухом і, торкаючись губами, щоб вона відчула запах і вологість гігієнічної помади, запитав:
– А знаєш, яка подібність Бога з сатаною?
– Бог дає право вибору, а сатана вибирає сам, - не задумуючись, відповіла розумненька Лінда.
– Умничка, - клацнув губою Руслан.
– Тільки це смердить сіркою і пеклом, - сказав хтось невідомий і пройшов
