Не озирайся і мовчи - Макс Кідрук

Марк кивнув.

– У природі діє фундаментальний закон, – продовжив Арсен, – за яким усі процеси у всесвіті відбуваються лише в бік збільшення ентропії, тобто в бік зростання безладу. – Він поклав книгу на ліжко. – Як це пов’язано з часом? Ентропія дає змогу пояснити, чому ми старіємо, але ніколи не молодіємо, чому чашка падає зі столу й розбивається на друзки, але друзки ніколи не склеюються та не залітають назад на стіл. І через це виникає ілюзія стріли часу. Ентропія робить неможливими певні зворотні процеси, а тому нам здається, ніби час має напрям – від минулого до майбутнього. Проте розуміння, що якісь процеси можуть відбуватися, а якісь не можуть, не є доказом того, що час плине.

– Це якась фантастика, діду.

– Ніхто не обіцяв, що буде легко, – засміявся Арсен, та посмішка майже відразу провалилася у позіх; він ледве встиг прикрити рота долонею. – Як щось не розумітимеш – питай. Книга непроста, проте там не знайдеться нічого непідйомного, ти розберешся.

Хлопець кивнув. На кілька секунд вони замовкли. Арсен уже налаштувався йти, коли Марк, тручи перенісся, озвався:

– Діду…

– Що?

– А паралельні світи існують?

Арсен поводив кістлявими, з ледь припухлими від артриту пальцями по потилиці.

– Це абстрактне запитання. Спершу треба з’ясувати, що ми називаємо паралельним світом. Що робить такий світ інакшим і відрізняє від нашого?

Марк насупився.

– Ну, не знаю, наприклад… – затнувся хлопець, здивовано виявивши, що не має уявлення, чим із точки зору науки паралельна реальність повинна відрізнятися від непаралельної.

– Світ, у якому діють інші фізичні закони? – припустив Арсен.

– Можливо.

– Приховані просторові виміри?

Марк двічі поспіль смикнув плечима.

– Не знаю, діду.

– Ти, мабуть, уявляєш паралельні світи подібними до нашого, проте трохи інакшими. У якомусь замість 15-ї школи ти ходиш, наприклад, до 12-ї, в іншому – замість телескопа ми подарували тобі на день народження велосипед. Так?

– Десь так, – погодився Марк.

– Навряд чи такі світи існують. Особисто я в це не вірю. Не тому, що це безглуздо (є теорії, в яких ідеться про існування таких світів), а тому, що немає навіть гіпотетичної можливості підтвердити чи спростувати їхнє існування. Тобто розмови про них – марнування часу. Я би швидше повірив у паралельні виміри, в те, що простір довкола нас не три-, а чотиривимірний, а то й із ще більшою розмірністю, а ми з якоїсь причини не взаємодіємо з цими вимірами. Бо якщо такі виміри існують і всередині них щось є, ми могли б це з’ясувати.

Марк нашорошив вуха.

– Як?

Арсен нахилився до столу, попорпався в шухляді, витягнув блокнот і вирвав із нього аркуш.

– Подай мені яблуко, – тицьнув на червоне яблуко на підвіконні біля Марка. – Тепер дивись: уяви, що ми з тобою двовимірні істоти й живемо у двовимірному просторі. Ось тут. – Він показав онукові аркуш, тримаючи його горизонтально. – Усі процеси нашого світу розгортаються в межах цього аркуша: у нас є лише ліворуч-праворуч, вперед-назад, але немає вгору-вниз, тобто ми не маємо жодного уявлення про тривимірну реальність навколо нас. Тепер візьмемо яблуко з тривимірного світу. – Вільною рукою Арсен підняв фрукт до аркуша, поставив навпроти. – Припустимо, 3D-яблуко вільно протинає наш двовимірний простір. – Він поводив яблуком угору-вниз поруч із аркушем, показуючи, як воно могло би проходити крізь нього. – Подумай і скажи: що під час руху яблука крізь блокнотний аркуш бачитимуть мешканці аркуша?

– Кружечок, – відповів Марк. – Вони бачитимуть зріз!

– Так. Але не простий кружечок. Для мешканців двовимірного світу яблуко матиме вигляд плоского об’єкта приблизно круглої форми, який, по-перше, виник із нізвідки, а по-друге, в міру свого просування крізь папірець спочатку більшатиме, розростатиметься, а потім зменшуватиметься, аж доки не зникне. Схопив ідею?

– Ага.

– Добре. А тепер аналогічний уявний експеримент проведемо для нашого світу. Наш простір – тривимірний. Ми припускаємо, що існує додатковий, четвертий, вимір, про який нам нічого не відомо, а в ньому, відповідно, існують чотиривимірні тіла. Якщо раптом чотиривимірне тіло потрапить у наш простір, то, як і в ситуації з яблуком, ми бачитимемо зріз. От тільки у нашому випадку він буде тривимірним чимось, що безперервно змінює свої розміри та форму. – Арсен зіжмакав блокнотний аркуш і вклав яблуко в онукову долоню. – На жаль, до цього часу ніхто нічого подібного не бачив.

– Тобто наука заперечує існування паралельних вимірів? – запитав Марк.

Арсен заперечно помотав головою.

– Наука не заперечує того, чого не знає. Якщо хтось коли-небудь стикнеться із паралельним світом, завданням науки буде пізнати й описати його. Ніщо не впорається із цим краще за науковий метод. Але, повторюсь, допоки ніхто з такими світами не стикався.

Якийсь час Марк переварював почуте, потім заговорив знову:

– Тоді ще одне запитання: наш ліфт може підійматися без пасажира?

– Якщо його викликають – звісно. Він же виїжджає на поверх порожнім.

– А якщо його ніхто не викликав?

– Не розумію тебе.

Марк потер пальцем перенісся.

– Уяви ситуацію: хтось натиснув на кнопку зсередини, хоч насправді всередині ліфта пусто. Він поїде?

– У деяких старих ліфтах таке можливо. Можна, не заходячи до кабіни, нахилитися, натиснути кнопку й послати порожній ліфт на будь-який поверх. У нових – більш досконалі програми. Наприклад, із нашим ліфтом таке не пройде.

Марк ледь скривився. Це не зовсім те, чого він хотів. Коли ліфт стояв на п’ятому, двері були зачинені. Хлопець напевне знав: ніхто не нахилявся з коридору, щоб натиснути кнопку з «десяткою», проте не знав, як пояснити це дідові.

– Ні, це трохи не те…

Онук недооцінив діда.

– Ти маєш на увазі із зачиненими дверима? Тобто чи поїде ліфт, якщо натиснути кнопку зсередини, коли двері вже зачинилися, але щоб ніби як нікого не було в кабіні?

– Так!

– Хех, – Арсен замислився. – Думаю, ні, не поїде.

– Думаєш чи впевнений?

– Невпевнений, – зізнався чоловік. – Але, в принципі, можна перевірити. Ти ж пам’ятаєш, як працює наука.

– Пропонує гіпотези, які потім підтверджуються або спростовуються експериментом, – скоромовкою проговорив Марк.

– Правильно. – Дід прискалив око. – Якщо це тобі так важливо, можна організувати якийсь експеримент і перевірити, поїде ліфт чи ні.

– Це важливо, – закивав головою Марк.

Арсен уважно подивився на онука.

– Чому?

Хлопець не мав на меті щось приховувати,