Девід Копперфілд - Чарльз Діккенс

Містер Мікоубер вийшов і досить довго не повертався, тож місіс Мікоубер почала вже побоюватися, чи не виникла якась суперечка між ним і її родичем. Нарешті той самий хлопець знову з'явився і подав мені писану олівцем записку, істотний зміст якої складали слова: «Гіп проти Мікоубера». З цього документа я довідався, що містер Мікоубер, знову заарештований, перебував «в остаточному пароксизмі розпачу і благав мене прислати його ніж і бляшаний кухоль, які ще можуть стати йому в пригоді у в'язниці на останньому короткому відрізку його життєвого шляху». Нарешті, він благав нас про останній акт дружби — відвідати його бідолашну сім'ю в богадільні і потім забути, що така жалюгідна істота, як він, будь-коли існувала.

Зрозуміло, я відповів на цю записку тим, що пішов за хлопчиком униз і заплатив гроші. Там містер Мікоубер сидів у кутку, насуплено поглядаючи на поліцая, що полонив його. Звільнений знову, він захоплено обійняв мене і не проминув нагоди зробити в своїй записній книжці належну нотатку про цю операцію: пам'ятаю, що він палко засперечався зі мною з приводу півпенса, який я пропустив, визначаючи суму.

Ця багатозначна записна книжка нагадала йому іншу операцію. Повернувшись нагору до кімнати, він попросив пробачення за свою відсутність через обставини, від людської волі незалежні, і витяг із записної книжки великий згорнутий аркуш паперу, цілком вкритий дбайливо вирахуваними цифрами. Тільки глянувши на ці цифри, я сміливо міг сказати, що за ціле життя своє не бачив ще в жодного школяра стільки арифметичних завдань. То були розрахунки складних процентів на суму, яку він називав «основна сума позики у сорок один фунт, десять шилінгів, одинадцять з половиною пенсів» за всі можливі і гадані періоди часу. Дбайливо розглянувши розрахунки та зваживши на свої кошти, він дійшов висновку, що треба обрати ту суму, яка являє собою підсумок зі складними процентами на два роки шість місяців і чотирнадцять днів від цього дня. На цю суму він виготовив каліграфічно написаний вексель, що його, наче повноцінне забезпечення боргу (як між людиною і людиною), урочисто вручив Тредльсу.

— Мене все ще не залишає передчуття, — сказала місіс Мікоубер, замислено хитаючи головою, — що мої родичі прибудуть на борт до нашого остаточного відплиття.

Містер Мікоубер, очевидно, теж мав свої передчуття щодо цього, але він впустив їх у свій бляшаний кухоль і проковтнув разом з пуншем.

— Якщо ви в дорозі знайдете якусь нагоду відправляти листи, місіс Мікоубер, — сказала моя бабуся, — то будьте ласкаві надіслати нам звістку про себе.

— Люба моя міс Тротвуд, — відповіла та, — я буду неймовірно щаслива з однієї тільки думки, що хтось чекає на звістки про нас. Я писатиму за всякої нагоди. Містер Копперфілд, я певна, як давній і близький друг, також не заперечуватиме проти повідомлень від особи, яка знала його ще тоді, коли близнята мої були несвідомими крихітками.

Я просив її неодмінно писати, щойно трапиться нагода.

— Та нагод буде багато, — зазначив містер Мікоубер, — океан у ці часи вкритий цілим флотом, і ми не можемо не зустріти безлічі кораблів. Це ж лише переїзд на інший берег, — додав містер Мікоубер, бавлячись своєю підзорною трубою, — просто на інший берег. Не така вже віддаль, як думають.

Я тепер згадую, як це дивно та разом з тим напрочуд в дусі містера Мікоубера: він говорив про від’їзд з Лондона до Кентербері, немов про подорож на край світу, а про подорож з Англії до Австралії він говорить, немов про прогулянку через канал.

— У дорозі на дозвіллі я намагатимусь розважати їх цікавими історіями, а пісні мого сина Вілкінса, я певний, лунатимуть біля вогнища корабельної кухні. Коли місіс Мікоубер стане на ноги після морської хвороби, — сподіваюся, що в цьому вислові немає ніякої умовної непристойності, — то вона, мабуть, зобразить «Маленького моряка». Морські свинки і дельфіни, гадаю, часто гратимуть під нашим бугшпритом, і з корми та з бакборта можна буде бачити багато цікавого. Коротко кажучи, — додав містер Мікоубер зі своєю давньою елегантністю, — дорога вийде, мабуть, така захоплююча, що ми будемо надзвичайно здивовані, коли матрос з грот-марса гукне: «Земля!»

По цій мові він вихилив бляшаний кухлик з такою насолодою, ніби вже завершив мандрівку і витримав у адміралтействі повний іспит на першорядного моряка.

— У мене є ще надія, мій любий містере Копперфілд, — сказала місіс Мікоубер, — що ми, можливо, знову будемо жити на старій батьківщині в особі членів нашої сім'ї. Не гнівайся, Мікоубере! Я тепер маю на увазі не мою сім'ю, а дітей наших дітей. Які б міцні не були паростки, — сказала місіс Мікоубер, похитуючи головою, — та не можу забути я дерева-батька, і якщо рід наш дійде багатства і пошани, то я б воліла, щоб це багатство лилося в скарбниці Британії.

— Люба моя, — промовив містер Мікоубер, — Британія мусить скоритися своїй долі. Я повинен сказати, що вона ніколи не зробила багато для мене, і що мої бажання трохи розбіжні з твоїми.

— Мікоубере, — заперечувала місіс Мікоубер, — зараз ти кажеш не те, що слід. Ти виїздиш, Мікоубере, у цей далекий край, щоб зміцнити, а не послабити зв'язок з Альбіоном.

— Цей зв'язок, моя мила, — відповів містер Мікоубер, — повторюю тобі, не тішив мене настільки, щоб я міг відчувати особливе бажання вступати вдруге у союз.

— Мікоубере, — заперечила місіс Мікоубер, — тут, я знову повторюю, ти помиляєшся. Ти не знаєш, як багато ти можеш зробити, Мікоубере. І це, навіть у теперішньому твоєму починанні, зміцнить зв'язок між тобою і Альбіоном.

Містер Мікоубер сидів, піднявши брови вгору, наполовину погоджувався та наполовину заперечував думки своєї дружини, але ясно відчував її передбачення.

— Мій любий містере Копперфілд. — сказала місіс Мікоубер, — я хочу, щоб містер Мікоубер усвідомив своє становище. Мені здається надзвичайно важливим, щоб містер Мікоубер від тієї хвилини, як зійде на корабель, цілком усвідомлював своє становище. Ваше давнє знайомство зі мною, мій любий містере Копперфілд, мабуть, показало вам, що я не така схильна до оптимізму, як містер Мікоубер. Мій темперамент, якщо смію так висловитися, переважно практичний. Я знаю, що перед нами тривала подорож. Я знаю, що вона спричиниться до багатьох незручностей і важких випробувань, Я не можу заплющити очі перед такими фактами. Але я також знаю, що таке містер Мікоубер. Я знаю приховані сили містера Мікоубера. І саме тому я вважаю життєво важливим, щоб містер Мікоубер усвідомлював своє становище.

— Любове моя, — сказав він, — може, ти дозволиш мені зазначити, що я, мабуть, і в цю хвилину трохи усвідомлюю своє становище.

— Я думаю — ні, Мікоубере, — заперечила вона. — Не зовсім. Мій любий містере Копперфілд, становище містера Мікоубера не звичайне. Містер Мікоубер вирушає до далекого краю виключно з тією метою, щоб його вперше зрозуміли й оцінили. Я хочу, щоб містер Мікоубер став на ніс цього судна і твердим голосом сказав: «Я прийшов завоювати цю країну. Чи є у вас знаки пошани? Чи є у вас багатства? Чи є у вас досить прибуткові посади? Подавайте їх сюди. Вони — мої!»

Містер Мікоубер всіх нас окинув поглядом і, здавалося,