Амадока - Софія Юріївна Андрухович

amoromality

Пороскотень, Ближні Сади

відео: кадри з висоти пташиного лету на сосновий ліс, дачні ділянки, садки, будиночки, теплиці, стежку, що веде до озера, відблиск якого зливається з мерехтінням сонячних променів, дві людські постаті і старого неповороткого вівчура з висолопленим язиком

Вподобань 2987

Переглянути всі коментарі (88)

Вони стояли за густими заростями винограду, на високому ґанку дачного будинку. Навколо розкинулись охайні грядки з зеленню, теплиці з помідорами й огірками. У завмерлій тиші, розбавленій сонячним світлом і сюркотінням цвіркунів, що вторували лініям електропередач, сонливо погойдувалися гірчично-зелені суцвіття рясного кропу.

Ми їздили до Таллінна разом із Тонею, — зачаївшись серед листя й обережно визираючи з-поміж шпаринок, говорила Богданові Юлія Юріївна. — Ми привезли звідти ось цю ялинку, вона мала тоді сантиметрів тридцять, — і я є живим свідком її зростання. Дачі ми з Тонею теж отримали одночасно — як працівниці Головного управління статистики. І все, геть усе ми робили одночасно. Коли в Антоніни посилились напади астми і вони з Михайлом вирішили переселитися сюди назавжди і продали квартиру, ми з чоловіком зробили те саме.

І як астма? — запитав Богдан.

Ви знаєте, відступила, — її очі здавались удвічі більшими крізь скельця окулярів — ніби домальовані на обличчі. — Нападів майже не стало. Тут же сосни, чисте повітря. Не те, що в місті. Але напади повернулися, коли Тоня запросила до себе цю пройдисвітку.

Круглолиця стара з коротким попелястим волоссям і руками, всі тріщинки й зморшки на яких були чорними від землі, охоче проводила гостеві екскурсію. Вони стояли на ґанку будиночка, розташованого навпроти високого тину, що оточував подвір’я і двоповерховий будинок зі стінами вохристо-помаранчевого кольору. Одразу за хвірткою височіла восьмиметрова ялина.

Богдан знайшов потрібний йому дім набагато швидше й простіше, ніж міг собі уявити. Приїхавши маршруткою до Пороскотня, він рушив у бік дач, які тут називали Ближніми Садами, і заходив по черзі до кожного кооперативу, обережно розпитуючи зустрічних. Він одразу знайшов безліч свідків. Сила людей звернула свою увагу на химерну парочку. — Жінка доволі звичайна, зате чоловік — як із фільму жахів. Ну й чудовисько. Такого побачиш — заснути не зможеш. Я й не могла. — Та чого ви, трохи пожувало життя бідолаху. Не варто перебільшувати. Може, пив забагато. Видно, неможливо з таким виглядом вижити в місті, ось вони сюди і приїхали. Щоб заховатися від чужих очей.

Здавалося, тут не було нікого, хто би їх не бачив, не зустрічав. Хто не спостерігав би за ними зблизька або звіддаля, не перетинався з ними випадково в лісі. Один чоловік, який підбирав в околиці бездомних собак, розповідав, що його пси реагують на виродка в особливий спосіб. — Їх до нього, — казав він, — притягує — вони перестають зважати на мої крики та свист, на команди, і кидаються ластитись до потвори. — Інший чоловік, який стояв поруч і все це слухав, втрутився і ствердив, що бачив на власні очі, як той ненормальний розкидав у лісі отруєні кістки — от тому й загинула така кількість собак протягом останніх місяців. (Насправді отруєні кістки розкидав якраз цей пенсіонер, але йому здалась дуже зручною ця нагода перевести стрілки, щоби вкотре відбити від себе підозру сусіда-собачника.)

Багато хто стверджував, що парочка займається якимись сексуальними неподобствами: з дому часто лунає звіряче ревіння, крики. Щось гепає, б’ється, хтось виє, голосить, плаче. — Він її б’є так сильно, що я вже безліч разів збиралась викликати поліцію, — сказала жінка в ґумових рукавицях і з секатором у правій руці. — Може, це вона його б’є, — сказала її свекруха, підв’язуючи баклажани (спеціяльний сорт — із білою шкіркою). — З усього видно, що це вона головна. — А взагалі, — порадив дядько на скрипучому велосипеді і з вудкою, — ви краще сходіть до їхньої сусідки Юлії Юріївни, яка живе навпроти. Вона багато років дружила з Антоніною Борецькою. Ми їх називали Королевами Помідорів, бо вони плекали стільки найкращих сортів! Ділилися тільки поміж собою, більше ні з ким. І були ближчими одна з одною, ніж із власними чоловіками. Недаремно Михайло знайшов десь оцю пройдисвітку, — прозвучали слова, що передували багатозначному підморгуванню.

Він помахав Юлії Юріївні зі стежки перед будинком. Вона помітила його, але підійшла не одразу, продовжуючи полоти. Богдан бачив, як ворушаться її губи. Вона щось говорила сама до себе. Потім з’ясувалося, це її багаторічна звичка, яка заспокоювала і допомагала ухвалювати правильні рішення.

Вислухавши, вона ще деякий час тримала його за парканом, мружачи очі й ворушачи вусиками, як недовірливий гризун. Потім затарабанила колодкою. — Заходьте швидше, щоб вони вас не зауважили. Ялинка, звичайно, затуляє вид, але тут така акустика: чутно все, немовби в оперному театрі.

З дому, назустріч Богданові, вийшов старий заспаний вівчур. Він мав надмірну вагу, і вже з його ходи було зрозуміло, як сильно ниють старечі кості. Вівчур махав хвостом. Але Богдан не надто любив собак.

Це Зефір, — сказала Юлія Юріївна. — Дуже підупав після смерти мого чоловіка. Якось вони всі почали моментально старіти і помирати, — зітхнула вона так, ніби сама перебувала осторонь неприємних процесів розпаду. — Мій чоловік помер майже відразу після Міші, а тоді Зефір захворів і, схоже, вже не одужає.

Я й не думала, що собаки теж здатні впадати в маразм, — сказала вона Богданові. — Зефір просто нетямиться від любови до цього квартиранта, — вона зневажливо кивнула на будинок навпроти. — Коли бачить його звіддаля, скавучить і мліє. А той теж, якщо мене немає поруч, може цілу годину гладити його через дірку в паркані.

Вона помовчала, по-діловому приглядаючись до рядків із квітучими помідорами.

Червоний Мустанг у мене від Тоні, — сказала жінка. — У неї він не пішов, а в мене добре прижився. Це такі смішні, довгі помідори, якби ж ви їх бачили! Формою схожі на моркву, — грайливо повідомила Юлія Юріївна, а тоді раптом помітно посумніла. — У Тоні взагалі останнього року помідори ніби поморило: Дядя Стьопа просто здох, Балерина так і не зацвіла, Золоту королеву і Монастирську трапезу поїло «мозаїкою», на Товстого Джека і Чорного Принца напала вершинна гниль, а Волове серце — її коронне, безподібне, незрівнянне Волове серце, м’ясисте, мов м’ясо, ніжне і солодке, як сама любов! — вразила аспермія. Вона нарікала на вовчка, але я знаю, хто був тим Вовчком! Вона сама притягнула Вовчка до свого дому, — схлипнула Юлія Юріївна. — І це після того, як Вовчок довів до серцевого нападу її чоловіка.

Збагнувши з Богданового погляду, що трохи переборщила з драматизмом, Юлія Юріївна взяла себе в руки. Вона зробила глибокий і поміркований екскурс у їхні з Антоніною Борецькою стосунки, у стосунки Антоніни Борецької з її