Українська література » Сучасна проза » Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти - Ірина Вільде

Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти - Ірина Вільде

Читаємо онлайн Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти - Ірина Вільде
щоб схопити ту гітару за хвіст і з усьої сили гримнути нею до стола, щоб аж шиби повилітали. Потім ще ногами потоптати, потоптати, щоб сам чорт не міг її вдруге зліпити.

Нахиляється й фальшиво посміхаючись, так фальшиво, що має охоту сама себе по лиці витраскати, каже:

— Ви з цією гітарою… прийдете до нас?

Данко ніби не відразу впіймав її слова. Дивиться на неї своїми ясними, як незабудьки, очима й каже щось, що анітрохи не згідне з мовою його очей:

— Ви ж не маєте охоти говорити зо мною, як я вас відпроваджую… Чого ж обзиваєтеся тепер до мене?

Дарка в одній секунді змітає, як мітелкою, фальшиву усмішку з уст: небезпека заочевидна, щоб бавитись у дипломатію.

— Я цього не казала… — оправдується тихенько Данкові над вухом.

— Я цього не казала, — вже аж проситься в нього. Але він не відразу прощає. Приймає поки що до відома її каяття й каже тоном учителя:

— На другий раз числіться краще з словами…

Хмара небезпеки просувається поза Дарчину голову, й тепер стає Дарці зовсім ясно: вона все буде тією, що прохатиме в нього перша вибачення. Навіть коли він провиниться. Тепер уже знає зовсім певно, що він, той Данко, ніколи не простягне перший руки до згоди.

Дарка виходить з школи враз із сестрами Підгірськими. Данко стоїть на порозі школи й мружить очі до сонця.

Дарка знає, що він не відправить тепер її домів: кара за її химери мусить бути. Покарана, трохи розжалоблена, відлучується Дарка коло ясенів приходства від сестер Підгірських і сама вертається додому.

VIII

Наче якийсь велет схопив Дарку, застромив на вісь вітряка й наказав усім вітрам світу розмахати свої крила.

І Дарка крутиться… крутиться… без пам'яти, часу й міри…

Таке саміське діялося з Дарчиною головою перед тією забавою.

Тут Ориська, як песя, що візьметься за ногами, прилітає по десять разів на день — все з повним подолком питань:

— Чи можна буде піти на забаву в суконці у складки? Чи не буде занадто по „смаркатому" виглядати?

Дарка сказала, що можна.

За годину Ориська знову на їх подвір'ю: „Софійка щойно купила собі коробку пудри. Може б, відсипати нишком у папірець на забаву для них? Що?"

Дарка цим разом не збуває Ориськи півтора словом: справа поважна. Коби то, ох, коби то можна було так напудруватись, щоби цього не можна було „пізнати", ну, тоді, річ ясна, нема чого вагатись… Але що буде, як відразу пізнають? Краще не думати, що скаже мама… Про те, що Костикові не тяжко ту справу при всіх розголосити, то й не згадувати проти забави… Дарка кидається від одного плота думок до другого й не може рішитись, якою відповіддю заткати цікаві Орисьчині очі, що ждуть її, як пси охлапа з панової тарілки.

— Ориська, а ти… напудрувалася б?.. — хоче збагнути Дарка глибінь Орисьчиної відваги. Ориська затріпочує очима на всі сторони:

— Як… ти… напудруєшся… то й я… обітру собі пушком ніс…

— Ах, то така ти приятелька!

— Принеси пудру… хай побачу, яка вона. Але уважай: як я напудруюся… то ти так само „задуже" маєш насипати й на себе… Ти дуже мудра, Орисько: все на мене зіпхати…

Це бринить уже, як погроза. Ориська наставляє і свої ріжки:

— То йди сама — кради в Софійки. Я ще маю час пудруватись…

Але в тім менті закидає стрічку поєднання:

— Дарко, треба нам, щоб сміялись з нас?.. Скажи сама! Лише Ориська відбігла, зайшла дорогу Гафійка: де ставити флакони з квітами?

Солодко, як кутя з медом, що дівчина не звертається до „пані" з цією, як-не-як важною справою, тільки до Дарки. Але що вона скаже, як сама на тому ані дрібки не розуміється?

І знову вуйко Муха, як „добрий дух" у казці, стає в пригоді: сам перебирає на себе прикрашення кімнат, зокрема вітальні.

Вуйко бере собі до помочі Гафійку й лише наказує: фотелі з трьома ногами геть! Фуксії від діда-прадіда — геть! Столик — ще з бабиної шлюбної виправи — геть! Розкладану отоману — геть! Вази з Боснії — геть! Фігури цигана й циганки — пам'ятка по бабинім браті — геть!

Має бути зовсім модерно. Так, як по великих театрах на сцені. Так каже вуйко.

Мама тільки постогнує по кутках: такий заколот! Дарка щаслива, ховає усмішки в кулаки й думає собі: що на це все скаже… Данко?

В неділю рано (хай гнівається Бозя або ні) не стає вже ані часу, ані терпеливости піти на Службу Божу.

Перед полуднем прибігла ще Ориська з очима, як дві електричні жарівки: Данко мав у церкві нову сіро-зелену сорочку з такою самою краваткою. Може, це з нагоди забави?

Дарка з обережности не допитується багато. І без цього може уявити собі, як відбиває сіро-зелена сорочка від очей, як незабудьки.

О четвертій могли вже самі янголи злетіти з неба й проходжуватись по вітальні. Таке тут усе було нове, пахуче й гостинне. Із спальні повиносили ліжка. І вуйко одним кивком „чародійної палички" замінив її на „касино". Малу кімнатку, де ночує Дарка з бабцею, призначено на гардеробну: ану ж схоче якась панна поправити собі панчішку або припудрувати носик?

Коли Дарка відчиняє шафу, щоб сягнути по суконку, мама передає їй невеличкий пакуночок і відходить до кухні, бо дуже занята і часу на лік не має. Дарка скоренько розгортає папір: ясно-сталеві

Відгуки про книгу Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти - Ірина Вільде (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: