Помилуй і прости. Роман-покаяння - Дмитро Михайлович Кешеля

— Послухай, ковалю, я би радість мала,

Коби я у тебе нічку ночувала

І шматочок хліба від тебе дістала.

Коваль їй одвітив: — Хліба ти подаю,

А на ніч не прийму — много діток маю,

Сам удень і вночі непрестанно кую,

Пильную роботу і ніч не ночую.

— Ковалю, ковалю, чому ти все куєш?

Яка ж то робота, що ніч не ночуєш?

— Ой кую я, кую три хрести великі,

А на однім буде наш Христос прибитий.

Пресвятая Діва, як ото почула,

Із хати коваля засмучена вийшла

І зайшла до стайні помежи бидляти,

Котрі ся почали Діві поклоняти.

І тут Діва Мати Сина породила,

В яслі положила і сіном прикрила.

Пред дитям бидлята на коліна впали

І теплою паров Його зогрівали.

На другий день рано ковалеве дівча

По двору ходило, нещасне каліча.

А Діва Марія, як її ввиділа,

І до неї щиро так проговорила:

— Підійди до мене, біднеє дівчатко,

Подай ми із ясел ріднеє дитятко.

— Як його подати, кить ручок не маю

Чим же піддержати, я сама не знаю?

Як зайшла до стайні — і ручку достала,