Проби - Мішель Монтень
Чому не виходиш,
Мовби той гість, що наївся-напився на учті життя?
Лукрецій, Про природу речей, III, 938
Пер. Андрія Содомори
А якщо ви не зуміли натішитися життєвими радощами, якщо вам хісна з життя ніякого, то що вам до того, що ви його втратите? Нащо воно вам?
Просиш добавки — аби повторилося розчарування?
Чом і життя, й осоружну журбу водночас не покинеш?
Лукрецій, Про природу речей, III, 941
Пер. Андрія Содомори
Життя саме собою ні добре, ні зле: воно є посудина для добра та зла, це вже чим ви його заповните. І якщо ви прожили бодай день, ви спізнали все. Один день подібний до решти. Нема ні іншого світла, ні іншої тьми. Це сонце, цей місяць, ці зорі, цей світотвір — усе те саме, чим тішилися ваші предки і чим бавитимуться ваші правнуки.
Іншого наші батьки не узріли,
Та й онуки навряд чи побачать.
Манилій, Астрологія, І, 522
А в найточнішому розумінні всі акти моєї комедії, хоч які розмаїті, відбуваються протягом одного року. Якщо подумати, то черговість чотирьох пір року відповідає дитинству, юності, зрілості і старості світу. Світ зіграв свою виставу і вже не знає інших див, як почати все заново. І так буде завше.
Ми — наче в замкнутім колі весь час, і не вийти нам з нього.
Лукрецій, Про природу речей, III, 1080
Пер. Андрія Содомори
Сам по собі, своїм слідом, вертається рік.
Верґілій, Георгіки, II, 402
Я аж ніяк не збираюся вигадувати для вас якісь нові розривки:
Отож:, окрім цього, не вимислю я, не зміркую
Інших для тебе порад, бо все воно вічно те саме.
Лукрецій, Про природу речей, III, 944
Поступіться місцем іншим, як інші поступаються вам. Рівність перший крок до справедливості. Хто може чути себе скривдженим, що хилиться перед тим, перед чим хилиться решта? Хоч би скільки ви жили, вам нічого не вирвати з того часу, протягом якого ви маєте лишатися мертвими: це на ціле Нічев'я; чи ви помрете своєю смертю, чи ще немовлям, — це не змінить тривалості вашого перебування у стані, такому страшному для вас:
Скільки б людських поколінь не вдалося тобі пережити, —
Вічні в триванні своїм, тебе смерть все одно буде ждати.
Лукрецій, Про природу речей, III, 1090
Пер. Андрія Содомори
І я поведу вас туди, де ніколи не журитиметесь:
Не розуміє того, що з життя відійшовши назавжди,
Сам не оплаче себе, і не стане при тілі своєму,
Слізне проллє…
Лукрецій, Про природу речей, III, 885
Пер. Андрія Содомори
і не будете прагнути життя, за яким так побиваєтесь:
Хто ж би то плакати став над життям своїм і над собою
Серед глибокого сну, коли з тілом і дух спочиває?
Лукрецій, Про природу речей, III, 919
Пер. Андрія Содомори
Смерть заслуговує страху меншого, ніж ніщо, якщо тільки існує щось менше за ніщо:
Смерть є для нас ще нікчемнішим чимось, коли щось буває
Меншим, ніж: те, чого зовсім не маємо перед очима.
Лукрецій, Про природу речей, III, 926
Пер. Андрія Содомори
Вона вам не свербить, ані живому, ані мертвому. Живому, бо ви є, мертвому, бо ви не є. Ба більше, ніхто не умирає перш, ніж прийде його година. Той час, що по вас зостанеться, так само не ваш, як той, що збіг перед вашим народженням, і так само мало вас обходить.
Втім озирнися: наскільки байдужа нам та, що минула,
Вічного часу доба, всі ті дні, коли нас не було ще!
Лукрецій, Про природу речей, III, 972
Пер. Андрія Содомори
Хоч би коли ваше життя скінчилося, воно абсолютне. Не у тривалості міра життя, а в тім, як ви його зужиткували, не один жив довго, а пожив мало. Заживайте життя, поки ви є: від вашої волі, а не від кількості літ залежить, аби ви набулися. Невже ви гадали, ніби ні у вік не дістанетесь туди, куди прошкували без упину? Ба ні, всяка дорога має свій кінець! І якщо вам справить полегкість, що ви маєте супутників, то чи ж не весь світ суне тією самою колією, що й ви?
Підуть, одначе, й вони, звікувавши свій вік, за тобою.
Лукрецій, Про природу речей, III, 96
Пер. Андрія Содомори
Хіба все не прямує тією самою ходою? Чи є хтось, хто б не старівся укупі з вами? Тисячі людей, тисячі звірів, тисячі інших істот мруть тієї самої миті, що й ви:
Ночі такої немає, ні дня, ні зорі світової,
Щоб не почула дитячого крику, а з ним одночасно
І супровідників смерті — плачу й молитов похоронних.
Лукрецій, Про природу речей, II, 578
Пер. Миколи Зерова
То чому ви бунтуєте, що не годні пнутися задки? Ви ж бо чимало бачили таких, що вчасно переселилися з сього світу на той, уникнувши, завдяки цьому, великої недолі. Та чи бачили ви хоч одного, кому смерть її завдала? Чи ж не дурниця ганити те, чого ти не спізнав ні на власному, ні на чужому досвіді? Чого ж ти скаржишся і на мене і на свій льос? Чи ми тобі кривду чинимо? Кому-бо годиться керувати: тобі нами чи нам тобою? Ще не настав твій реченець, а життя твоє звершилось. Маленький чоловічок такий самий абсолютний, як і великий; ані людей, ані людського життя не зміряти ліктями. Хірон[56] знехтував безсмертя, дізнавшись від Сатурна, свого батька, бога безконечного часу, що таке це безсмертя. Уявіть-но собі це вічне життя, і ви побачите, наскільки воно було б для людини обтяжливіше і нестерпніше, ніж те, що я дала їй. Якби ви не мали смерті, ви б кляли мене чорно за те, що я позбавила вас її. Я зумисне заправила її дрібкою гіркоти, аби перешкодити вам з огляду на її приступність надто хтиво і нестямно кидатися до неї. Аби утримати вас у цій поміркованості, якої я від вас вимагаю, аби ви не тікали від життя, ані ховалися у смерті, я помістила і те і те між солодощами та гіркотою.
Я навчила Талеса, першого з ваших любомудрів, що жити і помирати одне й те саме. Отож
