Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін

Зі злості замахнувся глечиком - хотів у воду пожбурнути. Та Рибка вихопив у нього глечик: «Дай мені, якщо вони тобі не потрібні!» Забрав глечик, а Птасі дав на дорогу хліба, кухлик меду і шмат сушеної оленини. І переповів Птасі слова дівки-перевізниці. Птаха аж затрусився від злості і сказав: «Сучі людолови! Ну, я їм ще відплачу!» І таки Птаха помстився варягам. Тільки то було вже потім. Попрощались вони. І Птаха щез у верболозі. Рибка вже поночі подався вгору проти течії. Ішов по мілкій воді під лівим берегом, де не так воду несе. Вночі дістався до заборол. І на світанку таки добув кілька великих рибин. Та ще павуком натягав всякої риби. Хоч важкий став човен, та Рибка знов його перетяг у Почайну. Вартових при лодіях не було. Так Рибка збудив їх у наметі і віддав їм найбільшу білизну і купку всякої дрібної риби. Так Рибка забезпечився свідками, що дійсно він ходив на нічну риболовлю. Він щосили погнав до гирла Глибочиці, а там вже дівка-перевізниця його чекає. Все їй віддав, і глек з намистинами. Вона як зазирнула у глек, то тихо заплакала. Рибка не став її утішати, а пов’язав докупи свій нічний полов і потягнув до своїх людей варити юшку. Та не встиг він попатрати окунців, як ззаду його за плечі схопили варяги. Рибка ножем, яким патрав окуня, ударом назад всадив ножа в руку варягу. По-звіриному викрутився і щосили вдарив другою ногою у пахвину. Поки перший затис рану лівицею, а другий скоцюрбився від болю в пахвині, Рибка відстрибнув від них. Мов дикий кіт, перелетів через казан з окропом. Ніхто й оком не встиг моргнути, як він напнув лука і прицілився у першого варяга. Поранений варяг перший оговтався. Хоч була рука в нього пробита ножем, вихопив меч і пішов на Рибку. А Рибка впустив лук і стрілу. Схопив голими руками казан. Розмахнувся ним, немов цеберком, та облив варяга з ніг до голови! Хоч варяг встиг рукою захистити очі та пику, пальці, шию і груди змило окропом. Всі тільки охнули, а Рибка знов нап’яв лука. Наче це не він хапався голими руками за розпечене залізо. Другий варяг таки розігнувся і потяг пораненого і обпеченого товариша. Все кричав: «Троль! Троль!» А Рибка запхав лук у палуччя, стрілу в тул. Взяв порожній казан і подався до джерела під Юрковицею. Зібралась велика юрба. Всі гомоніли про те, як Рибка голими руками вхопив розпечений казан. Дивувались страшенно. А те, що серед біла дня, серед людей варяги хотіли схопити людину, нікого не здивувало. Повернувся Рибка. Поставив казан на кабицю і заходився патрати недочищену рибу. Цього разу, перш ніж за ним прибули, встиг Рибка дочистити рибу і закласти в казан, кинути петрушки й цибулі і засипати солі. Цього разу приїхало чотирі вершники при повній уборі. Один спитав: «Ти чародій Рибка?» «Ніякий я не чародій! - одказує Рибка. - Я найкращий стрілець!» «Розбазікався! Пішли на Гору!» Рибка нахилився, щоб взяти свій козуб. Та один варяг штринув його злегка списом у спину. Рибка на те ні слова, а пішов межи вершниками. Коні тупотять собі бадьорим кроком. А Рибку вояки ще й підганяють словами та в спину штрикають. Не так щоб до крові, але щоб він відчував залізо. На горі, як на Олегове подвір’я заходили, наказав старший вершник Рибці віддати лук і стріли. Палац вони проминули, і за ним була довга і велика гридниця. На сінях під опасанням при широкім столі сиділо двоє багато вбраних мужів. Інші вояки стояли обабіч. Серед них і два варяги, що напали на Рибку. Один був перевитий льняними бинтами по руках і по лицю. Дебелий, чорновусий муж зиркнув на Рибку з-під важких повік і як гаркнув: «То це ти чародій Рибка?! Ти поранив мого найкращого стража ножем і окропом облив?!!» Рибка тоді до нього ступає крок, другий. Чорновусий відсахнувся від несподіванки. Та старший із вершників упер списа Рибці в горло. І каже: «Стій, де стояв!» Другий муж, сухенький із борідкою клинцем каже йому: «Ми тебе добре чуємо. Відповідай - чи ти справді Чародій?… Чи волхвин?» Рибка ще крок назад відступив і каже їм: «Ні! Я не волхвин, ні, не чародій. Я просто найкращий стрілець!» Одні засміялись, інші невдоволено загули. Вусатий як гахне кулаком по столу. «То як ти не чародій - чому в мого охоронця пика і руки попечені, а в тебе на руках ні пухирця?!!» Рибка одказує: «Та хіба я знаю? Може то в мене від злості руки не попеклись. Бо як я дуже лютий - болю не відчуваю…» Бородатенький зауважив: «Нехай так. Хоча незрозуміло. Ти скажи - ти соколятника Птаху знаєш?» Рибка змикитив, що брехати небезпечно - їх із Птахою багато людей бачило. «Звісно знаю. Ми з ним товаришуємо вже давно». Чорновусий як вгатить по столу і просто кричить: «Як це давно?! Відколи?!!!» «А як я біля Притисків лящів ловив. Він підійшов до мене і каже: «Я багато стрільців бачив, але такого шаленого стрільця бачу вперше». «А в що ти там біля Притисків стріляв, шалений стрілець?» - сміється бородатенький муж. «Я й кажу, - відповідає Рибка, - там здоровенні лящі плавають. Бо із дубасів збіжжя у воду просипається. Ну я їх стрілами бив. У мене найкращі стріли і на рибу». Чорновусий реве: «Ну це ми ще перевіремо!» Бородатенький лагідно питає: «Як ти із Птахою потоваришував, то що ви з ним робили?» «А Птаха скрізь водив - по місту Подолу, по горах, на Либідь, до печер. Я його рибою пригощав, а він мене птицею». «Як він добув їх в лісах?» «Та ні, Птаха ставив сільця. Чи добував яструбом». Чорновусий натерпився і сказав бородатенькому: «Друже-господине! Що ми ходимо все навколо? Давайте до діла». Бородатенький каже: «Як хочеш…» Тоді чорновусий знов як вгатить кулаком об стільницю: «Де зараз твій сучий раб Птаха?!! Кажи!!!» «Скажу, - каже Рибка. - Птаха не мій челядин. Він сам казав, що він челядин великого нашого Правителя Олега». Бородатенький єхидно всміхається і каже: «Тебе, хлопче, спитали, чи знаєш ти де зараз челядин Птаха? Відповідай докладно». «То так би ти, господине, і сказав… Отож десь днів три тому здибав я з ним, із Птахою, біля Притисків. Він мені й каже: «Пішли до заїзду на Ручаї. Там добра музика грає». Пішли ми туди. Зазираємо ми у заїзд. Раптом