Перунові стріли - Юрій Григорович Логвін
Старий Йов добре застеріг Рибку від усякого лиха у великім місті. Та забув старий воїн про те, що є в містах розпутні дівки і жінки. І все зробив Рибка так, як треба, коли у дубасі при плотах прибув у Київ. Тільки вони з Дніпра зайшли до Почайни і по ній прибули до гирла Глибочиці, як з берега їм наказав пристати огрядний чоловік. Вони пристали до берега. Чоловік той взяв у Рибки в «піднос» три чорних куниці. Потім порахував всю данину по берлу. Княжні холопи перевантажили толстину і ужища на коли і відвезли в місто. Потім сказав той чоловік, а був він княжий тіун, що віддасть Рібці берло тоді, коли розпустять стовбури. Люди стали до роботи. А сам Рибка пішов по рибу. Бо там, при гирлі Глибочиці, були великі притиски. І до притисків приставали дубаси із зерном. То у воду просипалось зерно. Ну а до зерна збиралось риби всякої. У Рибки були не тільки бойові стріли, а й на рибу. Так він першою стрілою-тризубом поцілив здоровенного ляща. Тільки довелося за ним лізти у воду. Потім Рибка поцілив ще більшого ляща. На нього вибаньчились носії, що тягали кулі із зерном на берег. Але Рибка чує ще якийсь погляд не такий. Хтось йому в спину зирить. Але він знаку не подає, ще чотири здоровенні лящі пробив стрілами. І тільки тоді обернувся, щоб іти до своїх людей. Бачить - біля коли з лантухами стоять дві дівчини. І одна йому так приязно посміхається, немов стара знайома. І забув Рибка засторогу діда Йова, не лізти кудись зразу, а добре все роздивитись і обмислити. Тож він підходить до дівчат і зразу питає: «Ти хіба мене знаєш?» Дівка хихотить і до подруги каже: «Та як же? Вже всі тебе знають. Ні за що віддав тіунові чорні куниці. А він, замість подяки, ще й поставив цих деревлян-селюків колоди розпускати…» Питає її Рибка: «Звідки ти знаєш, що я древлянин?» Дівка знов сміється: «Подивись - всі в чоботах. А хто в личаках? Чужі - кривичі, дреговичі, а свої тільки деревляни у личаках. Слухай - у тебе, що сітки чи вудки немає, що ти рибу стрілами б’єш?» Рибка візьми та й бовкни: «Для чого мені сітка, якщо я найкращий стрілець?!» Ті дівки як зарегочуть, аж за животи похапались. Та що його зачепила, кепкує: «У вашому болоті ти найкращий стрілець?» «Ні, я просто найкращий стрілець!» - відрубав Рибка. Рибку аж посудомило від їхнього сміху. Він вже старим дідом бувши, казав, що такого сорому більше ніколи не відчував. Але опанував себе і питає: «Куди вам поцілити?» А насмішниця тицьнула пальцем у лодію під вітрилом, що пливе Почайною! Рибка прикинув на око - не менше трьох сотень кроків! Все враз пригадав, чому вчив старий Йов, і чому самотужки навчився. Вхопив найлегшу стрілу двозубу. Примірявся, напнув лука, що аж роги зарипіли. І пустив стрілу верхом, щоб стріла згори вдарила у ціль. Понеслась стріла! Здавалось, ось-ось і пролетить повз щоглу!… Та стріла точно вп’ялася у самісінький вершок щогли! А на лодії почали веслярі озиратись - звідкіля впала стріла?… Рибка защібнув тул, заправив лук у налуччя і взявся за важку зв’язку риби. Навіть не подивився на дівок, а рушив до своїх людей. Ось тут і вхопила його насмішниця за руку. Рибка казав, що його ніби блискавкою пройняло. А дівка ще не те втнула. Стала навшпиньки і просто в уста поцілувала! Та й каже: «А ти, хвалько, справді шалений стрілець. Тільки збрий бороду!» «Чого це?» - зовсім отетерів Рибка. «Бо мені з тобою буде лоскотно цілуватись!» Дала йому щолбана по лобі і побігла геть. Рибка стояв ні в тих ні в сих. Коли десь, звідкілясь об’явився чорнявий, такий приязний, молодик. Каже він Рибці: «Такого стрільця, їй же, давно не бачив! Бачу по виду, ти деревлян?» «Ага, - каже Рибка, - я із села Острова. Це на північ від Ужа…» «Ні, я там не бував. Як тебе звати?» «Мене звати Рибкою,» - каже Рибка. Молодик каже: «А мене звати Птахою. Куди ти, Рибко, лящів стільки тягнеш?» «Я для моїх поселян лящів добув. Юшку варитиму». «То бери мене в долю. У мене два добрих селезня». «Ти мисливець?» - спитав Рибка. «Я княжий соколятник. Зараз ношу Ігоревих соколів». «От цього я не вмію, - каже Рибка. - покажеш?» «Про що мова, - відказує Птаха. - І покажу, і розкажу». «Добре! - зрадів Рибка. - Скажи, може ти знаєш, що то за дівка із червоною стрічкою і намистом таким, якимось?» «Та