Дощило птахами - Жослін Сосьє

Уночі залунала пісня. Вітер ущух, ліс стояв чорно й мовчазно — лише шелестіли дерева. Залунала пісня Марі-Денеж — і ніч віднесла моління в безмежжя неба.

Чарлі не спав. Чекав, коли в будиночку згасне світло, аби піти до ліжка. Він пив чай і курив, міркуючи, чи зрозуміла Марі-Денеж, як працює пропанова лампа.

Щойно зібрався вийти, переконаний, що їй треба допомогти з лампою — як почулась пісня.

Це була стара морська пісня, тягуча й щемка пісня про нещасливе кохання, жалісний мотив якої плив густим ароматом припливів, солоних хмар та хитавицею злих морів. Мелодія, зробивши кілька кіл, гострішала, важчала, ніби шкребла із дна невблаганного моря. Чарлі хотів би більше не чути таких пісень, проте спів раз-у-раз повертався, моряк сідав до човна, на серці було все важче — і він виливав своє горе у море без дна. Чарлі вже не мав сили це слухати, він хотів, аби припинилися лиха, для нього чужі, але вона знову тягнула своєї, насолоджувалася співом, пірнала у нього — ніби сама була тим моряком, що борознив моря світу у пошуках забуття. Пісня наповнилась особистим болем, голос здригнувся, сахнувся, перейшов у шепотіння — і Чарлі раптом збагнув, що Марі-Денеж тут, зовсім поруч, у ліжку, гойдається туди-сюди, міцно притиснувши тіло, мов ляльку, яку заколисує.

Марі-Денеж справді колисала власне тіло, тихенько наспівуючи йому останні куплети моряцької пісні. Сподівалася на повернення. Не раз їй вдавалось отак повертати тіло. Проте цього разу вона відчувала опір — щось ніби пручалось, якась сила відштовхувала моління, і старенькій здавалося, що справа в будинку, надто новому і надто порожньому; й спати самій їй не доводилося — завжди був хтось поруч.

Почувши шкрябання за дверима, Чарлі одразу збагнув, що це вона.

Поверх льолі стара накинула пальто. У місячному сяйві волосся Марі-Денеж сяяло, а очі, визираючи з чорної ночі, виказували глибокий сум.

— Можна поспати тут?

Широким рухом руки він показав на хутряне ложе, яке чекало на нього.

Кожен у своєму кутку: Марі-Денеж — у кубельці із хутр, Чарлі — на матраці на протилежному боці кімнати. Та оскільки хатинка дуже маленька, а ніч — мовчазна, вони чують кожен свій порух, кожне зітхання. Чарлі ледь витримує таку близькість. Він не звик ділити ночі ні з ким, окрім Любка. А тут ще й тиша, яка важчає, поки сон не йде. Чарлі здогадується, що полегшити становище можна, лише першим поставивши запитання, але яке?

— Анж-Еме була Вашою подругою?

— Ні, королевою нашого корпусу — всі її шанували, вона походжала, мов справжнісінька королева, висловлювалась по-королівська, а я була її компаньйонкою, покоївкою.

— Покоївкою?

Вони радше шушукаються, ніж розмовляють. Чарлі — оксамитовим голосом, який використовує, для приманювання наляканих тварин. Марі-Денеж спокійніша. Вона звикла до загальних спалень, звірянь, вишептаних із ліжка до ліжка. Здушеним, ледь чутним голосом розповідає уривки свого життя у притулку разом із подружкою, що вважала себе королевою Шотландії і, в обмін на протекцію, віддавала прати свої панчохи та підрубувати одяг.

— З Анж-Еме ніхто не наважувався сперечатися, адже вона була королевою Шотландії, Англії, Карпат і Об'єднаних націй.

— Карпати — це не держава!

— Авжеж. Як і Об'єднані нації.

Вони сміються, радіючи, що одночасно подумали про те саме, здивовані неочікуваною згодою.

— А звідки взялося ім'я Марі-Денеж — Сніжна Марія?

— Серед нас було чимало Марій. Марі-Констанс, Марі-Жозеф, Марі-Лор, Марі-Жанн, Марі-Кларісс, Марі-Мадлен, Марі-Луїз, Марі-Кларанс. Але Марі-Денеж була лише одна. Найгарніша.

— Чудове ім'я.

Це пролунало точнісінько як «добраніч» — і вони, справді, заснули, нічого вже не додавши.

У фотографа нарешті з'явилось ім'я. Анж-Еме — Коханий Янгол — на згадку про королеву Шотландії і Карпат, яка царювала серед божевільних, не переймаючись іменем, бо в неї воно вже було. Ім'я ж — це те майже єдине, чого бракувало Марі-Денеж.

Життя громади на озері облаштувалося довкола потреб Марі-Денеж — висловлених чи замовчених. Вона отримала кота, фіранки і подругу. Кіт — схожий на тигра дворічний баламут — отримав прізвисько Монсеньйор; яскраві фіранки тішили око м'яким рожевим відтінком, що неабияк прикрашав оселю як зовні, так і всередині, а подружка Анж-Еме з королеви-протектора, обожнюваної в іншому житті, перетворилася на компаньйонку.