Дощило птахами - Жослін Сосьє

Вона зустрілася з усіма відомими очевидцями Великих Пожогів. Бойчук мав бути останнім.

«Помер і похований», — повідомив Чарлі. «Помер власною смертю», — докинув Том.

Легенда пожежі у Метісоні перейшла до інших світів. Що ж, — це її не здивувало. Їй уже доводилося стукати до дверей свідків, які померли напередодні, позавчора або дуже давно. Тож страшної зажури чи розчарування від неї марно було чекати. Чарлі й Том були варті того, щоб повернутися. Відлюдники, гострі на язик, — рідкісні екземпляри в її колекції стариганів. Тож вона вирішила повернутися до їхнього хутору. Не має значення, задля чого — світлини чи балачок, адже її пошуки вже давно вийшли за межі звичайного репортажу.

Том і Чарлі докурюють уже по п'ятій цигарці. Ранкова розмова зашпорталась об питання, чи здогадувався Тед про межу, чи відчував наближення смерті — або ж вона заскочила його зненацька?

Смерть для них — давня подружка. Згадують про неї залюбки. Вона так давно ходить за ними назирці, що вони постійно відчувають її зіщулену присутність, її чекання — вдень непомітне, але надто дошкульне вночі. Ранкові розмови — один зі способів тримати її на відстані. Щойно старі згадують про смерть — вона відразу з'являється, втручається в теревені, комизиться, хоче, щоб усі слухали тільки її, але вони осікають її, кепкують, іноді й ображають, відсилають геть, — і вона, мов слухняний цуцик, чимчикує до закутку мовчки жвакати кістку. Часу має вдосталь.

Чарлі вважається знавцем смерті. Він надивився на неї, очікуючи у засідці, коли був трапером[3]. Том не втомлюється розпитувати. «Ти її справді бачив? Бачив, еге ж?»

— Ні, я її не бачив, бо мій час тоді ще не прийшов.

— Але чого ти не вкинув тоді до рота щіпку своєї солі?

Це ж так просто!

— Кажу ж тобі, час не прийшов! Тоді було літо, днина стояла гарна, повітря було, мов із цукру, пташки джерготіли — момент був, словом, не той.

— Ет, Чарлі... А я вважаю, що твій час ніколи не прийде — ти так і не зважишся.

Невдовзі ці розмови удвох у хижці Чарлі вщухнуть. На маленьку озерну громаду очікували значні зміни.

Невеличка озерна громада стояла на порозі великих змін. Божевільною здавалася сама думка про появу жінки — ще й старої і вельми слабкої — у цьому суворому місці. І все ж неймовірна думка про жінку пробила стежку до хутора. І хоч уголос ніхто цього не сказав, проте кожен знав, що не дозволить їй повернутися туди, звідки вона прийшла. Озерній громаді не бракувало волі й сміливості, щоб зазирнути в очі незнаному. Але як?

З матір'ю Бруно миттю дав раду. Потелефонував їй із заправки і повідомив, що тітонька втекла у Гантсвілі, поки він оплачував повний бак пального, і марно він усюди її шукав. Він дочекався поліції, відповів на запитання, поставив під заявою підпис і повернув назад, потішений ввічливою байдужістю стражів порядку. Нікому не потрібну стару довго не шукатимуть.

Отже, вона опинилася поза світом, повністю під їхньою опікою, і тепер їм належало вирішувати численні проблеми, до яких призвела ситуація, насамперед — розмістити стареньку з хоча б мінімальним комфортом. Такі вигоди були у Тедовій хатці, проте вони ще вагалися. Адже часом здавалося, ніби Тед і досі там хазяйнує.

Марі-Денеж — яку всі тоді називали Ґертрудою — звикала до нової кімнати, майже не виходячи з неї, і дивні пригоди явно не турбували її. А непокоїлася старенька через пошуки нового імені, яке мала вибрати собі сама. Бабця вагалася між усіма їй відомими іменами, а було їх чимало — вона пригадувала всіх, хто мешкав за адресою Квін-Стріт, 999. Кортіло їй і вигадувати нові. Ця забавка неабияк тішила і захоплювала жінку, вона відчувала честь і відповідальність, які не залишали часу на інші справи. Аби не втратити жоден із варіантів, стара зазначала кожне ім'я на окремому папірці, додаючи коментар, щоб не забути, кому саме воно належить. Коли розкладала папірці на ліжку, здавалося, ніби відкрився весь світ.

Старенька жила в готелі четверту добу, проте рішення ще не прийняли — ні у великій залі, де Бруно зі Стівом набиралися диму, ні на берегах озера. Однак стару треба було поселити в іншому місці. Наближалась осінь, а за нею йшли мисливці, блукальці, що збилися зі шляху, та інші випадкові цікаві.

На ранок п'ятого