Українська література » Сучасна проза » Щоденник Мавки - Дарунок Корній

Щоденник Мавки - Дарунок Корній

Читаємо онлайн Щоденник Мавки - Дарунок Корній
утратила. Перепхатися виявилося для чоловіка як у баню сходити. І Роман після ночі чи дня кохання завжди сунув до дружини. Казав, не криючись, що його тягне до її борщу, який вона готує найкраще, до вареників із сиром, до голубців та налисників. Тоня була готова і на такі подвиги, варила-смажила-пекла, дуже вже старалася, та все дарма, бо Роман виніс вердикт: законна дружина то робить ліпше. І що тоді вона мала вигадати? Потрібна була підтримка, моральна насамперед. Мусила дізнатися, що Роман найдужче любить, чим найбільше цікавиться. І тоді, наступивши на горло власній пісні, Антоніна перетворилася на найкращу подругу Магдалени. Сіра миша ні про що не здогадувалася, навпаки довіряла в усьому Тонечці, щиро співчувала їй – а-я-яй, яке горе, бідна жінка, яку з малям лишив чоловік. О, та дурнувата жіноча солідарність! Тоня навіть зуміла перетворити себе в очах Магдалени на ніжне беззахисне створіння, кинуте жорстокою долею на поталу грубому чоловічому світу. Далі були вигадки про безконечні пошуки того єдиного і те, як ті вигадані єдині всі до одного виявлялися сволотами. У той час фантазія в Тоні зашкалювала.

Коли ж Антоніна отримала майже всі інструкції до Романа, з перших уст та рук, Магда стала їй непотрібною та нецікавою, і вона про неї забула. Хоча Магда продовжувала непокоїтися про долю «нещасної жінки», часто телефонувала, запрошувала в гості. Навіть пробувала матеріально допомагати – то картопелька з маминої грядки, то сільське яйце від курочки…

Та згодом з’ясувалося, що мало отримати інструкцію до Романа, бо людина не пралка і не пилосос, існує ще купа різних приміток та додатків у вигляді дітей, родичів. І з тим боротися найважче.

– Ну, за нас, Тонюсечко, – обірвав її думки чоловік. – За тебе і за мене!

– Ромасику мій, – пригорнулася до нього, – усе в нас буде чудово. От побачиш. Головне – це любов. У нас вона є. Може, й добре, що ти пішов, бо що тебе тримало біля цієї? Коли нема любові, то гріш ціна такій родині.

Тоня скуйовдила волосся на голові чоловіка. Роман трохи відсторонив її від себе.

– Шо? Тонь, ти мудра кубіта, але зараз туйво – не верзи дурниць. Мене завжди тримали біля Магдалени діти. А діти, дорогенька, то і є любов. Ага-ага, розумієш, Магдочко. Тобто, блін, Тонечко. – Роман знову стукнув кулаком по столу.

Тоня підстрибнула. Пляшка знову впала, але ніхто не поспішав її піднімати. Бо була майже порожня. Тоня дивилася, як з неї на стіл витікає прозора рідина. У серце змією заповзала злість. Він досі час від часу називає її Магдочкою. Ні-ні, вона не боїться суперниці, ця сіра миша зараз ніщо. Ліквідована. А от діти… Нічого, вона і цим засранцям дасть раду. А якщо сама не впорається, то попросить пані Наталену. Бо та їй винна, ой, як багато вона їй винна. Звісно, її трохи лякають оті слова – «співпереживання», «співчуття»… Бо знає, відчуває, Роману не вистачає дітей і рано чи пізно він прибіжить до тієї сучки та попросить дозволу бачитися з дітьми. І це дратує, дуже дратує.

– О, розлилося, – Роман спостерігав, як рідина з пляшки струмочком подалася до краю стола й почала скрапувати вниз. – Кап-кап. Як моє життя, Тонечко. По краплі тече, утікає. Я вже трохи п’яний. Хочеш правду? Я б ніколи не наважився покинути Магду та дітей, якби вона мене самого за двері не виставила. Чесне слово. І кохаю тебе, рідна моя Тонюсю, більше за життя кохаю, але ж… Діти. Діти – то святе, і я, як останнє падло, я їх лишив. Я – скотина, бузувір, сволота. Де мій телефон? Давай сюди, уже зараз передзвоню тій суці, чо вона досі мовчить? Хочу бачити дітей.

Тоня насторожено схопилася з місця:

– Ти ж старшій майже щовечора дзвониш. Вона не бере слухавки, думаєш, твоя колишня візьме? Заспокойся, завтра щось придумаємо. Тим більше, що ти забагато випив і себе не контролюєш…

Роман не зважав, устав із-за столу, похитуючись. Дістав з куртки мобільний. Заклацав по ґудзиках:

– Тонь, ти неправа. Вона – не колишня. Вона досі моя офіційна дружина, перед людським законом і перед Божим. Я навіть їй пропонував залишатися з нею, але мати і тебе. Я ж добрий – не хтів ні від неї, ні від тебе відмовлятися. Хе, така дурна арифметика, Тонюсь, панімаєш? Ну-ну, де там Магдин номер? Усе буде путьом. Я себе контролюю. – Приклав слухавку до вуха, пару секунд мовчав: – Так-так, не відповідаєш на дзвінки, мала? Так-так, повтор… Ще раз… Бляха муха. Не бере слухавку, не бере… О, тоді доні подзвоню, і всьо.

Антоніна нахмурилася. Що? Не колишня? Як не колишня? А вона тоді хто?

Роман заходився шукати в мобільному ще номер телефону старшої доньки. Знайшов, ткнув пальцем на ґудзик, натиснув на гучний зв’язок. Тишу кімнати розірвали протяжні розкотисті гудки. Тоня сиділа, закинувши ногу на ногу. Затісний для її молодої міцної фігури халатик спокусливо облягав фігуру, якраз стільки, скільки було потрібно, щоб завести здорового чоловіка з півоберта.

Телефон гудів, голосив та врешті вмовк. На тому боці вперто не брали слухавку. Роман повторив ще раз, утретє, уп’яте… Врешті сердито кинув телефон об стіну, той розлетівся на друзки. Піднявся, похитуючись:

– Хочу бачити меншеньку, свою Оленку. Уже до неї їду.

Тоня манірно закотила очі:

– Четверта година ранку. Бійся Бога, Ромасику! Ти хочеш налякати і її, і всіх сусідів. Насмішити міліцію, яку твоя миша сіра обов’язково викличе. Тобі минулого разу було мало? Дякуй, що хуліганства не впаяли. Давай так, зараз спатоньки, а завтра вранці я сама тебе розбуджу і поїдеш до дочок у гості.

Роман почухав потилицю. Яка розумна жінка його Тоня. Хрін з ним. До ранку не так і багато лишилося. Можна і вранці, бо йому минулих неприємностей вистачило. Магда хоч і дуринда затуркана, та має лиху здатність викликати довіру в людей. От і сусід зверху, мєнт, шефство над нею взяв. І тоді, коли він не міг до хати потрапити, бо Магда замки у дверях змінила, з’явився-не запилився. І зовсім нечемно попередив, що якщо Роман ображатиме Магдалену і та на нього ще хоч раз поскаржиться, то затримає його на п’ятнадцять діб і засадить туди, де й «раки не зимують, а тіко хворі на СНІД ночують».

– У нас сидить, панімаєш, різний контингентик, і на спідик хворий також сидить. А потрахацця надурняк їм ох як кортить. У тебе, милий друже, така апетитна попка. І не тра’ мені розказувати

Відгуки про книгу Щоденник Мавки - Дарунок Корній (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: