Тисячолітній Миколай - Павло Архипович Загребельний
— Я вже не буду, — шепотіла Оксана, — сама не знаю, чого воно… Я ото як почула по радіо, так мене наче в серце вдарило: це ж на всіх лихо! Він же сам не вмре! Він же загребе за собою всіх найкращих людей! Недаром же ж звелів поставити себе повсюди, бо то ж він звелів, щоб скрізь, щоб ото й у нас перед конторою… і таке мені привиділося, наче ото він умре, а під отими камінними земля западеться і всіх туди засмокче… Бігла додому і вже й не думала тебе застати живого.
— Заспокойся, мала. Ти ж бачиш: я живий і ще довго житиму, може, й довше, ніж досі жив…
— В очах мені темно, серце заходиться, упала б і вмерла, ніж ото бігти на твою погибель, а біжу, лечу і плаче ж моя душа, так плаче… А тоді тебе побачила, і щось мені каже: піди подивись, чи той там ще стоїть, чи не запався в землю… Ото я тебе й… А там ці Щириці…
— Вважай, що ми з тобою вже поховали вождя. Тепер іди готуй коливо на поминки для Щириці. А я провідаю професора. Він же ще нічого не знає.
— Принесу йому снідати. Може, й не кажи йому ще?
— Для нього це не новина. Вже два дні тому професор сказав, що жде, не коли Сталін вмре, а коли його поховають…
Ховали Сталіна в суботу. За снігами й просторами не могли ми ні бачити, ні знати, що творилося в Москві, які юрмовища запруджували вулиці й площі, як рвалися гнані диким інстинктом жадоби видовищ до Будинку Спілок, скільки було задушено, затоптано, скільки перекалічено, які жертви принесено, вже й мертвому, нещадимому вусатому вождю.
Ховали генія всіх часів його вірні соратники. Щоправда, найвірніші — Молотов, Ворошилов, Каганович, Будьонний, — лиш маячили сірими тінями десь позаду, а наперед випхалися їхні запеклі суперники: широкопузий Малєнков, чорний, як крук, Берія, жвавий Хрущов. Хрущов був головою урядової похоронної комісії, і це ніби вказувало на те, що він буде першим серед наступників, та надто вже задавлював його дрібненьку постать на трибуні мавзолею масивний Малєнков, а над ними обома загрозливо нависав чорний Берія. Анонімні спадкоємці, ховаючись за ЦК, Радою Міністрів і Президією Верховної Ради, пообіцяли в «Правде», що «считают важнейшей задачей партии и правительства безусловно обеспечить проведение в жизнь выработанной нашей партией и правительством политики…». Вже не Сталіном, а партією і урядом. Про вождя — ні гу-гу! Невже щось зміниться?
Олексій Григорович досить скептично ставився до змін, які можуть прийти згори:
— Такі зміни схожі на сорти, виведеш мічурінським способом: рано чи пізно все повертаєтся в первісний стан. Я не вірю так званим соратникам. Вчора вони згуртовувалися довкола Сталіна, сьогодні згуртовуються між собою, щоб не поступитися владою і не впустити в своє середовище нікого стороннього… Хто тільки руйнував, уже не здатен творити і не дозволить робити це іншим. Давайте поглянемо, що зруйнували соратники під проводомсвого вождя. Сарданапал і Валтасар!
Він став викладати мені свої думки, як завжди імпульсивно, непослідовно й непогамовно — для гострішого сприйняття, щоб збити з пантелику всіх байдужих і отупілих, розбудити сонних і, може, навіть воскресити вмираючих. Сила слова! Слово дволике, як римський бог Янус. З одного боку воно пусте й безвартїсне, з іншого — всемогутнє, спроможне потрясати не тільки душі, а й цілі світи. Професорові слова були тривожні, похмурі й трагічні.
Поруйновано все: держава, родина, людські душі, основи народного життя. Все замінено вірою в ідеали, а для дотримання вірності цим ідеалам створено Організацію, яку поставлено в центр життя всієї країни. Ідея залізного централізму — це ідея не державна, а суто релігійна. Як відомо, в Сталіна була семінарська освіта, цим пояснюється багато чого в його поведінці. З семінарії Сталін виніс обскурантизм і лицемірство, щоденний дріб’язковий контроль, взаємні доноси, хитрощі, грубіянство, догматизм, нетерпимість, примітивний стиль катехизиса (запитання — відповіді), розрахований на примітивні уми, абсолютний брак почуття гумору, адже бог ніколи не сміється, він тільки супиться і невтомно карає за гріхи. Сталін ніколи не був генієм. Примітивний, обмежений розум. Семінарське виховання привчило його неухильно дотримуватися догматів, а прищеплювана змалку віра в непогрішимість верховної істоти — бога посіяла в чорній душі Сосо отруйне насіння, з якого згодом проросло велетенське людожерське дерево. У всіх давніх вір і релігій уже були свої слуги й захисники, там не було чого робити молодому марнославному грузину. Він вибрав нову віру — марксизм. Як майже всі теорії про перебудову світу, марксизм поділяв людей на адептів і супротивників, і в цьому поділі не було нічого неприродного, та коли марксисти захопили владу в одній з найбільших держав світу, ситуація докорінно змінилася. Євангельське «хто не з нами, той проти нас» набуло зловісного звучання. З свободою мислі було покінчено вже того дня, коли матроси розігнали в Петрограді Установчі збори. Неминуче мав запанувати головний постулат інквізиції: ще до сотворіння світу бог наперед визначив одних до спасіння, інших — на вічну погибель. Тому існує орден святих, який покликаний боротися з тьмами гріховних. Безодня між святими і приреченими — вічна й нездоланна, вона не лишає місця для милосердя, співчуття і допомоги грішникові — лишається тільки ненависть до гріха і його носія. Інквізиція з’явилася не одразу. Ні Христос, ні апостоли не розпинали людей — розпинали їх самих. Потрібні були цілі віки, щоб виробити догмати, тоді з’явилися добровільні захисники цих догматів, запалали вогнища, звані «аутодафе» від слів «auto da fe» — «акт віри», отже переслідується і жорстоко карається не вірність перед догматами, оберігається не стратегія, яка не лякається ніяких загроз, а тактика, бо це програма дій, а дія завжди викликає протидію. Ясна річ, Сталін з його примітивним розумом не міг вигадати ні великої ідеї, ні тактики для здійснення цієї ідеї. Все життя він виконував створену ще в перші пореволюційні роки Леніним програму партії, бо саме ця програма лягала в його обмежену жорстоку душу і тільки така програма давала змогу ввібгати всю величезну державу, всі її народи в катівське догматичне ложе, де немає ні милості, ні добра, ні надій на послаблення.
В програмі[18] стверджувалося, що тільки пролетаріат, комуністична революція може вивести людство з тупика, створеного імперіалізмом та імперіалістичними війнами. Звідси: історична місія радянського народу бути рятівником усіх інших народів. Народи
