Українська література » Сучасна проза » Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
дав їй слово честі.

— Він ще тут? — спитала вона швидко.

— Так, я його щойно бачив.

Вона, очевидно, була неспроможна говорити і робила руками знаки, щоб ішли від неї.

XX

П'єр не залишився обідати, а зараз же вийшов з кімнати і поїхав. Він поїхав розшукувати по місту Анатоля Курагіна, від думки про якого тепер уся кров у нього приливала до серця, і йому важко було переводити дух. На горах, у циганів, у Comoneno — його не було. П'єр поїхав до клубу. В клубі все йшло своїм звичаєм: гості, з'їхавшись обідати, сиділи групами і здоровалися з П'єром і розмовляли про міські новини. Лакей, привітавши його, повідомив, знаючи П'єрові знайомства і звички, що місце для нього залишено у маленькій їдальні, що князь Михайло Захарович у бібліотеці, а Павло Тимофійович не приїжджали ще. Один з П'єрових знайомих серед розмови про погоду спитав його, чи чув він, що Курагін викрав Ростову, як говорять у місті, чи правда це? П'єр, засміявшись, сказав, що це нісенітниця, бо він зараз оце від Ростових. Він питав усіх про Анатоля; йому сказав один, що не приїжджав ще, другий, що він обідатиме тут сьогодні. П'єру чудно було дивитися на цю спокійну, байдужу юрму людей, яка не знала того, що робилося в нього в душі. Він пройшовся по залі, почекав, поки всі з'їхались, і, не дочекавшись Анатоля, не сів обідати, а поїхав додому.

Анатоль, якого він шукав, сьогодні обідав у Долохова і радився з ним про те, як виправити зіпсовану справу. Йому здавалося, що конче треба побачитися з Ростовою. Увечері він поїхав до сестри, щоб переговорити з нею, в який спосіб влаштувати це побачення. Коли П'єр, марно об'їздивши всю Москву, повернувся додому, камердинер повідомив його, що князь Анатолій Васильович у графині. Вітальня графині була повна гостей.

П'єр, не здороваючись з дружиною, якої він не бачив після приїзду (вона більше, ніж будь-коли, ненависна була йому в цю хвилину), увійшов до вітальні і, побачивши Анатоля, підійшов до нього.

— Ah, Pierre, — сказала графиня, підходячи до чоловіка. — Ти не знаєш, у якому становищі наш Анатоль… — Вона зупинилася, побачивши в низько опущеній голові чоловіка, у його блискучих очах, у його рішучій ході той страшний вираз люті і сили, який вона знала і відчула на собі після його дуелі з Долоховим.

— Де ви — там розпуста, зло, — сказав П'єр до дружини. — Анатолю, ходімо, мені треба поговорити з вами, — промовив він по-французькому.

Анатоль оглянувся на сестру і слухняно встав, готовий іти за П'єром.

П'єр, узявши його за руку, шарпнув до себе і рушив до дверей.

— Si vous vous permettez dans mon salon[550], — пошепки промовила Елен; але П'єр, не відповідаючи їй, вийшов з кімнати.

Анатоль ішов за ним своєю звичайною, бравою ходою. Але на обличчі в нього було помітно занепокоєння.

Ввійшовши до свого кабінету, П'єр зачинив двері і звернувся до Анатоля, не дивлячись на нього.

— Ви обіцяли графині Ростовій одружитися з нею? хотіли викрасти її?

— Дорогий мій, — відповів Анатоль по-французькому (як і точилася вся розмова), — я не вважаю себе зобов'язаним відповідати на допити, чинені в такому тоні.

Обличчя у П'єра, і до цього бліде, перекосилося від люті. Він схопив своєю великою рукою Анатоля за комір мундира і став трусити ним з боку на бік доти, поки обличчя в Анатоля не набрало достатнього виразу страху.

— Коли я кажу, що мені треба говорити з вами… — повторив П'єр.

— Ну що, це дурощі. Га? — сказав Анатоль, обмацуючи одірваного з сукном гудзика від коміра.

— Ви негідник і мерзотник, і не знаю; що мене стримує від приємності розчерепити вам голову ось цим, — казав П'єр, висловлюючись так штучно тому, що він говорив по-французькому. Він взяв у руку важке прес-пап'є, погрозливо підняв і зараз же квапливо поклав його на місце.

— Обіцяли ви їй одружитися?

— Я, я, я не думав; а втім, я ніколи не обіцяв, бо…

П'єр перебив його.

— Є у вас листи її? Є у вас листи? — повторив П'єр, підступаючи до Анатоля.

Анатоль глянув на нього і зараз же, встромивши руку до кишені, витягнув бумажника.

П'єр узяв поданого йому листа і, відштовхнувши стола, що стояв на його дорозі, повалився на диван.

— Je ne serai pas violent, ne craignez rien[551], — сказав П'єр, відповідаючи на зляканий Анатолів жест. — Листи — раз, — сказав П'єр, наче повторюючи урок для самого себе. — Друге, — по хвилинній мовчанці говорив він далі, знову встаючи і починаючи ходити, — ви завтра повинні виїхати з Москви.

— Але ж як я можу…

— Третє, — не слухаючи його, продовжував П'єр, — ви ніколи ні слова не повинні говорити про те, що було між вами і графинею. Цього, я знаю, я не можу заборонити вам, але, коли у вас є іскра совісті…— П'єр кілька разів мовчки пройшов по кімнаті. Анатоль сидів біля столу і, насупившись, кусав собі губи.

— Ви не можете не зрозуміти, нарешті, що крім вашого задоволення є щастя, спокій інших людей, що ви занапащуєте ціле життя лише тому, що вам хочеться повеселитись. Забавляйтеся з жінками, схожими на мою дружину, — з цими ви маєте право, вони знають, чого ви хочете від них. Вони озброєні проти вас тим самим досвідом розпусти; але обіцяти дівчині одружитися з нею… обдурити, викрасти… Як ви не розумієте, що це так само підло, як побити старика чи дитину!..

П'єр замовк і глянув на Анатоля уже не гнівним, а запитливим поглядом.

— Цього я не знаю. Га? — сказав Анатоль, підбадьорюючись у міру того, як П'єр переборював свій гнів. — Цього я не знаю і знати не хочу, — сказав він, не дивлячись на П'єра і з легким тремтінням нижньої щелепи, — але ви сказали мені такі слова: підло і таке інше, яких я, comme un homme d'honneur[552], нікому не дозволю.

П'єр здивовано дивився на нього, не можучи зрозуміти, чого йому треба.

— Хоч це й було віч-на-віч, — говорив далі Анатоль, — але я не можу…

— Що ж, вам треба сатисфакції? — глузливо спитав П'єр.

— Принаймні ви можете взяти назад свої слова. Га? Якщо ви хочете, щоб я виконав ваше бажання. Га?

— Беру, беру назад, — промовив П'єр, — і прошу вас пробачити мені. — П'єр глянув мимоволі на одірваний гудзик. — І грошей, якщо вам треба на дорогу… — Анатоль усміхнувся.

Цей вираз боязкої і підлої усмішки, знайомий йому по дружині, викликав у П'єра спалах обурення.

— О,

Відгуки про книгу Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: