Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

— Ні, на кілограми не продаємо, тільки мішками. — Сніжана знервовано кинула слухавку. Цю фразу їй доводилося повторювати щонайменше раз на півгодини після того, як частину заробітної платні нам видали мішками з цукром. Було вирішено залишити їх у редакції і продавати через оголошення. Клієнтів не бракувало, бо саме був сезон активного консервування на зиму. Але мало хто погоджувався купувати цукор у запакованих мішках, вимагали розважувати «по півмішка» або «по кілограму», «щоб бачити, чи не мокрий». Можливості важити цукор у редакції не було, а позичити в сусідньому гастрономі вагу категорично заборонив пан Фіалко, тому за перший місяць продали ми небагато. Хтось запропонував домовитись із жіночкою з сусіднього будинку про гарячі обіди і спробувати продати хоча б стільки цукру, щоб розрахуватися з нею на місяць чи два наперед. А решту грошей можна порівну розподіляти між працівниками. Так і зробили. Але протягом наступного місяця попит на цукор знизився, і не вдалося продати жодного мішка. Тоді пан Фіалко нарешті здався і дозволив позичити вагу, щоб до закінчення сезону закруток встигнути реалізувати ще хоч трохи. Встановили чергування працівників редакції біля прилавка і таки встигли розпродати майже все. Журналісти були забезпечені гарячими обідами на кілька місяців наперед, ще й залишилося трохи грошей.

— Професійний рівень вашої газети росте, — сказав мені один знайомий відразу після закінчення епопеї з цукром.

— З чого це видно?

— Я почав купувати вашу газету, бо ви найточніше подаєте інформацію про ціни продуктів на ринку і гуртовнях. Молодці, що придумали таку рубрику. Я працюю на ринку «Осінь», там тепер читають тільки вашу газету. Тільки кросворди, кажуть, надто складні, і гороскоп рідко справджується.

Під такими заголовками вийшли три найпопулярніші газети нашого міста — «Подробиці», «Документи і аргументи», «Аргументи і подробиці» через три тижні після зникнення містера Арнольда. Усі вони розповідали про понівечений труп повнуватого чоловіка середнього віку, знайдений уночі біля смітника однієї із новобудов. Біля тіла не виявили жодних документів, а відрізана голова щезла. «Ведеться робота щодо встановлення особи потерпілого, — писали газети. — Існує припущення, що у місті з’явився серійний убивця».

Із рубрики «Не для преси»:

У всьому наступає прєдєл.

Навіть у бєзпрєдєлі.

Арнольд Гомосапієнс з’явився у нашій редакції напередодні чергової річниці з дня заснування. Він приїхав на тиждень з важливою місією навчити нас рекламних стратегій і технологій, які застосовуються на Заході у газетному бізнесі. Ідея його приїзду, як з’ясувалося пізніше, належала Степанові Вовку, якого на той момент уже звільнили. Але дізнавшись, що послуги консультанта нам нічого не коштуватимуть, крім поселення його в якийсь пристойний готель і харчування протягом цього тижня, пан Незабудко радо погодився повчитися маркетингових технологій.

Першим, про що запитав наш гість по приїзді, було те, де він може побачити пана на прізвище Вовк, який запросив його попрацювати над цим проектом. Йому сказали, що пан Вовк нещодавно звільнився, тому познайомитися з ним немає можливості. Містер Арнольд трохи засмутився, бо не знав, кому тепер повинен подарувати пляшку віскі, яку привіз спеціально для пана Вовка із Голландії. Напевно, жодного путнього рішення на думку йому не спало, бо він відкоркував пляшку і налив собі трохи до принесеного секретаркою горнятка з кавою. Це його підбадьорило, і він з бурхливою енергією розпочав свою діяльність.

Містер Арнольд мешкає у передмісті Амстердама, після багатьох років праці шефом рекламного відділу однієї з найбільших голландських газет він заснував власне рекламне агентство, яким досі керує. Він приділяє велику увагу улюбленим звичкам, до яких належать насамперед щоденні ранкові (розібрати газету на окремі аркуші й читати, починаючи з середини, а потім залишити біля порожнього горнятка з кавою пожмакані сторінки в довільному порядку, попри те, що це страшенно нервує дружину; зазирнути в унітаз і уважно роздивитися власні екскременти, з цією метою містер Арнольд навіть купив унітаз спеціальної форми; непомітно підкрастися до дружини ззаду і легенько вщипнути її за дупу, хоча це теж страшенно її дратує; вийшовши на вулицю, зауважити, що його машина чистіша за машину сусіда). До улюблених належать і просто щоденні звички (дивитися вслід школяркам у коротких спідничках), звички недільні (косити траву на газоні перед власним будинком) та святкові (розрізати гострим ножем торт, куплений на власний смак і всупереч побажанням усіх інших).

Коли діти були меншими, він купив коня і здобув на спеціальних курсах диплом грума, бо вся сім’я захоплювалася кінним спортом. Містер Арнольд досі непогано грає в хокей на траві й у своєму пенсійному віці залишається капітаном команди ветеранів, яка щомісяця влаштовує матч із командою ветеранів сусіднього району.

Далекі предки містера Арнольда були шотландцями, й інформація про це передавалася з покоління в покоління разом із рядом сімейних реліквій та родинним сріблом. Містер Арнольд щороку бував на історичній батьківщині і дуже пишався своїм походженням. Щонайменше раз на тиждень він вбирався у національний шотландський костюм і приходив у ньому на роботу. Спочатку керівництво було проти цієї ідеї, адже шеф рекламного відділу у кілті виглядав не надто презентабельно, насамперед через свою надто солідну як для такого вбрання комплекцію. Але чутка про його екстравагантність поширилася, і це сприяло підвищенню популярності газети та збільшенню кількості рекламодавців, тож керівництво змирилося і дозволило приходити на роботу в довільному одязі з єдиним застереженням: не вбирати кілт на міжнародні конференції та особливо важливі ділові переговори. Містер Гомосапієнс погодився і щотижня призначав собі один «день шотландської незалежності», а решту часу чемно приходив до праці в костюмі. На свій перший візит до редакції КРІСа-2 він теж вирішив прийти у національному вбранні, його імідж доповнювала косичка природного сивого кольору, заплетена зі зворушливих залишків волосся на потилиці. Посередині залисини спереду розмістилася велика родимка, контури якої, як стверджував власник, у масштабі