Самоцвіт семи зірок - Брем Стокер

— Мені дуже шкода, сер, якщо, виконуючи свій обов’язок, я вас образив. Але я маю накази і повинен їм підкорятися. Якщо ви побажаєте залишити якесь повідомлення, я обов’язково передам його міс Трелоні, а якщо ви залишите свою адресу, то міс Трелоні, якщо побажає, зможе з вами зв’язатися.

— Друже, — відказав незнайомець, — до вас особисто я нічого не маю, і мені шкода, якщо я вразив ваші почуття. Але я мушу бути справедливий, навіть якщо я злий. А в моєму становищі розізлився б кожний. Час не може чекати. Не можна втрачати ні години, ні хвилини! І все-таки я стовбичу тут, оббиваючи поріг уже шість годин і знаючи, що ваш господар буде в сотню разів лютіший, ніж я, коли почує, скільки часу було витрачено намарне. Його розбудили б тисячу разів, щоб ми змогли поговорити з ним тепер, поки ще не пізно. О Боже! Це просто жахливо — змарнувати всю роботу в останній момент, коли ти вже біля дверей і тебе не пускає лакей! Чи є в цьому домі хтось зі здоровим глуздом чи хоча б авторитетом, якщо бракує глузду? Я дуже швидко зможу переконати його, що вашого хазяїна потрібно розбудити, навіть якщо він дуже міцно спить…

У щирості цього чоловіка неможливо було сумніватися, як і в терміновості чи важливості справи, принаймні з його погляду.

— Морисе, — сказав я, — вам слід було б повідомити міс Трелоні, що цей джентльмен хоче особисто її бачити. Якщо вона зайнята, попросіть місіс Грант сповістити їй.

— Дуже добре, сер! — відповів той з полегшенням і поспішив зникнути.

Я провів незнайомця у маленьку вітальню. По дорозі він запитав мене:

— Ви секретар?

— Ні, я друг міс Трелоні. Мене звати Росс.

— Дуже вдячний вам, містере Росс, за вашу доброту! — сказав він. — Мене звати Корбек. Я дав би вам свою візитку, але там, звідки я приїхав, ними не користуються. Навіть якби ті візитки в мене були, то напевне пропали б минулої ночі…

Він замовк, зрозумівши, що бовкнув зайве. Ми помовчали. Я розглядав Корбека: то був невисокий кремезний чоловік, дуже смаглявий; може, колись він і був схильний до повноти, але зараз геть усох. Шкіра його обвисла, шия була помережана шрамами і зморшками. Містер Корбек мав масивну голову з темною каштановою чуприною, гарне високе чоло. Його квадратна форма вказувала на логічність мислення, а припухлості під очима — на схильність до мов. У нього був короткий широкий ніс, який говорить про енергійність, а масивна щелепа свідчила про велику рішучість.

Міс Трелоні прийшла дуже швидко. Побачивши її, містер Корбек здивувався. Проте коли вона заговорила, він уже не міг відвести від неї очей, і я подумав: у чому ж причина його подиву? Міс Трелоні почала з вибачень, які повністю заспокоїли його роздратовані почуття:

— Звісно, якби мій батько почувався добре і я не чергувала в кімнаті хворого, вас не змусили б чекати. Тепер розкажіть, будь ласка, що це за така термінова справа?

Він поглянув на мене і завагався, але міс Трелоні одразу ж сказала:

— Перед містером Россом ви можете говорити все, що хочете сказати мені. Я йому повністю довіряю, і він допомагає мені в моїй біді. Гадаю, вам не відомо, в якому стані мій батько. Вже три дні він не прокидається і не виказує жодних ознак свідомості. Я дуже за нього потерпаю. На жаль, я зовсім нічого не знаю про батька і про його життя. Я переїхала жити до нього лише рік тому і гадки не маю про його справи. Я навіть не знаю, хто ви і яка у вас до нього справа… — вона казала це з легкою усмішкою, дуже офіційною і в той же час надзвичайно ввічливою.

Він пильно дивився на неї секунд мабуть, п’ятнадцять, тоді одразу ж заговорив так, ніби прийняв рішення і до нього повернулась його певність.

— Мене звати Юджин Корбек. Я магістр гуманітарних наук, доктор юриспруденції і магістр хірургії в Кембриджі; доктор літератури в Оксфорді; доктор природничих наук і доктор філології у Лондонському університеті; доктор філософії в Берліні; доктор східних мов у Парижі. Я маю ще деякі інші ступені, титули тощо, але не варто вас ними хвилювати. Замолоду я захопився єгиптологією. Напевне, мене вкусив якийсь отруйний скарабей, бо потім я це тяжко переживав. Я розшукував гробниці і якось умудрявся з цього жити і вивчав такі речі, які не вичитаєш у книжках. Я був майже на дні, коли зустрів вашого батька, який проводив якісь власні дослідження. Він був справжнім покровителем: божевільний єгиптолог не міг би і мріяти про кращого шефа!

Міс Трелоні аж зашарілася, почувши похвалу своєму батькові. Проте я не міг не помітити, що містер Корбек таки витрачає час намарне. Я вирішив, що, розмовляючи, він хоче вивчити обстановку й побачити, чи можна довіритися двом незнайомцям. І помітив, що з плином розмови його певність зростала.

— Ми з вашим батьком кілька разів їздили в експедиції до Єгипту, і я завжди був у захваті, що працюю для нього. Значну частину своїх скарбів — а я скажу вам, у нього є деякі рідкісні речі — він дістав з моєю допомогою. Ваш батько, міс Трелоні, володіє унікальними знаннями. Якщо він вирішує, що хоче знайти певну річ, то об’їде весь світ, поки не отримає її. Саме в таких пошуках я зараз і був.

Він замовк, наче йому затулили рота. Ми чекали. Він продовжив розповідь із якоюсь новою для нього обережністю, ніби бажаючи випередити будь-які наші питання:

— Мені не дозволено розводитися про своє доручення. Я зобов’язаний зберігати повну секретність.

Він замовк, і на його обличчі з’явилося збентеження. Раптом він сказав:

— Ви певні, міс Трелоні, що ваш батько справді не в змозі зустрітись зі мною сьогодні?