Улісс - Джеймс Джойс
Стівен, хто навіть не завважив повії, здвигнув плечима та обмежився лаконічним судженням:
— У цій країні примудряються збувати товар куди гірший, ніж у неї, і то з куди гучнішим успіхом. Не бійтесь тих, що продають тіло, але не здатні купувати душі. Вона кепська перекупка. Дорого купує і дешево продає.
Старший співрозмовник, дарма що не мав нічого спільного зі святенниками чи старими дівами, заявив, що це скандально й кричущо, і цьому слід рішуче покласти край, розуміючи той стан речей, коли жінок подібного типу, неминуче зло (полишаючи обіч усі охи й ахи старих дів із цього приводу), відповідні власті не піддають медичному оглядові та реєстрації, а він-бо, як pater familias[413] був, можна з повним правом сказати, щонайтвердішим і найпостійнішим прихильником подібних заходів. І всяк, хто б узявся до здійснення цих заходів, так він заявив, і провентилював як слід це питання, вчинив би просто благодіяння для тих, кого тільки це стосується.
— Коли ви говорите про тіло й душу, — зазначив він іще, — то ви, як добрий католик, вірите в душу. Чи ви, може, маєте на увазі розум, активність мозку як такого — чогось, що відрізняється від усякого зовнішнього предмета, скажімо, від оцього столика або чашки? В це я і сам вірю, позаяк обізнані люди витлумачили це все як звивини сірої речовини. А то б у нас ніколи не з’явилися такі винаходи, як рентгенівські промені. Ви справді саме це маєте на увазі?
Стівен, загнаний отак у глухий кут, мусів, перш ніж відповісти, зробити надлюдське зусилля пам’яті, аби зосередитися і дещо пригадати.
— Мене запевняли, посилаючись на найкращі авторитети, що душа — це проста й, отже, не улегла зіпсуттю субстанція. Наскільки я розумію, вона безсмертна, за винятком можливости знищення власною Першопричиною, себто Тим, Хто, судячи з усього, що мені доводилося чути, цілком спроможний додати й отаке до числа своїх веселих витівок, позаяк corruptio per se і corruptio per accidens[414] заборонені небесним етикетом{858}.
Пан Блум беззастережно погодився із загальною суттю сказаного, хоча містичні тонкощі й були трохи поза межами його всуціль мирського розуміння; одначе з іншого боку йому видавалося необхідним заявити відвід поняттю простого, й тому він без загайки заперечив:
— Проста? Я б не сказав, що це підхоже тут слово. Звісно, я готовий поступитися вам і пристати на те, що зрідка, коли дуже поталанить, ви можете й справді здибати просту душу. Але що мені важливо наголосити, так це те, що одна річ, скажімо, винайти оці промені, які виявив Рентген, чи там телескоп, якого виготовив Едісон, хоча, здається, це ще до нього, я маю на увазі Галілея, і те ж саме закони котрого-небудь явища природи як приміром електрики — але це вже буде скакун іншої масти, коли ви скажете я вірую в існування надприродного божества.
— О, та це, — знову спробував переконати Стівен, — беззаперечно доведено найвідомішими текстами Святого Письма, не кажучи вже про інші, побічні свідчення.
Одначе в цьому вузловому питанні погляди двох сперечальників, що стояли на різних полюсах за своєю освітою та й за всім іншим, а ще ж і розділених чималою віковою різницею, зіштовхнулися між собою.
— Доведено? — заперечив старший і досвідченіший, не здаючи своїх позицій. — Я не настільки цього певен. У таких речах кожен має право на свою власну думку, тож я, не стаючи на сектантську точку зору, все ж таки дозволю собі не погодитися з вами in toto[415]. Скажу вам щиру правду-матку: як на моє переконання, то всі ці ваші тексти — чистісінька підробка і вставили їх туди найімовірніше ченці або ж тут знову постає проблема нашого великого національного поета, хто ж саме їх написав, як у випадку з «Гамлетом» і Беконом, про що, звісно, не мені вам розказувати, бо ви свого Шескпіра знаєте куди краще, ніж я. До речі, а чому ви не п’єте кави? Дозвольте, я розмішаю цукор, і візьміть шматочок цієї булочки. Схожа вона на одну з замаскованих цеглин нашого шкіпера. Та вже чим багаті, тим і раді. Скуштуйте шматочок.
— Я не можу, — тільки й спромігся видавити з себе Стівен, чиї розумові органи відмовлялися підказати йому хоч би щось іще.
Оскільки навіть приказки свідчать: чіплятися й прискіпуватися — марна справа, то пан Блум надумався, що краще буде бодай розколотити цукор на дні чи хоч спробувати це зробити, а водночас пустився в міркування, майже з почуттям гіркоти, про Кавовий Палац{859} із його антиалкогольною (і прибутковою) діяльністю. Що тут сперечатися: вона мала законні цілі й приносила, поза всякими сумнівами, без ліку всякого добра. Влаштовувались суворо безалкогольні заклади, на взір ось цього, для пізніх перехожих та проїжджих, концерти, театральні вечори, корисні лекції (вхід вільний), читані вченими людьми для нижчих станів. Але, з другого боку, в нього лишився болісний і гострий спогад про те, як вони виплатили його дружині, мадам Меріон Твіді, що певний час відігравала у них видатну роль, більш ніж скромну винагороду за її фортеп’янові виступи. І він дуже схильний був думати, що ідея у них там була творити добро, не забуваючи про прибутки, позаяк жодна конкуренція їм не заважала. Сульфат міді, отруту SO4 чи щось там таке були виявили в сушеному горосі, згадалося, як читав десь в одній дешевій харчівні, тільки годі вже пригадати коли й де саме. Хай там як, але інспекція, медична інспекція всіх харчових продуктів, ось що здавалося йому необхідним як ніколи, і, можливо, саме тим і пояснювалася популярність Вай-Какао доктора Тібла, що його піддавали медичному аналізові.
— Ану покуштуйте хоч тепер! — добре розколотивши, він зважився заговорити про каву.
Почуваючись, під цим чемним натиском, зобов’язаним принаймні зробити ковток, Стівен узяв важкого кухля за ручку й підняв із бурої калюжі, що відпустила його лише з прицмоком нехоті, й сьорбнув трішки того відворотного варива.
— Все ж таки це справжня їжа, — підбадьорював його добрий геній, — я обома руками за справжню їжу! — Позаяк головною і єдиною його метою було не гурманство, ні, ні в якому разі, а
