й знову звертатися до державного протоколу, до якого від самого заснування держави не зверталися за подібних подій. План виїзду, який, зрештою, опрацювали, був шедевром тактичної думки, він складався з добре дослідженої системи маршрутів, що мали максимально ускладнити концентрацію маніфестантів, яких могли мобілізувати, щоб виразити невдоволення та обурення столиці втратою свого уряду, на яку її прирекли. Було обрано спеціальний маршрут для керівника держави, але також окремі маршрути для прем’єр-міністра і для кожного з членів міністерського кабінету, які разом нараховували двадцять сім, причому кожен перебував під охороною війська та поліції з танками на перехрестях вулиць та каретами швидкої допомоги, які супроводжували кожен із кортежів, бо мало чого могло статися. Мапа міста, величезна яскраво освітлена панель, над якою напружено працювали протягом сорока вісьмох годин військові та поліційні фахівці, була схожа на червону зірку, з якої виходило двадцять сім променів, чотирнадцять у північному напрямку, тринадцять — у південному, що перетинали екватор, який ділив столицю на дві півкулі. По цих променях мали пересуватися чорні автомобілі офіційних осіб, оточених машинами охорони з допотопними засобами зв’язку, так званими йокі-токі, якими ще користувалися в цій країні, але які незабаром мали замінити сучасними апаратами, для цього вже були виділені бюджетні гроші. Усі особи, які брали участь у різних фазах цієї операції, хоч би якою важливою була їхня участь, мусили дати присягу в збереженні абсолютної таємниці, спочатку поклавши розкриту долоню на євангелію, а потім на конституцію країни, оправлену в синій сап’ян, підкріплюючи свою подвійну присягу врочистою обіцянкою, запозиченою з народної традиції. Якщо я порушу цю клятву, то нехай упаде кара на мою голову й на голову моїх нащадків аж до четвертого коліна. Забезпечивши в такий спосіб таємничість виїзду, його призначили через два дні. Годиною виїзду для всіх одночасно була третя година ночі, коли лише люди, які страждають від тяжкого безсоння, перевертаються в ліжку й благають бога Гіпноса, сина ночі й брата-близнюка Танатоса, щоб він допоміг їм у їхній скруті, проливши на їхні повіки солодкий бальзам міцного сну. Протягом годин, які ще залишалися до від’їзду, шпигуни, що масово повернулися до виконання своїх обов’язків, не робили нічого іншого, як снували в усіх напрямках по майданах, проспектах, вулицях та провулках міста, потай вимірюючи пульс у населення, занотовуючи погано приховані наміри, поєднуючи слова, почуті то там, то там, і намагаючись зрозуміти, чи не сталося витоку інформації, чи не стало широко відомим якесь із рішень, ухвалених на засіданні ради міністрів, а надто тих, які стосувалися близького виїзду уряду, бо шпигун, справді гідний цієї назви, мусить дотримуватися, як священного принципу, як золотого правила, як незламного закону ніколи не вірити жодним присягам, хоч би звідки вони надходили, навіть якби вони почули її від власної матері, що дарувала їм життя, а ще менше їм вірити, якщо таку присягу дало двоє людей, а ще менше — якщо таких людей було троє. Проте в цьому випадку не було іншої ради, як визнати, хоч і з певною професійною настороженістю, що офіційна таємниця оберігалася добре, що й підтвердив центральний комп’ютер міністерства внутрішніх справ, який після багатьох переглядів, проціджувань і комбінувань, перетасувавши й проаналізувавши тисячі фрагментів підслуханих розмов, не виявив жодного підозрілого сигналу, жодної ознаки, за яку можна було б ухопитися, як за ниточку, що привела б до небажаного й зловісного результату. Повідомлення, що їх секретні служби надіслали до міністерства внутрішніх справ, були також цілком спокійними, але спокійними були не тільки вони, а й ті рапорти, якими ділилася зі своїми цивільними колегами набагато ефективніша військова контррозвідка, що виконувала власні завдання, постачаючи полковників інформації та психопідготовки, що працювали в міністерстві оборони, можна сказати, збігалися з їхньою власною інформацією, яку можна було назвати класично заспокійливою у стилі На західному фронті ніяких змін, за винятком, звичайно, солдата, який щойно загинув від ворожої кулі. Від керівника держави до останнього із заступників не було таких, хто б не зітхнув із полегкістю. Дякувати Богу, виїзд представників влади зі столиці відбудеться спокійно, не травмувавши надміру населення, частина якого, мабуть, уже кається за свою бунтівну поведінку, що не має жодного пояснення, а проте є достатньо цивілізованою й не налаштованою вороже ані діями, ані словами до своїх законних правителів у цю мить болісної, проте неминучої розлуки. Про це свідчили всі повідомлення, й так воно, зрештою, й сталося.
О другій годині тридцять хвилин ранку всі вже були готові вирушити в дорогу від палацу президента, від будинку керівника уряду та від різних міністерських будівель. Вишикувані в лінію блискучі чорні автомобілі поруч із вантажівками, що були навантажені архівами, під охороною поліції, озброєної до зубів і готової, хоч би яким це здавалося неймовірним, до обстрілу отруєними стрілами, на випадок чого їх супроводжували карети швидкої допомоги, а тим часом у будівлях досі висовували й засовували останні шухляди, готуючись стати втікачами або дезертирами ті, хто, якщо висловитися високим стилем, готувався до організованого відступу, збираючи останні спогади, групові фотографії з дарчими написами, пасма волосся, статуетку богині щастя, машинку для обстругування олівців, яку зберігали ще від часів школи, повернутий чек, анонімного листа, вишиту хусточку, таємничий ключ, ручку для письма з викарбуваним на ній ім’ям, звинувачувальну записку, ще одну записку, що звинувачувала сусіда по секції. Чимало людей, як чоловіків, так і жінок, не могли втриматися від сліз, опановані емоціями, й запитували себе, чи коли-небудь вони повернуться в любі їм місця, які були свідками їхнього сходження нагору по ієрархічній драбині, інші, до кого доля не була такою прихильною, мріяли про те, що, попри оману й несправедливості, які досі їм доводилося терпіти, вони тепер вирушать у новий світ, де на них чекають блискучі можливості. За чверть до третьої години, коли обіч двадцяти сімох маршрутів зайняли стратегічні позиції військові сили та сили поліції, не виключаючи танки, що розташувалися на перехрестях, було дано наказ зменшити інтенсивність публічного освітлення в усій столиці, щоб прикрити відступ, попри той шок, який могло спричинити таке затемнення. На вулицях, по яких мали проїхати автомобілі та вантажівки, не було видно жодної живої душі, жодного чоловіка в цивільному одязі. Щодо решти міста, то нічим не відрізнялися інформації, які безперервно надходили, жодної групи, жодного підозрілого руху, жителі міста, які досі не спали й перебували у своїх домівках або виходили з них на вулиці, не здавалися людьми, які чогось боялися, вони не несли прапора на плечі й не мали в руках пляшку з бензином,
