Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

У кожній військовій частині Австрія мала шпиків. Вони доносили на своїх товаришів, що спали поруч них, на одних нарах, а під час походу ділилися шматком хліба.

Для гарнізонної тюрми постачала матеріал також державна поліція — пани Кліма, Славічек і К° {55} . Військова цензура спроваджувала сюди авторів листування між фронтом і тими, кого ці автори залишили вдома в розпачі. Жандарми приводили сюди й зовсім літніх селян, які жили вже на утриманні дітей. Вони посилали на фронт листи, намагаючись у них втішити своїх рідних або змальовувати хатні злидні, а військовий суд пришивав їм за це зраду і вліплював по дванадцять років ув’язнення.

З градчанської гарнізонної тюрми дорога вела через Бржевнов на Мотольський плац. Попереду, в супроводі солдатів з багнетами, йшов чоловік у наручниках, а за ним їхав віз із домовиною. І на Мотольському плацу звучала урочиста команда: «An! Feuer!»[27] А потім по всіх полках і батальйонах зачитували ще один полковий наказ про розстріл призовника. А як же інакше? Таж він посмів збунтуватися, бо пан капітан ударив шаблею його жінку, коли вона, прощаючись, ніяк не могла відірватися від чоловіка.

А в гарнізонній тюрмі трійця — штабний тюремний наглядач Славік, капітан Лінгарт і фельдфебель Ржепа, якого прозвали катом, — виконували свою роботу. Скільки людей вони затовкли на смерть по тюремних одиночках! Можливо, капітан Лінгарт і в республіці залишається капітаном. Я бажав би тоді, щоб йому зарахували роки служби в гарнізоні. Славічкові і Клімі державна поліція ці роки вже зарахувала. Ржепа повернувся до Цивільного життя і свого давнього ремесла майстрамуляра. Можливо, він член якоїсь патріотичної організації в республіці.

Штабний тюремний наглядач Славік у республіці прокрався і сидить у тюрмі. Не вдалося йому, бідоласі, в республіці пристосуватися так, як це пощастило іншим панам військовим.

* * *

Тюремний наглядач Славік, приймаючи Швейка, кинув на нього погляд, сповнений німого докору.

— І в тебе підмочена репутація, коли вже потрапив сюди. Ми тут, хлопче, підсолодимо тобі життя, як і всім, хто потрапить до наших лап. А наші лапи, звичайно, не дамські ручки.

Щоб додати ваги своїм словам, він тицьнув м’язистий грубезний кулак Швейкові під ніс і сказав:

— Понюхай, негіднику!

Швейк понюхав і зауважив:

— Таким кулаком я б не хотів дістати в ніс, відгонить кладовищем.

Спокійна, розсудлива мова Швейка сподобалася тюремному наглядачеві.

— Ану, — сказав він, штовхнувши Швейка у живіт, — стій струнко. Що в тебе у кишенях? Якщо маєш сигарети, можеш залишити, а гроші давай сюди, щоб не вкрали. Більше нема? Справді нема? Тільки не бреши! За брехню карають!

— Куди його? — спитав фельдфебель Ржепа.

— Запхаємо в шістнадцяту, — вирішив тюремний наглядач, — до тих, у підштанках. Хіба не бачите, що написав на паперах пан капітан Лінгарт: «Streng behuten, beobachten»[28]. Так, так, — урочисто заявив він Швейкові, — з бандитами треба по-бандитському. Якщо хтось бунтується, ми затягуємо його до одиночки, там переламуємо йому всі ребра і залишаємо, хай лежить, поки не здохне. Це наше право. Так ми зробили з тим різником, пам’ятаєте, Ржепо?

— Та що тут казати. Попотіли ми над ним, пане штабний наглядачу, — відповів замріяно фельдфебель Ржепа, — ото був бик! Я топтав його хвилин із п’ять, поки в нього почали тріщати ребра й хлинула кров з пащеки. А він ще десять днів жив. Просто гідра невмируща.

— Ось бачиш, харцизнику, як у нас буває, коли хто є дибки або намагається втекти, — кінчив свою педагогічну лекцію Славік. — Це те ж саме, що й самогубство, а воно в нас теж карається. І боронь боже, щоб тобі, паскуднику, спало на думку скаржитися на щось, коли прийде інспекція і спитає, чи є якісь скарги. Ти, негіднику, повинен, виструнчившись, козирнути і відповісти: «Насмілюсь доповісти, нема. Я з усього задоволений». Ну, як це ти скажеш, мерзотнику? Повтори.

— Насмілюсь доповісти, нема. Я з усього задоволений, — повторив Швейк з такою милою міною, що штабний тюремний наглядач пошився в дурні, сприйнявши це за щиру відданість і чесність.

— То скидай штани і чимчикуй в підштанках до шістнадцятої, — лагідно сказав він, проти своєї звички не додаючи вже ні «паскудника», ні «негідника», ні «мерзотника».

В шістнадцятій Швейк зустрівся з дев’ятнадцятьма чоловіками без штанів. Це були ті, про яких зауважено в паперах: «Streng behuten, beobachten». За ними ревно наглядали, щоб, бува, не драпонули.

Якби підштанки були чисті, а на вікнах не було грат, то могло б на перший погляд здатися, що ви потрапили в роздягальню якоїсь лазні.

Швейка прийняв від фельдфебеля Ржепи староста — неголений паруб’яга в розхристаній сорочці. Записав його прізвище на клаптику паперу, прибитому на стіні, і сказав:

— Завтра у нас буде театр. Нас поведуть у каплицю на проповідь. Ми стоятимемо в підштанках якраз під амвоном. Ото буде сміху!

Як і в усіх тюрмах, у гарнізонній тюрмі була каплиця — улюблене місце розваги в’язнів. І зовсім не тому, Що всі ці примусові відвідини тюремної каплиці зближували відвідувачів з господом богом або прилучали в’язнів до чесноти. Про такі дурниці не могло бути й мови.

Просто служби божі й казання розганяли тюремну нудьгу. Тут ішлося не про те, чи станеш ближчим до бога, чи ні, а просто тішила надія знайти на дорозі — в коридорах або у дворі — кинутий недокурок сигарети або сигари. Невеличкий недокурок, який валявся в плювальниці чи десь на землі в пилюці, відсував бога далеко на задній план. Ця невеличка смердюча річ здобувала перемогу над богом і спасінням душі.

А вже саме казання — що то була за комедія, що за сміхота! Та правди ніде діти — фельдкурат Отто Кац був, зрештою, дуже симпатична людина. Його надзвичайно цікаві проповіді чарували, розсіювали тюремну нудьгу. Він умів так гарно розводити теревені про нескінченне милосердя боже та морально підтримувати занепалих духом і нечестивих в’язнів, умів так віртуозно лаятися з амвона і, стоячи біля вівтаря, чудово заводити своє «Ite, missa est»[29]. Службу він відправляв оригінальним способом, перемішуючи весь порядок відправи, а коли бував дуже п’яний, — вигадував зовсім нові молитви й нову відправу, та й весь обряд — щось таке, чого ще доти ніхто не чув і не бачив.

А вже й цирку не треба, коли фельдкурат, бува, посковзнеться і гепнеться з чашею святих дарів або