Над прірвою у житі - Джером Дейвід Селінджер

— Вибачте, сер, але в нас свої…

— Добре, добре, — кажу. Іди ти, думаю… — Принесіть кока-коли.

Тільки-но він одійшов, як я знов покликав його до себе.

— Ви б не могли хлюпнути туди хоч трошки рому або чогось такого? — питаю. Питаю так ввічливо, привітно. — Бо кругом усі вже напідпитку, а я ще й не нюхав. Може, ви б хлюпнули мені хоч трошки рому або чогось такого?

— Вибачте, сер, не можу, — відповів офіціант і вшився.

Та я на нього не образився. Адже його виженуть з роботи, якщо він подасть спиртне неповнолітньому. А я ж, хай йому грець, і був той самий неповнолітній!

Сиджу я і знов кидаю оком на тих трьох відьмочок за сусіднім столиком. Власне, на оту біляву. На інших двох можна було поквапитись хіба з великої нужди. Однак я не витріщався на них, мов з голодного краю. Просто зміряв усіх трьох таким холодним, крижаним поглядом. І все. Але ж вони, помітивши це, заходилися хихотіти, мов пришелепуваті. Видно, подумали, що я ще зелений для цього діла. Я так розлютився на них — жах! Ніби я зібрався з котроюсь одружуватись абощо! Треба було б зневажливо зиркнути в їхній бік, і квит, та мені, на жаль, дуже кортіло потанцювати. Іноді на мене находить велике бажання потанцювати, і того разу найшло. Отож нахиляюсь я раптом до них і кажу:

— Чи не бажаєте потанцювати, дівчатка?

Я спитав не грубо, ні — навпаки, навіть дуже чемно. Але тим дурепам, дідько б їх ухопив, і це здалося смішним. Хихотять, і край. Якісь малахольні, слово честі!

— Ходімо! — кажу. — Я танцюватиму з вами по черзі, гаразд? То як, домовились? Ходімо! — Мені справді кортіло потанцювати.

Кінець кінцем білява встала, — і дурному ж було видно, що я звертався переважно до неї,— і ми пішли танцювати. А ті двоє страховиськ затіпалися, наче в істериці. Мабуть, мені справді добряче прикрутило, коли вже я з такими зв’язався.

Одначе я не пошкодував. Слухайте, ох і танцювала ж ота білява! Рідко мені доводилося з такою танцювати. Буває, подивишся отак на дівчину — дурепа дурепою, а вийде танцювати — богиня. А часом трапиться дівчина й розумна, а запросиш до танцю — або всю дорогу тягне тебе за собою, або танцює так, що краще вже сидіти з нею за столиком та дудлити.

— А ви класно танцюєте, — кажу я білявій. — Вам треба на сцену. Серйозно. Якось я танцював з однією з театру, але у вас виходить удвічі краще. Ви коли-небудь чули про Марко й Міранду?

— Га? — питає. Вона навіть не слухала мене. Весь час крутила головою на всі боки.

— Кажу, ви чули коли-небудь про Марко й Міранду?

— Не знаю. Ні. Не знаю.

— Це така танцювальна пара. Міранда, звісно, танцювати вміє, але щоб дуже здорово, то ні. Робить усе як треба, а проте не дуже здорово. Знаєте, коли дівчина показує в. танцях високий клас?

— Що кажете? — перепитує білява. Вона взагалі мене не слухала. її цікавило те, що діялося довкола.

— Кажу, знаєте, коли дівчина показує в танцях високий клас?

— А-а…

— Ось бачите: поклав я руку вам на талію. І коли я під рукою нічого не відчуваю — ні спини, ні того, що нижче, ні як ви переставляєте ноги, нічого, — виходить, ви показуєте високий клас.

Але вона не слухала. Тоді я теж вирішив її проігнорувати. Танцюємо собі й обоє мовчимо. Боже, але ж як та дурепа танцювала! Бадді Зінгер зі своєю задрипаною гопкомпанією саме шкварив «І тільки це одне» — таку річ не вдавалося спаскудити навіть їм. Шикарна музична. Танцював я просто, без вихилясів — ненавиджу, коли хлопці починають, бува, під музику викаблучуватись, — але біляву добряче викрутив, і вона прекрасно слухалась. Сміх, та й годі. Я собі гадав, що їй теж приємно танцювати, поки вона, дурепа, не бовкнула:

— А ми з дівчатами вчора ввечері бачили Пітера Лорре! Кіноактора. Живого! Він купляв газету. Ото клас!

— Пощастило вам, — кажу. — Оце пощастило! Це ж треба!

Ну, хіба не ідіотка! Але ж як танцювала! Я не стримавсь і цьомкнув її, дурепу, в маківку — самі знаєте, як це, — туди, де проділ. А вона ще, й губу закопилила!

— Еге, а це що таке? — питає.

— Нічого. Це я так. Ви чудово танцюєте, — кажу. — У мене є менша сестричка, ходить ще тільки в четвертий клас. То ви танцюєте майже так само, як вона, а її, каналію, не переплюне ніхто на цілому світі.

— Як ви зі мною розмовляєте?

Чи ба яка леді знайшлася! Королева, трясця твоїй матері!

— А звідки ви, дівчата, приїхали? — питаю. Мовчить, не обзивається. Тільки очима водить — мабуть, виглядає свого Пітера Лорре.

— Звідки ви, дівчата, приїхали? — питаю вдруге.

— Га?

— Звідки ви, дівчата, приїхали? Можете не відповідати якщо не хочете. Будь ласка, не завдавайте собі клопоту.

— Із Сіетла, штат Вашінгтон, — промовила вона. Послугу мені, бачте, зробила!

— З вас прекрасний співрозмовник, — кажу. — Ви про це знаєте?

— Га?

Та ну тебе, думаю, надто це кругло для твоєї квадратної голови.

— Хочете потанцювати джіттербаг, коли заграє швидка музика? Тільки щоб не вихилятися і не скакати, а просто спокійно й приємно потанцювати. Коли заграє швидка музика, всі посідають, крім отих підстаркуватих пузатих піжонів, і місця нам вистачить. Домовились?

— Про мене, — каже. — Чуєте, а скільки вам років? Це запитання мене чомусь роздратувало.

— Прокляття! — кажу. — Навіщо все псувати? Дванадцять мені, чорт забирай, це я тільки вигнався такий, як тичка.

— Слухайте, я ж вам уже казала: не люблю я, коли зі мною отак балакають. А балакатимете так і далі, то піду й сяду коло дівчат, щоб ви знали.

В цю хвилину оркестр заграв швидку музику, і я, мов ненормальний, почав вибачатися: Вона пішла танцювати зі мною джіттербаг — і так легко, гарно, без ніяких вихилясів. Танцювати вона справді вміла. Партнера відчувала на раз. А коли крутилася, попеня в неї так мило тряслося — просто чудо. Я від неї аж млів. Серйозно кажу. Мало не закохався, поки танцювали. Ось що з нами діють дівчата. Щоразу, як тільки вона зробить що-небудь миле, — хай там у ній нічого особливого й нема чи й узагалі дурна аж світиться, — ти вже, вважай, уклепався і не знаєш, на якому тепер світі. Дідько б їх ухопив, цих дівчат. З розуму можуть звести. Слово честі.

До свого столика ті три мене не запросили — темнота, що з них візьмеш, — та я сів і сам. Біляву, з якою я танцював, звали Берніс Крабс чи Кребс. А тих