Українська література » » Мене називають Червоний - Орхан Памук

Мене називають Червоний - Орхан Памук

Читаємо онлайн Мене називають Червоний - Орхан Памук
Нині, щоб розпізнати, наскільки професійним є молодий художник, я задаю йому три запитання.

— Які?

— Чи буде він виробляти й дотримувати власного стилю в малярстві? Це — данина китайським та європейським впливам. Маляр прагне мати власні особливості, манеру, відмінні від інших. Чи буде він їх виставляти напоказ, підписуючи малюнки, як роблять європейські митці? Тож насамперед я запитую про стиль та підпис як його свідчення.

— А потім? — шанобливо спитав я.

— Потім я хочу дізнатися, що відчуватиме маляр, коли після смерті шаха або падишаха, замовника книги, вона опиниться в руках палітурника, пошматується і його ілюстрації потраплять до інших книг, в інший час. Такі сердечні пережиття принесуть маляреві як радість, так і смуток. Тому мене цікавлять його думки про вічність. Вічність малярства та вічність Аллаха. Ти зрозумів мене, синку?

Ні. Але про це я не зізнався. Натомість поцікавився:

— Яке ж третє запитання?

— Третє — про сліпоту! — вигукнув великий головний маляр Осман і замовк, ніби все й так ясно.

— А чому про сліпоту? — ніяково перепитав я.

— Сліпота — це тиша. Якщо ти зв'яжеш докупи все, що я тобі сказав, то зрозумієш сліпоту. В глухій темряві, що від Аллаха, видно найпотаємніші глибини малярства.

Я мовчки пішов. Обережно спустивсь обледенілими сходами. Незабаром я поставлю запитання великого майстра Келебеку, Зейтіну та Лейлеку. Але не тільки для того, аби завести розмову, а й щоб пізнати цих своїх ровесників, котрі стали легендарними ще за життя.

Однак я не поспішав відразу до їхніх домівок, а подався до нового базару, який починався за пагорбом з видом на Халіч, а це — поблизу єврейського кварталу. Потрібно було зустрітися з Естер. Я опинився серед рабинь-перекупок, жінок із бідних махаллє, одягнутих у полинялі широкі каптани, та юрмиська, котре сновигало поміж рядів цибулі, редьки, моркви, айви. Посеред цього бедламу голосно щебетала гладка, але моторна Естер, у рожевому одязі, в який ледве влазила; вона блискала очима й подавала мені знаки, а її рот не стулявся.

Естер майже невловним професійним порухом руки запхала мого листа собі в шаровари, так, ніби за нами стежив увесь базар. Сказала, що Шекюре про мене думає. Потім узяла бакшиш. На моє «Заради Аллаха, поспіши» вона кивнула головою на клуночок, натякаючи, що роботи непочатий край, тож лист потрапить до Шекюре не раніше обіду. Я ж наказав їй, аби передала Шекюре, що пішов наносити візити трьом молодим малярам.

12. На мене кажуть — Келебек

Це було до обіднього намазу. Хтось постукав у двері. Я відчинив, дивлюся: Кара-челебі. Він якийсь час навчався разом з нами. Ми обнялись, поцілувалися. Може, в нього якісь звістки від Еніште? Та Кара сказав, що бачив мої ілюстрації, прийшов як приятель і хоче поставити мені одне запитання від імені падишаха. Мене це зацікавило. «Гаразд, — сказав я. — Яке запитання? Ну ж бо! Говори!»

— Що густішатимуть лави негідників, котрі займаються малярством не заради краси й віри, а заради грошей і слави, то більшатиме в нашому мистецтві мерзенності та хтивості, які є проявом стилю й підпису.

Таким був мій обережний початок відповіді, що суперечив власним думкам: адже ж справжній талант не занапастять ні слава, ні багатство. Мало того, якщо говорити по правді, то обдарованій людині належні й гроші, й слава — вони спонукають до творчості. Однак спробуй скажи це вголос — маляри, котрі тільки звуться малярами й дихають заздрощами, миттю накинуться на тебе з усіх боків. Але я б тоді намалював дерево на рисовій зернині й таки довів би, що в тисячі разів відданіший мистецтву, ніж вони. Захоплення стилем, підписом та особистішим у малярстві прийшли до нас із Заходу з європейськими впливами. А також і зі Сходу, через отих поодиноких китайських малярів, зваблених роботами, які привезли єзуїти. Я розповім вам три короткі притчі про стиль і підпис.

ТРИ ІСТОРІЇ ПРО СТИЛЬ І ПІДПИС

Алеф[86]

Колись давно на півночі Герата, в гірській фортеці, був собі молодий хан, який цікавився малярством. З усього його гарему тільки одна жінка була цьому хану до вподоби. Татарка, красуня з красунь. Хан кохав її до нестями, а вона — хана. Цілісінькі ночі вони кохалися до знемоги й хотіли, аби їхня любов не згасала ніколи, аби раювання тривало вічно. І наші герої знайшли шлях до втілення своїх мрій: годинами, днями без упину розглядали в книжках неперевершені ілюстрації давніх майстрів. Вони сиділи й удивлялися в неповторні малюнки до одних і тих же епізодів, одних і тих же оповідей. У щасливу золоту епоху минувшини, про яку розповідали книжки, наші закохані бачили себе й власне щастя. Час для них завмирав. У малярському цеху хана майстри ненастанно працювали над однаковими сторінками однакових книжок. Але був поміж них найобдарованіший майстер, який мав окремі завдання. Він традиційно зображав страждання Ферхата, закоханого в Ширін, Маджнуна та Лейлу, котрі палко, пристрасно дивляться одне на одного, або ж, за Дженетовим зразком, Хосрова та Ширін у казковому саду, чиї очі були виразні й сповнені млосності. Та всі закохані в мініатюрах мали зовнішність хана і його татарської красуні. Хан із дружиною, розглядаючи ті роботи, вірили у вічність власного щастя, а маляр купався в почестях і золоті. Ласка володаря та багатство врешті й збили його з праведного шляху. І, звичайно, шайтан! Підбурюваний шайтаном, маляр геть забув, що досконалості своїх ілюстрацій він завдячує древнім малярам. Він високо нісся й вбив собі в голову, що коли додасть в ілюстрації щось від себе, то від них взагалі очей не відведуть. Проте для хана та його дружини малюнки художника в новому стилі, з власними вигадками, були далекими від ідеалу. Спокій покинув їх. Хан довго вдивлявся в ілюстрації й відчув, як руйнується їхнє щастя: його кохана — не така, як на попередніх малюнках, отже, її любов згасає. Тоді він переспав з іншою наложницею, аби викликати в улюбленої дружини ревнощі. Але чарівна татарка, дізнавшись із жіночих пліток про зраду, з горя повісилася на кедрі в дворі гарему. Хан усвідомив свою помилку і знайшов провину — прагнення маляра до власного стилю. Того ж дня він осліпив майстра, який злигався з шайтаном.

Ба[87]

В одній східній країні був собі старий і щасливий падишах, закоханий у малярство. На схилку літ він узяв шлюб із китаянкою дивовижної вроди. Кожен день для них був світлим і радісним. Та у володаря був син-красень від попередньої жінки. Неждано-негадано син та

Відгуки про книгу Мене називають Червоний - Орхан Памук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: