Українська література » Сучасна проза » Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой

Читаємо онлайн Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
і сказав: — Я зовсім не для того, щоб сваритися з вами, приїхав сюди. Навпаки… — Він глянув на неї, щоб упевнитися, чи можна говорити далі. Усе роздратовання її раптом зникло, і стурбовані, благальні очі були з жадібним чеканням спрямовані на нього. «Я завжди можу влаштуватися так, щоб рідко бачити її, — подумав Борис. — А діло почато і треба його закінчити!» — Він спалахнув рум'янцем, звів на неї очі і сказав їй: — Ви знаєте мої почуття до вас! — Говорити більше не треба було: обличчя Жюлі сяяло тріумфом і самовдоволенням; та вона примусила Бориса сказати їй усе, що говориться в таких випадках, сказати, що він любить її і ніколи ні однієї жінки не любив більше за неї. Вона знала, що за пензенські маєтки та нижньогородські ліси могла вимагати цього, і вона дістала те, чого вимагала.

Наречений і наречена, не згадуючи більш про дерева, що обсипають їх мороком та меланхолією, робили плани майбутнього влаштування блискучого дому в Петербурзі, робили візити і підготовляли все для пишного весілля.

VI

Граф Ілля Андрійович наприкінці січня з Наташею і Сонею приїхав у Москву. Графиня все була недужа і не могла їхати, — а не можна було чекати її одужання: князя Андрія ждали в Москву з дня на день; крім того, треба було закуповувати придане, треба було продавати підмосковну і треба було скористатися з присутності старого князя у Москві, щоб представити йому його майбутню невістку. Дім Ростових у Москві був нетоплений; крім того, вони приїхали на короткий час, графині не було з ними, а тому Ілля Андрійович вирішив зупинитися в Москві у Марії Дмитрівни Ахросимової, яка давно вже гостинно запрошувала графа.

Пізно ввечері чотири візки Ростових в'їхали в подвір'я Марії Дмитрівни на Старій Конюшенній. Марія Дмитрівна жила сама одна. Дочку свою вона вже видала заміж. Сини її всі були на службі.

Так само, як і раніш, вона трималася прямо, всім говорила прямо, голосно і рішуче свою думку, і всією своєю істотою наче докоряла іншим людям за всякі слабості, пристрасті та захоплення, яких вона не визнавала. З раннього ранку в кацавейці вона займалася домашнім господарством, потім їздила у свята на обідню і з обідні до острогів та тюрем, де в неї бували справи, про які вона нікому не говорила, а в будні, одягнувшись, вдома приймала прохачів з різних верств, які щодня приходили до неї, і потім обідала; за обідом, ситним і смачним, завжди бувало чоловік три-чотири гостей; по обіді грали в бостон; на ніч казала читати їй газети та нові книжки, а сама плела. Рідко вона робила винятки для виїздів, і коли виїжджала, то лише до найважніших осіб у місті.

Вона ще не лягала, коли приїхали Ростови, і в передпокої завищали двері на блоці, в які входили з холоду Ростови та їхня челядь. Марія Дмитрівна, з окулярами, спущеними на ніс, закинувши назад голову, стояла в дверях зали і з суворим, сердитим виглядом дивилась на приїжджих. Можна було б подумати, що вона зла проти них і зараз вижене їх, якби вона не давала в цей час дбайливих розпоряджень слугам про те, як розмістити гостей та їх речі.

— Графові? Сюди неси, — казала вона, показуючи на чемодани і ні з ким не здороваючись. — Панночки, сюди, ліворуч. Ну, ви чого запобігаєте! — крикнула вона на дівок. — Самовар щоб поставили! Поповнішала, погарнішала, — промовила вона, притягнувши до себе за каптур рум'яну з морозу Наташу. — Фу, холодна! Та роздягайся ж швидше, — крикнула вона на графа, який хотів підійти до її руки. — Змерз, надісь. Рому до чаю подати! Сонечко, bonjour, — сказала вона до Соні, цим французьким вітанням відтінюючи своє трошечки презирливе і приязне ставлення до Соні.

Коли всі, пороздягавшись і опорядившись з дороги, прийшли до чаю, Марія Дмитрівна по черзі перецілувала всіх.

— Душею рада, що приїхали і що в мене зупинилися, — говорила вона. — Давно пора, — сказала вона, значущо глянувши на Наташу… — старий тут і сина чекають з дня на день. Треба, треба з ним познайомитися. Ну, та про це потім поговоримо, — додала вона, оглянувши Соню поглядом, який показував, що вона при ній не хоче про це говорити. — Тепер слухай, — звернулась вона до графа, — завтра чого тобі треба? За ким пошлеш? Шипшина? — вона загнула один палець, — плаксу Анну Михайлівну — два. Вона тут з сином. Жениться син її! Потім Безухова чи що? І він тут з дружиною. Він од неї втік, а вона за ним примчала. Він обідав у мене в середу. Ну, а їх, — вона показала на панночок, — завтра поведу до Іверської, а потім і до Обер-Шельми заїдемо. Адже, мабуть, усе нове робитимете? 3 мене не беріть, тепер рукави — ось які! Недавно княжна Ірина Василівна молода до мене приїхала: страшно глянути, наче два барила на руки наділа. Адже нині що день — нова мода. Та в тебе ж самого які справи? — звернулась вона суворо до графа.

— Усе разом підійшло, — відповів граф. — Тряпки купувати, а тут ще покупець на підмосковну і на дім. Уже якщо ласка ваша буде, я часину виберу, з'їжджу в Мар'їнське на деньок, вам дівчат моїх прикину!

— Добре, добре, в мене цілі будуть. У мене як в Опікунській раді. Я їх і вивезу куди треба, і полаю, і приголублю, — сказала Марія Дмитрівна, торкаючись великою рукою до щоки улюблениці і хрещениці своєї Наташі.

Другого дня вранці Марія Дмитрівна повезла панночок до Іверської і до m-me Обер-Шальме, яка так боялася Марії Дмитрівни, що завжди собі на втрату продавала вбрання, тільки б швидше вижити її від себе. Марія Дмитрівна замовила майже все придане. Повернувшись, вона вигнала всіх, крім Наташі, з кімнати і покликала свою улюбленицю до свого крісла.

— Ну, тепер поговоримо. Поздоровляю тебе з женишком. Підчепила молодця! Я рада за тебе; і його з таких років знаю (вона показала на аршин від землі). — Наташа радісно червоніла. — Я його люблю і всю сім'ю його. Тепер слухай. Ти ж знаєш, старий князь Микола дуже не бажав, щоб син одружувався. Старий з норовом! Воно, звичайно, князь Андрій не дитя, і без нього обійдеться, та проти волі в сім'ю входити негоже. Треба мирно, полюбовно. Ти розумниця, зумієш обійтись як треба. Ти добренько і розумненько обійдись. От усе й гаразд буде.

Наташа мовчала, від соромливості, як думала Марія Дмитрівна, а по суті Наташі було неприємно, що втручалися в її справу

Відгуки про книгу Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: