Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

На честь мужів новгородських, на славу синів Ярополка, Олега й Володимира, що сідали на столи кожен у землі своїй, князь Святослав велів зробити пир велій, запросити на нього слів із Новгорода й Іскоростеня, а також ліпших мужів з Гори й нового города.

Пир цей князь велів почати вранці й закінчити до смерку, щоб не палити проти ночі в дерев’яному городі вогнів і щоб люди, які вип’ють занадто медів і вина, могли без шкоди для свого тіла добратися до жител.

У Золотій палаті поставили столи й лави, застелили їх полотном і килимами, вкотили туди з медуш бочки з грецьким вином, медом, олом, квасом, на столах поклали засмажену на гарячому вугіллі й на рожнах чи зварену у горнцях – все круто посипане пепером[175] і чябром – веприну, баранину, гов’ядо, конину, різних птахів – гусей, качок, лебедів, кур, – всіляку рибу, якою багатий Дніпро, – осетрів, коропів, сомів, – різне зілля й овочі – сливи, горіхи, виноград.

Щоб людям було з чого їсти й пити, столи заставили срібними корчагами й череп’яними гарнцями, братинами, мисками, келихами й чарами, ложками.

Але не тільки в Золотій палаті мали проводити пир. Тут для всіх не вистачило б місця, бо на пир приходив кожний, хто хотів славити князя. А тому скрізь: у Людній палаті, світлицях, сінях, по всьому терему і у дворі навіть – поставили столи з стравами й медами, під ноги людям поклали пахучу траву з оболонських лук.

І зранку почали сходитись до княжого терема бояри, ліпші мужі, тіуни, старости, купці. Пізніше ж, коли майже всі зібралися, від Почайни привезли на возах мужів новгородських і деревських.

Кожен прибрався на цей випадок у все найкраще. Бояри одягли платна з фофудії[176] і обоярі[177], тканої золотими й срібними хвилями, з мереживами вподовж піл, із золотими запонами, камінцями, почепили на шиї гривни, золоті чепи.

Воєводи із земель були в оксамитних жупанах, туго підперезані поясами, у шапках з підпушками, викладених дорогоцінним камінням, з барвистими корзнами, метко перекинутими через ліве плече, з мечами біля поясів, у чоботях із червоного й зеленого хза.

Купці не хизувались вбранням – всі вони були в темних довгих платнях, тільки деякі з них носили гривни й чепи. Але грецький оксамит був на них найдорожчий, гривни – тонкоковані, кручені, з черню, із щирого золота.

Була важка й далека дорога у мужів новгородських, але вони, знаючи, що їх жде в Києві пир, привезли з собою в скринях, а тепер одягли багатий свій одяг з важких франкських і свіонських гексамитів, почепили свої гривни, чепи.

Один князь Святослав, здавалося, не готувався до цього пиру. Він увійшов до палати, коли там було повним-повнісінько людей, у білому платні, поверх якого накинув червоне, оторочене вузькою чорною каймою корзно. На князеві не було ніяких оздоб і прикрас, тільки важка усерязь-тройчатка на лівому усі з двома перлинами й рубіном та червоні чоботи із загнутими носками – це й усі оздоби на ньому.

Коли князь із синами своїми ввійшов до палати, там усі затихли.

– Чого ж ви замовкли? – голосно запитав князь.

Мужі новгородські знайшли що відповісти Святославу.

– Желаю на тя пити! – промовив Михало.

– Пий! – сказав князь і взяв зі столу чару, по вінця налиту червоним вином.

Княжі слуги брязкотіли уполовниками, бігаючи між столами й наливаючи чари вином і медом.

– Чого ж не п’єш? – сказав князь, побачивши, що Михало тримає в руках, але не випиває чари.

– Не могу я з такої посудини пить, – промовив Михало.

– А з якої волієш? – засміявся князь, показуючи на столи. – Є чари, а є й корчаги… Вибирай, тисяцький!

– Волів би, княже, випити на тя со братини, із тобою сукупно, – показав Михало на велику срібну братину з двома ручками. – Ти почнеш її, я докінчу, княже?

– Налийте! – сказав князь.

Одному з слуг довелося набрати з десяток уполовників, щоб наповнити братину. Князь Святослав взяв її в обидві руки. Усі в палаті мовчали, і в цьому мовчанні князь підніс братину до уст, не передихуючи, випив половину, подав посудину Михалові.

– Пий! – промовив князь.

Але Михало мав сувору новгородську вдачу.

– Не могу, – рішуче сказав він.

– Чому не можеш? – запитав суворо князь, і в палаті, де досі стояв гамір, запала напружена тиша.