Українська література » Сучасна проза » Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц

Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц

Читаємо онлайн Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц
себе в шори. Це був небезпечний і свавільний елемент, наділений невловною революційністю, мов шумна ватага гімназисток, які, віддано зазираючи в очі, насправді сповнені розпусної сваволі. Ті очі цілими днями свердлили діри у стінах, підморгували, штовхалися, тріпотіли повіками з пальцем на вустах, одні впереміш із другими, заливаючись хихотінням і пустощами. Вони сповнювали кімнату щебетанням і шепотом, розсипалися, мов метелики, навколо люстри, барвистим юрмищем ударяючи в матові старечі дзеркала, відвиклі від руху та веселощів, зазирали крізь замкові щілини. Навіть у присутності матері, яка лежала на софі з обв’язаною головою, вони не могли стриматися, пускали бісики, обмінювалися знаками, перемовлялися німою кольоровою абеткою, зітканою з таємних значень. Мене дратувало те знущальне порозуміння, мерехтлива змова за моєю спиною. З колінами, притиснутими до софи, двома пальцями задумливо вивчаючи тонку тканину материної нічної сорочки, я сказав начебто мимохідь: «Давно вже хочу спитати: правда, що це він?». І хоч я навіть не кивнув у бік кондора, мати відразу вгадала про кого мова, сильно знітилась і опустила очі. Я навмисне вичекав якусь мить, щоб насолодитись її збентеженням, після чого з підкресленим спокоєм, опановуючи наростання гніву, спитав: «Який тоді сенс у всіх цих плітках та брехнях, які ти поширюєш про батька?».

Проте її риси, що спершу, було, панічно змінилися, почали знову розгладжуватись. «Які брехні?» — спитала вона, кліпаючи своїми пустими, налитими темною синявою без білків, очима. «Я чув їх від Аделі, — сказав я, — але знаю, що їх вигадуєш ти. Хочеться знати правду».

Її губи ледь затремтіли, зіниці, уникаючи мого погляду, забилися в кутики очей. «Я не вигадую, — мовила вона, а її вуста набубнявіли і в той же час якось змаліли. Я відчув, що вона кокетує зі мною, як жінка з чоловіком. — З тарганами ж це правда — ти ж і сам пам’ятаєш».

Я розгубився, бо справді пам’ятав тарганяче вторгнення, той потоп чорної маси, що наповнювала темряву нічною павучою біганиною. Усі шпарини кишма кишіли ворухкими вусами, кожна щілина могла раптово вистрелити тарганом, із кожної тріщини під ногами могла проламатися та чорна блискавка, щоб, як чорний зиґзаґ, пронестися підлогою. Ох, той дикий шал, той сполох, накреслений чорною лискучою лінією на скрижалях підлоги. Ох, ті крики нажаханого батька, що стрибав із крісла у крісло, озброєний дротиком. Відмовляючись від їжі та питва, з гарячково розчервонілим обличчям та конвульсіями огиди, вкопаними довкола рота, батько зовсім здичавів. Було зрозуміло, що такої напруженої ненависті жоден організм довго не витримає. Жахна відраза перетворила його лице у затвердлу трагічну маску, що в ній лише зіниці, сховані за нижньою повікою, лежали на чатах, напнуті, мов тятиви, у вічній підозрілості. З диким вереском він раптом зривався з насидженого місця, мчав наосліп у куток кімнати і хапався за дротик з наштрикнутим на нього велетенським тарганом, що розпачливо перебирав незліченними лапками. У такі хвилини Аделя приходила на поміч блідому з переляку батькові і забирала в нього зброю разом із нанизаним трофеєм, щоб утопити його у відерку. Але й тоді я не зміг би сказати з певністю, чи цю картину навіяли мені Аделині розповіді, чи все-таки я сам був їхнім свідком. Батько вже не володів тією відпорністю, що береже здорових людей від захопленості потворним. Замість того, щоб відмежуватися від страшної притягальної сили цієї захопленості, батько, відданий на розграбування своєму безумству, все більше заплутувався в ній. Сумні наслідки не змусили себе надто довго чекати. Тут-таки з’явилися перші підозрілі знаки, що вразили нас і засмутили. Батькова поведінка змінилась. Його шаленство та ейфорія пригасли. З рухів та міміки почали проступати знаки недоброго сумління. Він став уникати нас, ховатися цілими днями по закутках і шафах або під периною. Не раз я бачив, як він замислено розглядає власні руки, вивчає текстуру шкіри і нігті, на яких виступали чорні плями, лискучі чорні плями, схожі на тарганячу луску.

Удень він ще всіма рештками сил чинив опір, боровся, але вночі вона, захопленість, налітала на нього дедалі потужнішими атаками. Мені доводилося бачити його пізньої ночі, у світлі поставленої на підлогу свічки. Батько лежав на долівці голий, поцяткований чорними плямами тотему[75], почерканий лініями ребер, фантастичним кресленням анатомії, що просвічувала назовні, лежав, одержимий потворністю, що затягувала його все більше у сіті своїх непевних стежок. Батько ворушився всіма членами згідно з якимось дивним і складним ритуалом, ув якому я з жахом розпізнав наслідування тарганячих церемоній.

З того часу ми зреклись його. Жахна подібність із кожним днем проглядала все виразніше. Батько перетворювався на таргана.

Ми почали звикати. Бачилися з ним усе рідше — цілими тижнями він нипав десь на своїх тарганячих стежках. Ми перестали відрізняти його. Він цілковито розчинився в тому шаленому чорному порідді. Ніхто не міг сказати, чи він ще живе в котрійсь із шпарин підлоги, чи пробігає вночі кімнатами, втягнутий у тарганячі справи, чи, можливо, перебуває серед тих мертвих комах, яких Аделя щоранку знаходить завмерлими догори черева, з настовбурченими лапками, і яких вона з відразою змітає геть.

«І все-таки, — сказав я дещо спантеличено, — я впевнений, що цей кондор — він». Мати глянула на мене з-під вій: «Не сердь мене, синку. Я вже казала, що батько в дорозі, він їздить країною, він комівояжер. Адже ти знаєш: іноді вночі він повертається додому, щоб перед світанком від’їхати ще далі».

Віхола

Тієї довгої й порожньої зими темрява зародила в нашому місті величезним, у сто разів більшим за звичні, урожаєм. Надто вже довго не прибиралися горища і звалища з битими горщиками по горщиках і пляшками по пляшках, з незліченними батареями пустих посудин.

Там, у спалених, помережаних балками хащах дахів і горищ, темрява почала вироджуватися й дико ферментувати. Там і повідкривались оті чорні ради баняків, велемовні й безглузді збіговиська, булькітливі пляшкування, бубніння бутлів і слоїків. Аж певної ночі під ґонтовими небесами назбиралися з тих посудин цілі фаланги і рушили на місто великою з’юрмленою масою.

Горища, гордо розгорнені вгорі, розростались одні з одних і вистрілювали чорними шпалерами, а їхнім просторим відлунням проносилися кавалькади балок, підскоки дерев’яних кізлів, що припадали на ялицеві коліна, аби, вилетівши на волю, наповнити простір ночі галопом кроквів, платвяним та бантинним гамором.

Тоді й потекли крізь ночі оті чорні ріки з мандрівних бочок та коновок. Їхні чорні, з полиском, голосні збіговиська облягали місто. Уночі той темний рейвах посудин множився й напирав, ніби армії говірких рибин, нестримний наїзд крикливих дійниць і змаячнілих цебер.

Дуднячи денцями, громадилися відра,

Відгуки про книгу Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича - Бруно Шульц (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: