Чи це людина - Прімо Леві
Є чимало варіацій на цю тему. Дехто не вагається і дозволяє зняти з своїх зубів золоті коронки, щоб продати їх в Буні за хліб або тютюн; але зазвичай така угода здійснюється через посередника. «Малий номер» помічає багатий зубний протез у якогось «великого номера», тобто новоприбулого, який тут недавно, але вже достатньо здичів від голоду і крайнього напруження концтабірного життя; «малий» пропонує «великому» три або чотири пайки хліба готівкою за те, щоб той дозволив зняти коронки. Якщо великий погоджується, малий платить, відносить золото в Буну і, через знайомство з якимось вартим довіри цивільним, від якого можна не боятися доносу або обману, дістає прибуток від десяти до двадцяти і більше пайок, які видаються йому поступово, по одній або дві щоденно. З цього приводу слід зауважити, що, на відміну від того, що відбувається в Буні, чотири пайки хліба становлять найбільшу суму оборудок, які укладаються в межах концтабору, адже там практично неможливо ані укладати угоди в кредит, ані вберегти більшу кількість хліба від жадібності інших та власного голоду.
Торгівля з цивільними є характерним елементом таборів праці і, як ми бачили, визначає їх економічне життя. Зрештою, це злочин, який концтабірні правила прирівнюють до «політичних» злочинів; тому за нього карають особливо суворо. Гефтлінг, спійманий на Handel mit Zivilisten — торгівлі з цивільними — якщо не має впливової підтримки, опиняється в Ґляйвіці III, Яніні або в Гайдебреку на вугільних шахтах; це означає смерть від виснаження впродовж кількох тижнів. Крім того, самого цивільного працівника, його співучасника, можуть виказати відповідним німецьким органам і засудити до перебування у таборі знищення на таких самих умовах, що й у нас, на різний строк, наскільки мені відомо, від п’ятнадцяти діб до восьми місяців. Робітників, яких таким чином карають, при вступі в концтабір теж роздягають, але їхні особисті речі зберігаються на відповідному складі. Їм не ставлять тавра і не голять голову, з чого їх легко впізнати, але під час всього періоду покарання вони виконують ту саму роботу, що й ми, і підлягають тій самій дисципліні — за винятком, звісна річ, селекцій.
Вони працюють в особливих арбайтскомандах і не мають ніяких контактів зі звичайними гефтлінгами. Адже для них концтабір є покаранням, і якщо вони не помруть від виснаження чи хвороби, то мають непогані шанси повернутися в людське суспільство; якби вони могли спілкуватися з нами, це становило б отвір у стіні, яка робить нас мертвими для світу, і пролило б світло на ту таємницю, під якою приховують наш стан від вільних людей. А для нас концтабір не є покаранням; для нас не передбачено жодного строку, і табір є просто призначеним для нас способом існування в лоні німецького суспільного організму, без часових обмежень.
Одна секція нашого табору призначена саме для тих цивільних працівників усіх національностей, які мають перебувати тут протягом більш чи менш довгого часу за свої незаконні стосунки з гефтлінгами. Ця секція відділена від решти концтабору колючим дротом і називається E — Lager, а її мешканці звуться E — Häftlinge. «E» — це перша літера слова Erziehung, яка означає «виховання».
Усі описані досі комбінації базуються на контрабанді матеріалів, що належать концтаборові. Тому есесівці намагаються суворо придушувати їх — навіть золото наших зубів є їхньою власністю, бо незалежно від того, чи вийняте воно з щелеп живих чи мертвих, усе воно раніше чи пізніше опиняється в їхніх руках. Тому природно, що вони роблять усе можливе, аби золото не покидало меж концтабору.
Але крадіжкам як таким керівництво концтабору ніяким чином не запобігає. Це доводить відверте потурання, з яким есесівці ставляться до контрабанди в зворотному напрямку.
Тут загалом все простіше. Ідеться про те, щоб вкрасти — або перехопити вже вкрадені — різноманітні знаряддя, інструменти, матеріали, вироби тощо, з якими ми щоденно маємо справу в Буні під час роботи; пронести їх ввечері у концтабір, знайти клієнта і здійснити обмін на хліб або баланду. Така торгівля точиться надзвичайно інтенсивно; єдиним і нормальним шляхом постачання деяких товарів, необхідних для нормального життя в таборі, є крадіжка в Буні. Типовими прикладами є крадіжки мітел, фарби, електричних проводів, шмаровидла для взуття. Прикладом може слугувати торгівля шмаровидлом.
Як ми вже згадували, концтабірні правила велять, щоб взуття щоранку було намазане шмаровидлом і почищене, і кожен блоковий староста відповідає перед есесівцями за виконання цього правила людьми з його бараку. Тому можна б припустити, що кожному баракові періодично видають це шмаровидло, але це не так — тут працює інший механізм. Треба ще сказати, що ввечері кожен барак одержує трохи більшу кількість баланди, ніж сума належних йому пайок; зайвину на свій розсуд розподіляє блоковий староста, який насамперед обдаровує своїх друзів та підопічних, а потім наділяє прибиральників, нічних охоронців, контролерів вошей та всіх інших промінентів на посадах у бараці. Те, що залишається (а кожен тямущий блоковий староста вміє зробити так, щоб щось залишалося завжди), витрачається на покупки необхідного.
Далі зрозуміло: ті гефтлінги, яким трапиться в Буні нагода наповнити свій казанок машинним мастилом (чи чимось іншим — годящою для цієї мети вважається будь-яка чорна і масна субстанція), прийшовши ввечері в табір, систематично обходять бараки, поки не знаходять блокового старосту, який не має цього товару або ж хоче запастися ним на майбутнє. Зрештою, кожен барак переважно має свого звичного постачальника, з яким домовлено про постійне щоденне відшкодування, за умови, що він постачатиме шмаровидло щоразу, як запас його буде кінчатися.
Щовечора біля дверей усіх Tagesräume терпляче стовбичать гуртки постачальників; годинами вони стоять під дощем або снігом і збуджено обмінюються інформацією про коливання цін та вартість преміального талона. Час від часу один з них відходить від гурту, іде ненадовго на біржу, а відтак повертається з останніми новинами.
Крім уже названих, є ще безліч інших товарів, які можна знайти в Буні і які можуть придатися в блоці, сподобатися блоковому старості чи зацікавити промінентів. Жарівки, щітки, звичайне мило і мило для гоління, напилки, кліщі, мішки, цвяхи; продають тут і метиловий спирт, з якого роблять питво, і бензин, який використовують для примітивних запальничок — незвичайних досягнень таємного концтабірного ремісництва.
У цьому складному переплетінні крадіжок і переходу краденого з рук в руки, яким сприяє глуха ворожнеча між есесівцями та цивільним керівництвом Буни, першорядна роль відведена Ка-Бе. Ка-Бе є тим місцем, де опір найменший, клапаном, через який можна найлегше обійти правила і уникнути нагляду начальства. Усі знають, що саме санітари викидають на ринок
