Побіда Хмельницького під Збаражем і Зборовом - Іван Семенович Левицький

Після такої мови, польські посли пішли до дому. Хмельницький не звелїв їх пускати до себе, і вони стали боятись, щоб їх не згубили з світа. Але они впросили Виговського, щоб він встоював за їх перед гетьманом. Хмельницький знов покликав їх до себе і витягнув з під килима, що ним був застелений стіл, лист.

Там були написані постанови згоди з Польщею: а між иншими постанови, щоб запорозське війско на цїлій Українї мало свої давні вільности, щоб жидів вигнати з усїєї України, щоб козацький гетьман держав справу тілько з королем, а не з панами; щоб на Українї і Білій Руси воєводами та каштелянами було настановлено тілько українців православної віри; щоб київський Митрополит мав перше місце після католицького митрополита в варшавському сенатї і т. ин. Посли прочитали постанови і тілько плечима здвигнули. Після таких переговорів та умов комісарі; чи посли, виїхали з Переяслава. Вони казали, що Хмельницкого полковники сичали та шипіли на поляків, неначе гадюки, і знали, що не буде мира між поляками й козаками.

В той час, як польські посли їздили на переговори про умови мира до Переяслава, Ян Казімір коронувався в Кракові на польського короля і зїмою в сїчнї зібрав сейм. Сейм постановив зібрати військо і післати його на Волинь проти козацьких загонів. Десять тисяч польського шляхецького війська пішло на Волинь і стало під Константиновом, козацькі загони лютували на Волинї, як і переднїще. Ватажок Гарасько взяв Острог, вирізав чотириста жидів та ляхів і прогнав з Острога дїдичку, унуку славного князя і щирого ураїнця Константина Острожського, Анну-Алойзу, котра вже сполячилась і пригноблювала українцїв. Кривоносенко збунтував Полїсся. Третїй козацький ватажок, Донець, завоював Заслав. Польське військо ходило зпід Константинова загонами, чи ватагами, і розбивало козаків. Поляки взяли Звягель на Волинї і вирізали українців, потім взяли Бар на Подолї, напали на Шаргород і вирізали українців у Гусятинї. Вертаючись до Варшави, Кисїль заїхав у свою маєтність, у волинське село Гущу. Шістьсот козаків ввірвалось у Гущу, і Кисіль ледви втїк від них. Такий то був той мир між поляками й козаками, про котрий клопотались польські посли в Переяславі.

Весною Хмельницький розіслав листи по цїлій Українї і закликав всїх вставати на Польщу. Гетьманська столиця Чигирин нїби закипіла людьми. Селяни й міщани, кидали все і сходились до Хмельницького, села і хутори стояли порожні. Міщани, шевцї, кравцї, пивовари, теслї - всї збігались у козацький стан. Навіть урядники з міст, радцї та війти обстригали собі бороди, запускали вуси по-козацьки і приставали до козаків. Тілько діди, жінки, дівчата та каліки зоставались дома. Хмельницький роздїлив усю Україну на полки, буцїм-то як теперішнї губернії, або повіти. Кождий полк звав ся по найбільшому місту в полку, на-приклад чигиринський, черкаський, полтавський, черниговський. Кождий полк дїлився на сотнї. Сотнї стояли по селах, і в тих сотнях часом було по тисячі, або і більше козаків. Сотнї ділились на куренї, де було по кілька десятків козаків. На півднї козаччина захоплювала й займала землї до Бессарабії й до Акерману на Днїстровім лиманї, на півночи полки обіймали землї по Гомель і Дронин у Могилевській губернії на Білій Руси, а Овруцький полк вгонивсь далеко в Минське полїсся. Найвища вдасть на Українї була тепер у гетьманських руках. Кругом його стояла старшина: обозний, що держав у своїх руках гармати, осаул, через котрого гетьман посилав прикази, писар, хорунжий, що держав у руках військові корогви. Над кождим полком був настановлений полковник, і в його полку була така сама старшина, як і коло гетьмана. Всїх начальників і самого гетьмана вибирала і скидала,»козацька рада«. Але за часів гетьмана Хмельницького в»Радї«мав спіл ввесь народ, бо тодї і козаки й народ мали право вибирати і скидати старшину й гетьмана.

В той чась польське військо готувалось до битви з козаками. Король Ян Казімір настановив за приводця війська пана Фірлея. Князь Єремя Вишневецький знов образив ся і покинув польське військо, але як прочув про страшну силу Хмельницького, то сам приїхав і став під рукою Фірлея. Поляки вибрали на Волинї для битви з козаками Збараж і стали під містом. На горі стояв міцний замок, під горою було місто, обкопане ровом. Поляки стали під Збаражем і почали окопуватись окопом і насипати вали.

Хмельницький виступив з Чигирина і помалу йшов на Волинь. До його прийшов на поміч кримський хан Іслам-Гірей з татарами і навів з собою кримських татар в кожухах, вирернутих наверх вовною. Прийшли на поміч козакам і донські козаки - та навіть з Кавказських гір черкеси з чупринами, позакручуваними за ухо по українськи. Турецький султан прислав Хмельницькому шість тисяч турків; кождий, хто хотїв, приставав до козаків і не просив плати, бо кождий знав, що поживицьця від багатих панів. Хмельницького військо було велике. Поляки, почувши під Збаражем, що на їх іде така страшна сила, з переляку й поопускали руки.

Двайцять восьмого червня перед самим св. Петром, поляки сподївались козаків під Збаражем що-години, а окопи були ще неготові. На св. Петра, в пятницю Фірлей вислав виглядати на розвідки загон Сїраківського. Тілько що він далеко одїхав од окопів, як проти його на зустріч почала йти велика сила татар. Загон Сїраківського почав втїкати. Татари догнали його і розбили до чиста. Сїраківський ледви втїк до Збаража - і сказав, що Хмельницький от-от незабаром буде під Збаражем. Як на то теж серед ясного неба десь взяла ся маленька хмарка; блиснула блискавка, вдарив грім, потрапив у корогву, що стояла коло намета самого Фірлея, і розбив держално. Це здалося для всїх недобрим знаком. Коли одразу підняла ся курява; поляки почули страшний крик та галас і побачили татар. Окопи були неготові. Пани позакачували оксамітові рукави своїх дорогих контушів, кинулись до заступів і копали цїлу ніч, а все таки не окопались навкруги. З одного боку, де був ставок, окопів зовсїм не було. Аж тут насунули, як ті хмари, й козаки. Хмельницький глянувши, що окопи не доведені до кінця, промовив:»справимо-ж тепер бенкет ляхам«.

Зараз після Петра почали ся переднїще за війну герцї: козаки й поляки вихвачувались на конях і били ся подекуди поодиноко. В недїлю першого липня, Хмельницький пустив на те місце, де не було окопів, татар та козаків. Поляки попереду одтисли й одбили їх: але козаки вдарили разом з тридцяти