Празька школа: хрестоматія прозових творів - Віра Просалова

П. ] панував над ними, бо не боявся того, чого вони боялись. Смерті чужої і своєї власної смерті». Таким зображується вісімнадцятирічний учасник подій, який позбавився наївних ілюзій, що «Україна прийде сама». Смерть людини, що сталася на його очах, приголомшила героя: «Почув у пальцях, як багнет пройшов легко крізь щось, мов крізь полотно, і роздер потім щось, ніби гумове. Вартівник застогнав страшно (Моренко гадав – ввесь світ то чує, – хоч то був слабий стогін) і впав, зложившися вдвоє коло ніг хлопця». Разюча невідповідність між сприйнятим і реальним передає те нервове збудження, яке пережив Моренко і яке розкололо для нього світ мовби надвоє: на світле минуле і жахливе теперішнє, що змушує його боротися за національну ідею. Юрій Липа як безпосередній учасник боїв з більшовиками в Одесі у грудні 1917 – січні 1918 років зображує Моренка своїм ровесником – недосвідченим, мрійливим, романтичним, проте відданим Україні.

Змальовані у творах події нерідко відбувалися у добре знаній письменникові Одесі, поділеній на ареали впливу, строкатій, розбурханій зміною влади. Закономірно, що найбільше місця відводилося в них парадоксальному, вражаючому, незвичайному. Трагікомічний випадок кількісного роздування формованих більшовиками загонів знайшов відображення в оповіданні «Петька Клин, на льотчик». Його головний герой – ватажок злодійської групи, що затято бореться з будь-якими претендентами на лідерство. У поведінці нальотчика стільки розрахованих на публіку ефектів, стільки вродженого артистизму, що він стає улюбленцем ним же ошуканих людей. Про нього говорять, складають пісні, легенди – і це підносить його у власних очах, а в інших викликає заздрість. Для передачі змісту «блатної» пісні автор вдається до парафрази, бо ця пісня не має ні вагомого змісту, ні естетичної вартості, адже підпорядкована вихвалянню «на льотчика», тобто того, хто відзначився у нальотах на чужі помешкання. Складена про Петьку Клина пісня стає наскрізною деталлю у творі: самого нальотчика вона підбадьорює, додає йому сил, а в іншого злодія – у Васьки Мацана – викликає заздрість, смертельну ненависть. Неодноразові згадки про цю пісню змушують автора щоразу знаходити інші засоби її передачі. Крім переказу змісту, пісня подається через сприйняття натовпу, котрий зображується неоднорідним: «Співав припертий до муру, на нього дивилися немигаючі дула двадцяти чотирьох рушниць, цікаво приглядався трохи згорблений офіцер, не без співчуття і пошани, як відважні на відважного дивилися збоку міліціянти з баґнетами на рушницях, а з юрби праворуч і ліворуч виривалися зойки, зітхання і плачі…». Процесуальність зображеного передається нагнітанням дієслівних форм: Петька «почав співати», «співав різким фальцетом», «співав припертий до муру», «в кінці заспівав … про свою власну смерть». Багатоголосся, широка шкала оцінок присутніх при цьому (від звичайної цікавості – до співчуття і захоплення) надають описаному багатовимірності. Сюжет оповідання «Петька Клин, на льотчик» будувався на нагнітанні найбільш напружених і ефектних з точки зору «режисури» сцен. Незначні епізоди опускалися, щоб тримати читача у постійній напрузі. Для відтворення колориту злодійського середовища письменник вводив у текст арготизми («фараони», «блатяки», «масалки» та ін.), що надавали експресивності і переконливості висловлюванням.

У творах «Нотатника» відбилися особисті враження, симпатії і антипатії автора, прагнення збагнути глибини людської душі. Ю. Липі притаманні психологічна точність, лікарська допитливість, доскіпливість у встановленні «діагнозу», рентгеноскопія людської душі.

Автор «Нотатника», прагнучи “зрозуміти свій час, зрозуміти людей, людські стремління”, виступає не суддею, а свідком, який зберігає трагічні перипетії, щоб донести закарбоване в своїй пам’яті до майбутніх поколінь. Звичайно, не можна все звести до фіксації подій, доль, авторська індивідуальність виявляється в оцінці окремих історичних осіб, в особливій прихильності до одеського типажу і колориту, в осмисленні трагічного перебігу подій, що позначилися на долі всього народу.

Для «Нотатника», крім того, характерне захоплення морською стихією – незбагненною, непідвладною, таємничою. Картини моря не стільки зображальні, скільки виражальні. Безкрає і непостійне, воно нагадує про боротьбу, про силу розбурханої стихії, наводить на філософські роздуми: «Море – це був простір без видимих границь і без видимих перепон, не раз лагідний і відкритий для всіх, навіть найслабіших, а небезпечний. Під ногами людини була завжди прірва і знищення. Плюскіт хвиль нагадував про смерть». Так сприймає море людина, яка не раз зустрічалася зі смертю віч-на-віч, яка у морському безмежжі знаходила аналогії з суспільно-політичними катаклізмами і з людським життям зокрема.

Ю. Липа у «Нотатнику» не прагнув ввести свого посередника: близький йому Гринів загинув у розквіті сил, розважливий Моренко діяв лише в однойменному творі, письменник-початківець Єрлець з новели «Література» розкривався здебільшого поза текстом (у своєму рішенні допомагати пораненому виконати доручене). Наведена у цьому творі розмова Єрлеця і досвідченого Приступка про літературу – це спроба самооцінки, виявлення різних акцентів у ставленні до літератури. Тим більше, що в зображений період сам письменник був початківцем, тому його розмови з Іваном Липою чи частими гостями родини (у них бували М. Коцюбинський, О. Маковей, Б. Грінченко, В. Самійленко, О. Олесь, М. Вороний, Г. Чупринка) могли послужити матеріалом для твору. Почувши написане Єрлецем, Приступко передбачає, що скажуть рецензенти, критики про нього. Він висловлюється образно: «Не вітряки інтеліґентської буденщини, не сморід мужицького пригнічення, та й не Афонська гора естетів, – а щось інше тепер буде на чолі». Сам автор пережив пошуки того, що окреслив Приступко, але це збіг на певному етапі. Площини мовлення персонажів і автора перетинаються, але частково, бо це збіг у чомусь одному, конкретному, а не у всьому. Alter ego автора, отже, не має цільності, розпадається на ряд персонажів.

Своєрідність «Нотатника» у тому, що окремий текст поставав у контексті інших, які разом відбивали мозаїку національно-визвольної боротьби та гнітючої адаптації після поразки. Герої цих нотаток розкривалися переважно у діях (якщо не брати до уваги табірного життя), адже доба не давала часу для роздумів. Центральною постаттю нерідко виявлялася сильна особистість, що висвітлювалася багатоаспектно, з різних точок зору. Більшість творів відзначалася чіткими просторовими координатами. Міжтекстовий зв’язок виявлявся у жанровій зумовленості текстів-«нотаток», у перегуку творів, що відбивали події в основному зі збереженням хронологічної послідовності, у зверненні до народнопоетичної стилістики. Помітні, крім того, ситуаційні збіги з іншими текстами, зокрема з повістю Г. Мазуренко «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто "вивернеться"…», що, як і «Нотатник», складається з окремих, відносно самостійних новел.

***

Повість «Не той козак, хто поборов, а той козак, хто "вивернеться"…» Г. Мазуренко присвятила своїй матері, перед якою все життя відчувала несплачений борг. Тому героїня твору отримала її ім’я. У долі юної романтичної Лізи авторка відтворила свою бурхливу