С@мотність в мережі. 15 хвилин по тому - Януш Вишневський

Зайшов до задимленої, галасливої зали. Сів в кутку за столиком, який залишався вільним, хоча цілий бар був заповнений людьми під зав’язку. Прямо перед телевізором, по якому йшов чорно-білий фільм з Фредом Астером. Через кілька хвилин помітив, що чоловіки дивляться на нього з неприкритим здивуванням. Жінок не було, тільки барменка в сірому костюмі, гранатових кросівках і рожевою заплямленою косинкою на шиї. Виглядала років на 60. В більшості американських барах, в яких бував, за стійкою стояли чоловіки або дуже молоді жінки. Найперше придивився до барменки. В овалі, окресленому стійкою, майже бігала, приймаючи замовлення, наповнюючи склянки і келихи кольоровими рідинами, вистукуючи суми на касовому апараті. Мав враження, що всі в барі – то її добрі знайомі. В певний момент, подаючи йому черговий келих, затрималась і сказала:

Чи вам відомо, що на цьому місці ніхто не сідає вже 18 днів?

Подивився на неї зацікавлено.

Бачте, пане, в четвер, 18 днів тому, сів тут наш Майкл. Десь вашого віку, а може і молодший, тільки набагато лисійший. Він мав магазинчик з газетами, біля ратуші. В нього добре йшли справи. Дуже добре. Нещодавно отримав ліцензію на продаж білетів того найновішого тоталізатора. В Колумбусі тільки він отримав ту ліцензію. Вісімнадцять днів тому прийшов як і кожного вечора, сів на цьому місці і замовив два віскі без льоду. Принесла йому шотландського, бо знала, що він найбільш полюбляє шотландський. Це було трохи дивно, бо він ніколи не замовляв дві порції відразу. Добре його знала. Приходив сюди щодня, відколи я тут працюю. Одинадцять років. Поставив обидві чарки перед собою. Випив першу. Потім підняв другу, швидко випив половину, вийняв пістолет, вистрілив в екран з тим спортивним коментатором на NBC. Допив віскі, відставив склянку, серветкою сумлінно витер насухо слід від склянки, з кишені своєї шкіряної куртки – бо знаєте, він ходив в такій жахливій старомодній куртці навіть влітку – вийняв блакитного конверта і поклав біля склянки. Потім встромив дуло пістолету собі до рота і потягнув за курок. Відірвало йому три четверті голови. Той залишок ударив в стіну, так на рівні вашого плеча і впав на стіл. Так і сидів, поки не приїхала поліція. Взяли того конверта. Хотіла його перед ними забрати, але його повністю залило кров’ю. А я, знаєте, боюсь крові і павуків. Самотній був, потім говорили, от і з ґлузду з’їхав. Але я в те не вірю. Майже всі в цьому барі – самотні, але ніхто себе не вбиває. Напевне мав якісь борги.

Дивився на неї, не розуміючи, навіщо вона розповідає йому про відстрілену голову когось, хто за її думкою мав борги. Бо ж він добре знав, що Майкл не через борги вистрілив в телевізор, а потім в свою голову. І в той момент вона, нібито відчувши його подив, додала:

Говорю вам це, щоб ви не думали, що ми тут в Колумбусі не любимо чужих. Просто люди не наближаються до того місця з того часу, як Майкл те зробив. Думають, що те місце врочене. А я думаю, що просто звідси найзручніше влучити в телевізор.

Посміхнулась до нього, поставила чергову паличку на круглій серветці під келихом і відійшла.

Та, бари – то незвичайні місця. Тут часто все починається і так як в Колумбусі, Огайо, часом може закінчитись. Власне в барах, заповнених людьми, народжується самотність і почуття, що справжнє життя – десь в іншому місці. І той бар, який власне залишився за його плечима, був саме таким. Насправді тільки заради цього бару в готелі Меркур приїхав сюди з вокзалу Берлін Зоо. Бо власне тут були вперше на відстані витягнутої руки. Тут вперше побачив відбиток її губ. На візитці. Але вже тоді навіть той відбиток на картці належав іншому чоловікові.

В першу хвилину освітлення холу готелю осліпило його. Він пройшов мармуровою підлогою до стійки портьє.

Чи не могла би мені пані замовити таксі до вокзалу Берлін Ліхтенберг? – промовив, стишивши голос.

Портьє спала підібгавши ноги в шкіряному кріслі біля комп’ютера. Розбуджена, підняла комір гранатової куртки уніформи і підтягнула його наверх під бороду наскільки це було можливо. Мала майже чорне волосся, пасмо якого прикривав куточок її рота. Лівою рукою закинула його за вухо, відкриваючи чоло.

На хвилину він задивився на те чоло як зачарований. То ЇЇ чоло з тієї ночі в Парижі. Той самий вид, той самий пробор з правої сторони. Доторкався того місця пальцями. А потім язиком. А вранці, коли ще спала, вдивлявся в те місце і ніжно гладив його пучками пальців. Згадав, як вона прокинулась, взяла його долоню між свої і так те сплетіння стиснула ногами. Прошептала: «Якуб, ти – настільки інший. Як ніби Бог, створюючи тебе, задивився на хмарку і дав тобі всього більше. Так по-іншому торкаєшся, як ніби хотів відчути кожну мою молекулу і запам’ятати назавжди. А потім опишеш мені то все так чудово в е-мейлі і я тим зачаруюсь. Бо ти – такий інший, Якуб. Просто інший. Якубку, чуєш мене?»

Він згадав, що коли вона так шепотіла, він уважно вдивлявся в те місце на її чолі. Завжди мав якесь улюблене місце на обличчі коханої жінки. У Наталії то був правий куточок рота.

Перепрошую пана,– сказала портьє, невдало маскуючи заклопотаність.– Навіть не помітила, коли я заснула. То очевидно через ту книжку, – вказала на товсту червону книгу зі знаком параграфу на обкладинці.

Нічого страшного. У вас гарне чоло, – сказав, посміхаючись до неї. – Чи не могли би ви замовити мені таксі?

Звичайно.

Усміхнулась, підіймаючи трубку телефону. Дала назву готелю і записала на паперовій картці номер, який очевидно продиктував диспетчер. Подаючи йому картку, сказала:

Таксі зупиняються біля південного заїзду на парковку. Як вийдете з готелю, поверніть вліво, перейдіть навкіс через паркінг до в’їздної брами. Наші клієнти мають в тій фірмі спеціальні знижки. Подайте водієві картку з тим номером. Він це використає, нараховуючи оплату.

Так, звичайно – відповів, затискаючи папір в долоні. Спеціальна знижка до вокзалу Ліхтенберг...

Вона раптово піднялась з крісла, стала перед ним, поправили волосся, знову відкриваючи чоло, і подивилась йому в очі. Опустив голову.

То я вже піду,– тихо промовив.

За дверима повернув наліво. Викладений кам’яною бруківкою під’їзд до готелю з’єднувався біля клумби з вузькою доріжкою, що вела до парковки. Прямо по діагоналі квадратної парковки побачив освітлену сторожову будку біля в’їздної