Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
Цьогорічна роздача тигрових мантій відбувалася в особливо напруженій атмосфері, адже за більшістю голосів на інтернет-форумі витязем-митцем і персоною було обрано Юліана Йосиповича Незабудка, а витязем-борцем — пана Фіалка. Це, ясна річ, породило шквал публікацій про те, що «організатори вирішили розділити нагороди між собою», і Засновник навіть запропонував провести повторне голосування і підтасувати його результати, щоб нагородити ще когось, з-поза середовища організаторів. Але містер Гомосапієнс, якого запитали про пораду, висловився категорично проти. На його думку, незадоволені завжди будуть, і звинувачень не зменшиться, а історія з підтасуванням фактів обов’язково де-небудь вилізе, і тоді репутацію конкурсу вже не відновити. Голландський консультант порадив використати ситуацію, що склалася, для реклами КРІСа-2 і навіть порадив, як саме.
Перший тигиринський флеш-мобСаме так називався спосіб промоції КРІСа-2 від Арнольда Гомосапієнса, і був це, у традиційному стилі голландця і за його ж характеристикою, — «найновіший європейський тренд». Мені не зовсім зрозуміло, чому наш консультант вважає цю традицію європейською за походженням, адже перший у світі флеш-моб відбувся у Нью-Йорку, коли кілька сотень жартівників несподівано завітали до великого торгового дому й зосереджено випитували у продавців «канапу для кохання». Учасники цієї акції не були знайомі одне з одним і до останнього моменту не знали, що і де робитимуть, крім того, що це буде акція, цілковито позбавлена сенсу. Усі вони відгукнулися на анонімні запрошення через Інтернет.
Проте коли я висловила свої сумніви на нараді, організованій напередодні вручення нагород «Тигиринський витязь», Соломон Айвазовські сказав, що в «Газеті виборчій» флеш-моб теж назвали європейською традицією, тому й нам можна. Для пана Айвазовські «Газета виборча», яку він щодня ретельно прочитував у Інтернеті, була незаперечним авторитетом. Переконати його в тому, що його улюблена газета помилилася, не зміг би ніхто, хоча інформація, скажімо, про те, що газета «Ньюсвік» чи тижневик «Шпіґель» думають інакше, примусила б його на мить замислитись, а потім повернутись до обговорення фразою: «Можливо, але це не має значення». Чому саме пан Айвазовські так довіряв «Газеті виборчій», невідомо. Можливо, просто через те, що польську він знав найкраще з усіх інших іноземних мов, не рахуючи, ясна річ, російської, але хто б довіряв російській пресі.
— Канонічний флеш-моб повинен виглядати так, — продовжував висловлювати свою ідею містер Арнольд. — Цілком чужі й не знайомі одне з одним люди збираються на заклик анонімного організатора й виконують його позбавлений сенсу наказ. Наприклад, одна частина групи кричить: «Пінг!», а друга: «Понг!» Після цього вони розходяться, такі ж чужі одне одному, як і до акції. Їм не йдеться ні про вираження якихось ідей, ні про створення власного середовища, не прагнуть вони і звернути увагу громадськості на те чи інше явище. Вони просто хочуть публічно робити щось беззмістовне, і це приваблює до себе увагу публіки. Але у світі флеш-моб давно почали використовувати з рекламною і антирекламною метою. Наприклад, перед Різдвом у багатьох країнах світу організували флеш-моби на знак протесту проти масових святкових закупів подарунків. Цим було змінено одну з основних засад явища — цілковиту беззмістовність, і флеш-моб перетворився на звичайний гепенінг із конкретним посланням до публіки. Саме так я і пропоную використати його під час церемонії вручення нагород «Вітязь в тігравай шкурє», — назву містер Гомосапієнс вимовив із сильним акцентом, явно пишаючись глибиною своїх знань із давньої літератури.
Реалізувати свою ідею містер Арнольд пропонував так: група студентів (достатньо 10–20 осіб) у бутафорських тигрових мантіях із написами «Я — за справедливість» напередодні церемонії вручення «Тигиринських витязів» щодня протягом кількох годин ходить містом, зупиняється біля газетних кіосків, купує по 10 примірників КРІСа-2 і на очах у публіки демонстративно спалює газети. На думку голландця, це викличе зацікавлення читачів до чергового числа газети, а також стимулюватиме публіку активніше обговорювати акцію вручення нагород. Під час церемонії група цих же студентів вдереться в зал, де проходитиме урочистість, і подарує квіти одному з нагороджених, наприклад, панові Фіалку. А потім один із підпалювачів виголосить промову, у якій запропонує всі три нагороди віддати панові Фіалку й віднині визначати лише одного витязя. Така акція обов’язково запам’ятається і відверне увагу публіки від скандалів довкола організаторів.
Ідея містера Арнольда дуже сподобалася Засновникові. Ясна річ, бульварні газети Тигирина всі як одна виступили з критичними матеріалами про те, що це ніякий не флеш-моб, а звичайна рекламна акція. На це пан Незабудко відреагував із традиційним для нього філософським спокоєм: «Ну і хуй з ним, основне, шо работає».
Як не перетворити власну біографію на історію хвороби?Мої батьки завжди були національно свідомими. Коли вони одружилися, я намалювала їм у подарунок великий вазонок, що стояв на підвіконні й був прикрашений чомусь новорічними іграшками, хоча одружувалися батьки влітку, це я чітко пам’ятаю. Під малюнком стоїть підпис: «Татові і мамі у день весілля. Донечка Горислава, 12 р.» Цей малюнок досі лежить в альбомі із сімейними світлинами того періоду. Не пам’ятаю, щоб у школі хтось дражнився через те, що мої батьки неодружені, хоча на той час це, ясна річ, було не прийнято. Тато з мамою вважали світські шлюбні формальності недоречними, на кілька десятиліть випереджаючи моду на подібні речі в нашому місті. Щоправда, спонукала їх до цього не солідарність із популярними тоді у Європі поглядами «дітей-квітів», вони просто хотіли взяти церковний