Українська література » Сучасна проза » Жінка у білому - Вилки Коллінз

Жінка у білому - Вилки Коллінз

Читаємо онлайн Жінка у білому - Вилки Коллінз
вдячності, які він міг почути чи й ні, за своїм бажанням, і тихо відчинив двері, щоб не турбувати його більше.

— Я збережу згадку про цей вечір у святая святих мого серця, — сказав йому я. — Ви ніколи не розкаєтеся в тому, що довірилися мені. Можна мені прийти до вас завтра? Можна прийти рано, о дев'ятій годині?

— Так, Волтере, — відказав він, лагідно дивлячись на мене й розмовляючи знов по-англійському, — певне, єдиним його бажанням нині було якомога швидше вернутися до наших звичних стосунків. — Приходьте розділити мій скромний сніданок до того, як я піду по своїх уроках.

— На добраніч, Песко.

— На добраніч, друже мій.

VI

Я вийшов від професора переконаний, що після всього мною почутого мені не лишається нічого іншого, як діяти негайно, зараз же. Треба було застати графа вдома цього вечора, бо, коли б я відклав справу до ранку, граф міг виїхати вночі, й остання нагода поновити Лорині права була б утрачена. Я глянув на годинника. Була десята вечора.

Квапливість, із якою граф полишив театр, промовляла сама за себе. Я не мав ані тіні сумніву в тому, що цього вечора він утік від нас тільки для того, щоб підготуватися до втечі з Лондона. Тавро Братства було на його руці — я був переконаний у цьому, так ніби на власні очі побачив цей знак у нього вище ліктя. Зрада Братству була на його сумлінні — неспростовним доказом цього був жах, що пойняв графа, коли той впізнав Песку.

Нетяжко було збагнути, чому Песка своєю чергою не впізнав його. Така людина, як граф, ніколи не ризикнула б стати шпигуном, не подбавши попередньо про свою безпеку. Гладенько виголене обличчя, на яке я вказав професорові в опері, було, можливо, заросле густою бородою в літа Песчиної молодості. Темно-каштанова шевелюра була, певне, перукою. Ім'я його, безперечно, не було справжнім його ім'ям. Час, мабуть, теж прислужився йому в цьому — таким не в міру тілистим він став, напевне, за останні роки. Була тисяча причин на те, щоб Песка не впізнав його, в той час як граф, зі свого боку, зразу впізнав Песку завдяки його незвичайно маленькому зросту й іншим прикметам, що не змінювалися з часом і виказували його скрізь, хоч би де він опинився.

Я вже згадував, що не сумнівався в причині, яка спонукала графа так поквапно піти з театру. Та й як я міг би сумніватись, коли на власні очі бачив: граф, подумавши, що Песка впізнав його і в замаскованому вигляді, вмить відчув смертельну небезпеку! Коли б я добився розмови з ним цього вечора, коли б показав йому, що й мені відомо, яка йому загрожує кара, до якого б це призвело наслідку? Зрозуміло, до якого: один із нас мав би стати господарем становища, а другий неминуче мав би просити пощади в першого.

Перш ніж піти на цей ризик, я повинен був зважити всі шанси за і проти мене. Заради своєї дружини я повинен був зробити все, що міг, аби зменшити небезпеку, яка мені загрожувала.

Всі небезпеки, що загрожували мені, зводилися, власне, до однієї. Якщо граф, коли я опинюся з ним віч-на-віч, виснує з моїх слів, що на шляху до його безпеки стою я один, він, звісно, ні перед чим не зупиниться, аби заскочити мене зненацька й прибрати з дороги будь-яким способом. Трохи поміркувавши, я досить легко додумався до єдиного засобу вбезпечити себе чи принаймні зменшити ризик, пов'язаний з цією зустріччю. Перш ніж сказати йому, що я знаю його таємницю, я мав прилаштувати її так, щоб вона могла будь-якої миті спрацювати проти нього, а він щоб не міг нічого мені протиставити. Я міг, перш ніж іти до нього, підкласти під нього міну й залишити вказівку третій особі: підірвати, коли мине певний час, якщо від мене, в усній чи в письмовій формі, не надійде доти інше, протилежне, розпорядження. В такому випадку графова цілість і неушкодженість буде в цілковитій залежності від моєї цілості й неушкодженості, — я займатиму вигідну позицію, навіть перебуваючи в його домі.

Ця думка сяйнула мені, коли я був уже близько біля нашого нового помешкання, яке ми винайняли, повернувшися з курорту. Щоб нікого не турбувати, я відімкнув двері своїм ключем. У передпокої горіло світло. Я взяв свічку й тихенько пройшов до своєї робітні, щоб зробити необхідні приготування, перш ніж Лора й Меріан запідозрять, до чого я готуюсь.

Лист до Пески був найпевнішим застережним заходом, якого я тільки міг ужити. Ось що я написав йому:

«Чоловік, якого я показав вам у театрі, — член Братства. Він зрадив його. Негайно перевірте ці два мої твердження. Ви знаєте, під яким ім'ям він живе в Англії. Його адреса: будинок № 5 на Форест-Роуд, Сент-Джонз-Вуд. В ім'я любові, яку ви колись почували до мене, вживіть владу, покладену на вас, щоб невідкладно й нещадно покарати цього чоловіка. Я поставив на карту все — і все втратив. Я програв — і поплатився за те життям».

Поставивши під цими рядками свій підпис і дату, я вклав листа в конверт і запечатав його своєю печаткою. На конверті я написав: «Не розпечатувати до дев'ятої години ранку. Якщо до тієї години ви не дістанете від мене звістки чи не побачите мене самого, зламайте печать, коли годинник виб'є дев'яту, і прочитайте листа». Під цими словами я поставив свої ініціали й задля більшої секретності вклав листа в інший конверт, теж запечатавши та надписавши на ньому адресу Пески.

Тепер лишалося тільки знайти спосіб негайно відіслати листа за адресою. Відправивши його Песці, я зробив би все, що було в моїх силах. Якщо в графовім домі що-не-будь скоїться зі мною, я подбав, щоб Фоско розплатився за це своїм життям.

Я ні хвилини не сумнівався, що Песка, коли б того захотів, мав змогу за будь-яких обставин не дати графові втекти. В цьому мене переконувало надто дивне небажання Пески будь-що знати про графа чи, іншими словами, його палке бажання лишитися в невіданні про злочинні факти, аби виправдатися перед власним сумлінням за свою пасивність. Мені було зрозуміло, що Песка мав засоби здійснити страшну кару Братства, хоч і не хотів признаватися мені в цьому. Навіть мені, людині, що ніколи не цікавилась зарубіжними політичними товариствами, було надто добре відомо, з якою навблаганною неминучістю вони карають своїх зрадників, хоч би де ті ховались. Досить було

Відгуки про книгу Жінка у білому - Вилки Коллінз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: