Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
Оскільки ви дозволили мені говорити від лиця цих нещасних створінь, то перше я стверджу, що наш суд допитувати таких підсудних змоги не має і що покликано їх також без сенсу і глузду, ібо зверталися до них як до створінь, наділених розумом і волею, себто здатних і вчинити кривду, і відповідати в суді за вчинене. Про що ми мови нині вести не можемо, оскільки мої підопічні є безглуздими тваринами, суто за поривами діючими, про що сказано в першій книзі «Pandectae»[3] в параграфі «Si quadrupes»[4]: «Nec enim potest animal injuriam fecisse, quod sensu caret»[5].
Друге — на додачу чи на доповнення моїх слів: навіть коли б наш суд і мав право судити тварей, було б нерозумно й несправедливо нашому зібранню розглядати цю справу, адже проти закону і звичаю буде судити обвинуваченого in absentia[6]. Сказано було, що шашелям писаний лист сього дня з’явитися перед судом послали і буцімто вони зухвало відмовилися прибути, чим закон попрали й дозволили бути судженими in absentia. На цей закид маю два спростування. Перше: при тому що лист був складений законним порядком, чи маємо ми доказ того, що до розуміння тварей його донесли? Адже, як ведеться, лист має бути не лише написаний, а й доправлений, ну а оборонець насельників не зміг надати пояснень, як саме шашелі зрозуміли передану їм грамоту. Далі ще: ведлуг закону неявка підсудного є пробачною в разі неможливості дістатися в суд з причини довгого чи небезпечного шляху до нього. Чи, покликавши в суд щура, ви б чекали, що він дійде до вас пішки через місто, повне котів? Тако же й відстань від обителі деревної черви до суду є за її мірками велетенською, до того ж і сповненою смертельних небезпек від хижаків, що чигають на їхні скромні життя. Тож могли вони цілком безпечно й законно відмовитися коритись розпорядженню суду — з усією люб’язністю й повагою до оного.
Третє мовлю, що лист до тварей складено в помилковий спосіб, же стосується він тих шашелів, які нині мешкають у церкві Святого Михаїла в селі Маміроль. Чи звернений від до всіх без винятку шашелів, у церкві сущих? Але ж серед них є пребагато таких, хто живе цілком мирно й шкоди селянам не чинить. Чи гоже кликати до суду все село, якщо десь у ньому завелась ватага розбійників? Немає такого закону. Понад те, закон передбачає точно з’ясувати особу підсудного. Перед нами дві злочинні дії: пошкодження ніжки єпископського трону і пошкодження церковного даху, і найменше знання природи говорить нам, що та черва, яка злощасно оселилася в ніжці трону, аж ніяк не могла завдати шкоди дахові, а тварі, що дах поточили, не могли водночас поточити й трон. Отже, існує дві спілки, які належить судити за два окремі злочини, що робить позов недійсним через брак точності.
Четверте, й без упередження до вищезгаданої черви, мовлю: судити тварей на такий манір суперечить не лише людському закону, як уже сказано було, а й закону Церкви, ба навіть закону Божому. Адже звідки взялися ті крихітні створіння, що супроти них кинуто потужну силу нашого суду? Хто створив їх? Не хто інший як Господь Усемогутній, що й усіх нас сотворив — і вищих, і нижчих. І чи не читали ми найперший розділ нашої священної книги Буття, де сказано: Бог створив тварин земних за їхньою подобою, скотину — за їхньою, і всяке створіння, що по землі повзає, за відповідною йому подобою, і побачив Бог, що це добре? Ба більше: чи не дав Бог звірям земним і кожному створінню, що повзає лицем земним, усяке древо й усякий плід на поживу? і далі, чи не дав Він усім їм наказ плодитися, множитися й сповнювати землю? Творець не казав би звірям земним і всякому повзучому створінню плодитися, коли б Він у мудрості Своїй нескінченній не надав їм поживи — що Він і зробив, давши їм на поживу всяке древо, плід і насіння. То що ж такого вчинили ці скромні тварі, якщо від Сотворіння світу до сьогодні мають невід’ємне право, якого людина їм не скоротить і не відчужить? Те, що шашіль оселилася там, де оселилася, — це людям може бути невигідно, але не є відповідною причиною ремствувати на закони Природи, закладені з Сотворінням світу, адже таке ремствування і є відкритим та зухвалим непослухом Богові. Господь вдихнув життя у деревну черву, дав їй на поживу всяке древо земне: тож якою зарозумілістю й яким небезпечним зухвальством було б нам намагатися скасувати волю Божу. Ні, я радше повім шанованому суду, що нам годиться звернути наші очі не на буцімто злочинства скромного Божого створіння, а на злочинства людські. У Бога все має причину, а причина тому, що шашелі попущено оселитися в храмі святого Михаїла, — жодна інша, як попередження і кара людям за їхні пороки. Те, що шашіль поточила не яку іншу споруду, як церкву, додам, — то є особливо суворе попередження й кара. Чи є позивачі, що прибули в суд, настільки певні своєї покірності Богові, своєї скромності й християнських чеснот, що перш ніж звинуватити себе, склали провину на найдрібніше створіння? Стережіться гріха гордині, мовлю я до таких позивачів. Вийміть колоду зі свого ока, перш ніж виймати тріску з чужого!
Ну а п’яте й останнє мовлю: оборонець насельників просить суд метнути проти тварей блискавицю відлучення. За своїм обов’язком і без упередження до вищезгаданих нагадаю вам, що така кара є і невідповідною, й неправою. Відлучення — то є відокремлення грішника від причасності Богові, заборона споживати хліб і вино, які є тілом і кров’ю Христа, вилучення зі Святої Церкви, її світла й тепла — тож за яким законом ми можемо відлучити звіра польового чи створіння повзуче, яке ніколи й не було причасником Святої Церкви? Не є правою й відповідною карою позбавлення підсудного того, чого він ніколи не мав. Це не відповідає закону. Отже, відлучення є карою жахливою, що кидає грішника в пітьму страшну, навіки відділяє його від Божого світла і добра. Хіба кара ця
