Історія світу в 10 1/2 розділах - Джуліан Патрік Барнс
У цю мить великий, неспортивної статури американець у синій сорочці підскочив і побіг проходом просто на арабів. Їхня зброя не була виставлена на одиночні постріли. Звуки були дуже гучні, і крові було багато. Італієць, який сидів на лінії вогню, отримав кулю в голову — і впав убік, на коліна своїй дружині. Кілька людей швидко підскочили — й сіли назад. Очільник «Чорного грому» поглянув на годинник і дав Г’юзові знак продовжувати. Франклін зробив великий ковток застояної води й подумав, що краще б то був міцніший напій.
— Через упертість західних урядів, — продовжив він, намагаючись говорити як офіційний речник, а не як Франклін Г’юз, — і їхнє легковажне ставлення до людських життів є необхідність у жертвах. Ви зрозумієте історичну неуникність цієї ситуації з огляду на те, що я вам розповів. «Чорний грім» має цілковиту певність, що західні уряди швидко сядуть за стіл переговорів. Крайнім засобом у тому, щоб їх переконати, стане необхідність страчувати двох із вас… із нас… кожної години, доки цей момент настане. Група «Чорний грім» вважає таку ситуацію вельми сумною, але західні уряди не залишають їм вибору. Порядок страти затверджено відповідно до провини західних держав у ситуації на Близькому Сході.
Франклін уже не міг дивитися на слухачів. Він говорив тихіше, але не чути його не могли.
— Американські сіоністи — перші. Потім — інші американці. Потім британці. Потім французи, італійці й канадці.
— Якого хріна Канада робить на Близькому Сході?! Якого хріна? — закричав чоловік у м’якій шапці з кленовим листком. Він хотів устати з місця, але його тримала дружина. Франклін, який відчував, як розжарюється підлога в його клітці, механічно зібрав аркуші, не дивлячись ні на кого, вийшов з-за кафедри, пішов проходом, замастивши кров’ю каучукові підошви біля мертвого американця, не глянувши на трьох арабів, які могли б, якщо хочеться, вистрілити в нього, і без супроводу й перепон пішов у свою каюту. Замкнувся і ліг на койку.
Через десять хвилин почулася стрілянина. З п’ятої нуль-нуль до одинадцятої нуль-нуль, неначе страхітлива пародія на міські дзиґарі, лунали постріли. За ними чулися сплески: тіла по два скидали за борт. Невдовзі по одинадцятій двадцять два американські спецпризначенці, які п’ятнадцять годин пливли слідом за «Святою Єфимією», змогли піднятися на борт. У сутичці загинуло ще шестеро пасажирів, зокрема й містер Телбот, «почесний американець» із Кіддермінстера. Із восьми незваних гостей, які допомагали вантажити продукти на Родосі, п’ятьох було вбито, причому двох — після того як вони здалися.
Не зосталися в живих ні ватажок, ні його заступник, так що жодних свідків домовленості Франкліна Г’юза не лишилося. Трісія Мейтленд, яка на кілька годин, сама того не знаючи, стала ірландкою й під час Г’юзової лекції повернула каблучку на звичний палець, більше ніколи з ним не розмовляла.
3. Релігійні війни
Джерело: Муніципальний архів міста Безансон (секція CG, контейнер 377a). Справа, оприлюднена нижче, становить особливий інтерес для істориків судочинства, оскільки роль оборонця черви виконував видатний юрист Бартоломе Шассене (також відомий у написанні Шассане і Шассено), згодом — перший голова парламенту Провансу. Шассене народився в 1480 році й уславився в церковному суді міста Отюн, захищаючи щурів, звинувачених у зловмисному знищенні врожаю ячменю. Тексти, наведені тут, починаючи з першої петиції жителів і закінчуючи остаточним вироком суду, не є повним набором документів, що стосуються справи, — наприклад, покази свідків, якими міг бути будь-хто, починаючи з місцевих селян і закінчуючи видатними спеціалістами з поведінки підсудних, не були запротокольовані, але наявні документи містять їх і часто посилаються на ті чи інші покази, тож із основної структури й дискусії у справі практично нічого не втрачено. Як було заведено за тих часів, позов, промови й висновки від представника єпископа були записані французькою мовою, а вирок суду поважно виносився латиною.
(Від перекладача[2]: Рукопис становить один суцільний документ, записаний тим самим почерком. Отже, перед нами не оригінальна судова документація в записі кількох писарів, а робота якоїсь третьої особи, можливо судового чиновника, який пропустив деякі фрагменти подань. Порівняння зі вмістом контейнерів 371–379 наводить на думку, що справа в цьому вигляді, ймовірно, належала до набору прикладів судових процесів, які використовувалися в навчанні юристів. На користь такої версії свідчить те, що серед учасників лише Шассене названо на ім’я — як видається, студентам слід було звертати увагу на виявлений видатним адвокатом професіоналізм і переймати важливі ходи, незалежно від того, чим завершилася справа. Переписувач працював у першій половині шістнадцятого століття, отже, може бути, що документ, являючи собою виклад у переробці іншої людини, все ж залишався відповідним часу. Я зробив усе можливе, аби відтворити багатий стиль промов — особливо оборонця селян — відповідними мовними засобами.)
Позов насельників
Ми, насельники Маміроля Безансонської єпархії, богобоязні пред лицем Господа Всемогутнього й шанобливі до Церкви — Його подружниці, нині й раніше справно і вчасно десятину свою сплачували, із чим сього дня серпня дванадцятого числа 1520 року подаємо вимушене й негайне прошення до