Досить Катрін - Джон Грін

— Солоденька, — промовив чоловік, — як ти?

— Я завжди добре, коли бачу вас, Старнсе, — відповіла вона, обнімаючи старого.

Очі в нього засвітилися. Ліндсі представила Гассана і Коліна. Помітивши його погляд, старий пояснив:

— Рак. Заходьте, сідайте.

У будинку стояв запах старих пліснявих диванів і неструганої деревини. Запах павутиння й невиразних спогадів, подумав Колін. Так пахло в підвалі у К-19. Цей запах із такою силою відкинув його назад, у ті часи, коли вона його кохала — чи, принаймні, йому здавалось, що кохає, — що його нутрощі знову заболіли. Він на мить сильно заплющив очі, сподіваючись, що біль минеться, та дарма. У Коліна ніколи нічого не минало.

Початок (кінця)

Катріна № 19 була ще не зовсім № 19, коли вони втретє пішли разом прогулятись. Хоча всі ознаки видавалися позитивними, він не наважувався запитати, чи хоче вона з ним зустрічатися, і вже точно не міг зважитися просто нахилитись і поцілувати її. Колін часто гальмував, коли доходило до поцілунку. В нього була навіть ціла теорія під назвою «Теорема мінімізації облизня».

Акт цілування когось або запитування дозволу поцілувати містить у собі ризик дістати облизня, отож, першим цілувати чи запитувати дозволу має особа, яка найімовірніше не отримає відмови. І ця особа принаймні в гетеросексуальних стосунках у середній школі, — беззаперечно, дівчина. Якщо подумати, хлопці, зазвичай, завжди хочуть поцілувати дівчину. Хлопці прагнуть близькості. Завжди. Якщо не брати до уваги Гассана, жоден тінейджер не скаже: «Щось я сьогодні не хочу цілуватися з дівчиною». Хлопець не думає про секс хіба що уві сні, та й то…. Тут все ясно. Натомість дівчата дуже непевні щодо цілування. Іноді вони хочуть цього, іноді — ні. Насправді це неприступні фортеці незбагненності — дівчата.

Висновок: дівчата завжди повинні робити перший крок, тому що: а) вони, в цілому, менш імовірно, ніж хлопці, можуть спіймати облизня; б) у цьому випадку дівчата цілуватимуться тільки тоді, коли хочуть.

На жаль, поцілункам зовсім не властива логіка, тому Колінова теорія ніколи не працювала. Але оскільки він завжди неймовірно довго чекав, перш ніж поцілувати дівчину, то рідко ловив облизня.

У п'ятницю після школи Колін зателефонував майбутній Катріні № 19 і запросив її в суботу на каву. Вона погодилась. Це було у тій самій кав'ярні, де проходили дві їхні перші зустрічі — такі приємні й сповнені сексуального напруження, що він заводився вже від звичайного доторку її руки. Він зумисне тримав руки на столі, щоб вони лишались у полі її доторку.

Кав’ярня Cafe Sel Marie була за кілька кілометрів від Катріниного будинку і за квартал від Колінового. Кава тут була однією з найкращих у Чикаго, що для Коліна не мало значення, бо каву він не любив. Йому дуже подобалася сама ідея кави — гарячого напою, що додає енергії і століттями асоціюється з освіченими інтелектуалами. Але сама кава смакувала йому десь як жовч із кофеїном. Тому, потроху підсмачуючи свою каву вершками, він зрештою перетворив її на самі вершки, через що Катріна ніжно підсміювалась із нього того вечора. Як і слід було чекати, сама Катріна пила чорну каву. Зазвичай усі Катріни так робили. Гіркота їм смакує.

За кілька годин, після чотирьох філіжанок кави, вона запропонувала йому подивитися фільм.

— Називається «Родина Тененбаумів», — сказала вона. — Це про сім’ю, де всі мають таланти.

Вони поїхали на південний схід по Коричневій лінії в бік Ріглевіл, а тоді пройшли п’ять кварталів до вузького двоповерхового будинку. Катріна повела його вниз, у підвал. Це було вогке приміщення без вікон із запахом плісняви, із встеленою хвилястими кахлями підлогою, старим диваном і дуже низькою стелею (1,9 м проти Колінових 1,85). Приміщення було мало придатним до життя, та з нього був чудовий кінотеатр — там панувала темрява. Вони сіли на продавлений диван і поринули у фільм.

Коліну стрічка сподобалась; принаймні він багато сміявся і йому припав до душі світ, де всі герої, що були розумними дітьми, зробилися дивовижними, унікальними дорослими (хоч і дещо зіпсованими). Коли фільм закінчився, вони з Катріною залишилися сидіти разом у темряві. Підвал був єдиним справді темним місцем, яке Колін зустрічав у Чикаго, де вдень і вночі сіро-оранжеве світло проникає в будь-яке приміщення з вікнами.

— Мені просто подобається саундтрек, — сказала Катріна. — Таке круте відчуття.

— Так, — відповів Колін. — А мені сподобалися герої. Навіть жахливий батько, трохи.

— Мені теж, — відгукнулась Катріна.

Він міг розгледіти її біляве волосся та обриси її обличчя, більше нічого. Його рука, що тримала її руку вже півгодини, ще з фільму, спітніла й судомила, та він не хотів першим її відбирати. Катріна вела далі:

— Я думаю, він себелюбний, але всі люди люблять себе.

— Так, — погодився Колін.

— То це отак — бути, ну, вундеркіндом чи що?

— Ну, не зовсім. Наприклад, у фільмі всі вундеркінди такі сексуальні, — пожартував він.

Вона засміялась і сказала:

— Як і ті, яких я знаю.

І він різко видихнув, глянув на неї і… майже, але ні. Він не був певен і не міг відкинути думку про облизня.

— І ще. В цьому фільмі вони наче всі народилися талановитими. Я не такий, знаєш. Я хочу сказати, що працював щонайменше по десять годин на день, щодня, із трьох років, — пояснив він без пихи. Він справді вважав це роботою — читання і практикування мов та вимови, повторення фактів, уважне вивчення кожного тексту, який брав до рук.

— То що саме ти добре вмієш, зрештою? Ну, я знаю, що ти все добре знаєш, але в чому ти сильний, окрім мов?

— Я добре вправляюся з кодами і подібними штуками. І ще з лінгвістичними загадками, як-от анаграми. До речі, це моє улюблене заняття, справді. Я залюбки добираю анаграми до всього. — Колін раніше ніколи не розповідав Катрінам про анаграми. Він завжди думав, що це їм буде нудно.

— Залюбки?

— Блюз-злюка-бзик-злак, — відповів він одразу.

Вона засміялась, а тоді сказала:

— А Картер? Катріна Картер.

Йому страшенно хотілось обхопити її за шию, притягти до себе і доторкнутись у темряві до її губів, повних та м’яких. Та ще ні. Він не був певен. Його серце стукотіло.

— Гм, гаразд. Карате, кір, рант. Гм, або от, просто: кратер, Катріна Кратер!

Вона засміялась, забрала свою руку і поклала долоню йому на коліно. У неї були м’які пальці. Він