Долі та фурії - Лорен Грофф

Лотто так різко скочив зі стільця, що аж кров йому відринула від обличчя.

— Стули свій свинячий писок, Луанно. Моя дружина — найкраща людина у світі, і ти знаєш це.

Рейчел сказала:

— Лотто!

Матильда сказала тихо:

— Лотто, досить.

А Наталі й Сусанна сказали:

— Ей!

Тільки Чоллі вибухнув верескливим сміхом. Ольга, про яку вони всі забули, з розмаху вдарила його в плече. Потім підхопилася й поцокотіла на своїх високих підборах через кімнату, щосили сіпнула вхідні двері, крикнула: «Ви монстри!», — й вибігла надвір. Холодний вітер війнув від вхідних дверей сходами й обсипав їх сніжинками.

Якийсь час усі мовчали. Потім Матильда сказала:

— Іди за нею, Чоллі.

— Ні, — відказав він. — Без пальта далеко не втече.

— Мінус десять, йолопе! — сказала Даніка й швиргонула синтетичні хутра Ольги Чоллі в обличчя.

Він устав, щось бурмочучи, і пішов геть, грюкнувши обома дверима. Матильда підвелася, зняла картину зі стіни над сяючим тім’ям мідного Будди і вручила її Луанні. Луанна подивилася на картину в своїх руках. Потім процідила:

— Я не можу це взяти.

Всі присутні в кімнаті ясно відчували напругу лютої боротьби, що велася в повній тиші.

Матильда сіла, схрестила руки на грудях, заплющила очі. Луанна поставила картину на підлогу, обіперши її об коліна Матильди. Вона вийшла геть, і двері за нею зачинилися назавжди. Без неї в кімнаті наче посвітлішало, навіть верхнє світло пом’якшало.

Друзі один по одному порозходилися. Рейчел зачинилась у ванній, і вони почули, як зашуміла вода.

Коли вони залишилися на самоті, Матильда опустилася на коліна перед Лотто, зняла окуляри й зарилася обличчям йому в груди. Він безпорадно притримував її, бурмочучи щось заспокійливе. Конфлікт викликав у нього відразу. Він цього не виносив. Худенькі плечі його дружини здригалися. Але коли вона нарешті підняла голову, він вжахнувся. Її обличчя почервоніло й набрякло, але вона сміялася. Сміялася?! Лотто поцілував синці під її очима, веснянки на блідій шкірі. Його затопила хвиля запаморочливого благоговіння.

— Ти назвав Луанну свинячим писком, — сказала вона крізь сміх. — Ти! Містере Геніальний. Підскочив і врятував становище. Ха!

Надзвичайна дівчина. Він бачив, відчуваючи, як у нього тепліє на душі, що вона здолала цей тягучий і гіркий період, настільки жахливий, що вона не могла поділитися з ним. Вона повернеться. Вона знову його любитиме. Вона не покине його. І в кожному місці, де вони житимуть віднині, ця картина підсинюватиме повітря. І це буде свідченням. Їхній шлюб піднявся із землі, потягнувся і дивився на них, взявши руки в боки. Матильда поверталася до Лотто. Алілуя.

— Алілуя, — проголосив Чоллі, заливаючи в себе коктейль еґ-ноґ, що складався майже з одного бренді. Була одинадцята година. — Христос народився. — Вони з Лотто мовчки змагалися, хто більше сп’яніє. Лотто прикидався краще, на вигляд був тверезим, але кімната починала обертатися, щойно він переставав концентрувати погляд.

Надворі — товща ночі. Вуличні ліхтарі, як льодяники з яскравого снігу.

Тітка Саллі вже кілька годин говорила без передиху, ось і зараз було чути:

— …зісно, я нічого не знаю, не така вже я вчена, як ви розумаки-артисти, і я, дідько його забирай, точно не скажу тобі, що робити. Лотто, хлопчику мій, але якби це була я, що не так, я знаю, але якби так було, то я б так сказала: я віддала всю себе й можу дуже пишатися трьома–чотирма виставами, де я виступала останніми роками, але ж, ну, не кожен же може бути Річардом Бартоном, і, можливо, є ще щось, що я можу робити у своєму житті. Ну, щось таке, як ну взяти на себе управління майном чи щось іще. Помирися з Антуанеттою. Зроби так, щоб вона повернула тобі права на спадок. Ти знаєш, справи в неї погані, хворе серце. Ви з Рейчел обоє багато отримаєте, коли вона піде, не дай Боже, скоро, — вона хитро глянула на Лотто поверх свого дзьоба канарки. Будда мовчки сміявся на каміні. Навколо нього — буяння пуансетії. Внизу — вогнище, яке Лотто наважився зробити із паличок, назбираних у парку. Скоро полум’я загуде в комині, завиє вітер, як нетерплячий товарняк або важкі нічні ваговози.

— Я борюся, — запевнив Лотто. — Мабуть. Але дивіться: я народився багатим, білим та ще й чоловіком. Мені нічого було б робити, якби не треба було трохи боротися. Я займаюся тим, що мені подобається. А це вже щось. — Він сам чув, наскільки неприродно це звучало. Погана гра, Лотто. [Але ж талант актора трохи ослаб у ньому, так?] Його серце більше не боролося.

— А що це таке, той успіх? — запитала Рейчел. — Мені здається, що це можливість працювати стільки, скільки тобі хочеться, над тим, що тебе захоплює. Лотто всі ці роки постійно працював.

— Я люблю тебе, — сказав Лотто сестрі. Вона вчилася в середній школі. Була така ж кістлява, як і Саллі. Вона пішла в рід Саттервайтів: смаглявих, волохатих і негарних. Її друзі не вірили, що Лотто й вона — родичі. Тільки Лотто вважав її незвичайною і стрункою. Її худеньке обличчя нагадувало йому скульптури Джакометті. Вона зовсім не усміхалася. Він пригорнув її й поцілував, відчуваючи, як вона вся напружилась усередині.

— Успіх — це гроші, — сказав Чоллі. — От і все.

— Успіх, — заперечила Саллі, — це знайти власну велич, дурненькі. У тебе це від народження, Лотто. Я бачила це ще тоді, як ти із вереском виліз із Антуанетти. В центрі урагану. Ти просто не розумієш, у чому твоя велич. Гавейн казав мені, що завжди думав, що ти станеш президентом США або астронавтом. Чимось більшим, ніж просто великим. Так говорять твої зірки.

— Пробач, що розчарував тебе, — мовив Лотто. — І мої зірки.

— Так. Ти також розчарував нашого покійного батька, — додала Рейчел, сміючись.

— За нашого розчарованого покійного батька, — проголосив Лотто. Він підняв свій келих у бік сестри й запив гіркоту. Це була не її вина; вона ніколи не знала Гавейна й не розуміла, як боляче його зачепила.

У дверях з’явилася Матильда з тацею в руках. Розкішна у своїй срібній сукні з платиновим волоссям, закрученим у хитру, як детектив Хічкока, ґулю: вона так вирядилася, бо її підвищили на шість місяців раніше. Лотто хотілося затягти її в спальню та як слід поборотися з нападами розчарування.

Врятуй мене, благав він одними губами, але дружина не звертала на нього уваги.

— Щось мені тривожно, — Матильда поставила тацю на стіл, повернулася до них. — Я залишила ось це для Бетт сьогодні вранці, вже одинадцята, а вона навіть не торкнулася його. Хтось бачив її в останні кілька днів?

Тиша, цокання фамільного годинника, який Саллі принесла у великій спортивній сумці. Вони разом подивилися на стелю, наче могли зазирнути через шари штукатурки, через мостини й килим у холодну, темну квартиру [тиша, чути лише гарчання холодильника, велика холодна грудка на ліжку, єдина жива істота — голодна смугаста кицька, яка треться об вікно].

— М, — заспокоїв Лотто, — сьогодні Різдво. Вона, мабуть, вчора поїхала кудись до родичів, забула нас попередити. Ніхто не лишається на Різдво один.

— Мама залишилася, — сказала Рейчел. — Мамуся одна у своєму вогкому маленькому пляжному будиночку спостерігає за китами в бінокль.

— Дурниці. У твоєї матері був вибір, і вона