Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Генерал подзвонив і наказав денщикові:

— Принеси дві пляшки з тієї вчорашньої батареї. І за хвилину, наливаючи фельдкуратові повний келих вина, привітно мовив:

— Розважтеся трохи перед духовним напучуванням…

* * *

В цей страшний час крізь загратоване вікно, за яким сидів на своєму матраці Швейк, лунав його спів:

Ми пани, бо ми вояки,

Люблять нас дівчата всякі.

Гроші з каси нам дають,

А де гроші, там і п’ють.

Ца-ра-ра… Ein, zwei…

2. ДУХОВНЕ НАПУЧУВАННЯ

Фельдкурат Мартінець не ввійшов, а в повному розумінні цього слова впурхнув до Швейка, як балерина на сцену. Поривання небесних благ і пляшка старого «Гумпольдскірхену» зробили його в цю зворушливу хвилину легким, як пір’ячко. Йому здавалося, ніби він у цю священну мить наближається до самого господа бога, а тим часом він наближався до Швейка.

За ним замкнули двері й залишили обох на самоті. Фельдкурат натхненно звернувся до Швейка, що сидів на матраці:

— Любий мій, я — фельдкурат Мартінець.

По дорозі сюди це звернення здавалося йому найвідповіднішим і по-батьківському сердечним.

Швейк підвівся зі свого ліжка, бадьоро струснув руку фельдкурата й сказав:

— Дуже радий. Я — Швейк, ординарець одинадцятої маршової роти дев’яносто першого полку. Недавнечко нас перевели до Брука-на-Лейті. Сідайте, будь ласка, біля мене, пане фельдкурате, і розказуйте, за що вас замкнули. Ви все ж таки офіцер, і вам належить сидіти в офіцерській тюрмі при гарнізоні, а не в такій, як ця… Таж на цьому матраці повнісінько вошей. Звичайно, часом трапляється, що людина й сама не знає, до якої тюрми вона належить, але це не дивина: або наплутають у канцелярії, або це просто випадок. Якось раз, пане фельдкурате, я сидів у Будейовицях у полковій тюрмі, і до мене привели одного молодшого кадета. Такий молодший кадет — це щось подібне до фельдкуратів, ні свиня, ні миша, горлає на солдатів, як офіцер, а коли щось трапляється — його замикають разом із простими солдатами. Вони були, пане фельдкурате, ніби якісь покручі: обідів із унтер-офіцерської кухні їм не давали, на солдатське постачання вони не мали права, бо стояли трохи вище, а офіцерське харчування їм теж не належало. У нас їх було тоді п’ятеро. Спочатку вони жерли в буфеті самі сирки, бо в жодній кухні їм нічого не давали. Але одного разу на них там наскочив обер-лейтенант Вурм і заборонив їм їсти в буфеті оті сирки, бо це, мовляв, не відповідає честі молодших кадетів ходити до солдатського буфету. Ну й що вони мали робити? Адже до офіцерського буфету їх теж не пускали! Отак і висіли вони в повітрі й за кілька днів пройшли таку хресну путь, що один з них кинувся у Мальшу, а один утік з полку, і за два місяці від нього до казарм надійшов лист, буцімто він у Марокко став військовим міністром. Лишилося їх четверо, бо того, що топився в Мальші, врятували. Коли він стрибнув у річку, то від хвилювання забув, що вміє плавати і що відмінно склав іспит з плавання. Поклали його до лікарні, а там знову не знали, як з ним бути, чи вкривати його офіцерською ковдрою, чи звичайною солдатською. Нарешті знайшли вихід: не дали йому жодної, а лише загорнули в мокре простирадло, і він за півгодини попросився, щоб його відпустили до казарми. Це й був той самий кадет, якого зовсім ще мокрого увіпхнули до моєї камери. Він сидів зі мною, мабуть, чотири дні й розкошував, бо принаймні дістав харч, щоправда, арештантський, проте все ж таки харч, і, як говорив, відчув грунт під собою. На п’ятий день по нього прийшли, а за півгодини він вернувся по кашкет і з радості аж плакав. Каже мені: «Нарешті нашу справу вирішили. Від сьогодні нас, молодших кадетів, будуть замикати на гауптвахту разом із офіцерами, за харчі будемо доплачувати в офіцерську кухню, а годуватимуть нас, аж коли офіцери наїдяться. Спати будемо з солдатами, каву діставатимемо із солдатської кухні, а тютюн теж видаватимуть нам солдатський».

Тільки тепер фельдкурат Мартінець опам’ятався і перебив Швейка словами, які за своїм змістом нічого спільного не мали з попередньою розмовою.

— Так, так, любий сину, між небом і землею є речі, про які треба думати з полум’яним серцем і цілковитою вірою в безмежне милосердя боже. Я прийшов до тебе, дорогий сину, з духовним напучуванням.

Він замовк, бо все якось виходило не так. Дорогою накреслив собі план промови, яка мала навести цього нещасного на роздуми про своє життя і сповнити його вірою, що на небі йому відпустяться всі гріхи, коли він покається й виявить щирий жаль.

Тепер він роздумував, як саме вести свою розмову далі, але Швейк випередив його запитанням, чи немає в нього сигарети.

Фельдкурат Мартінець досі не навчився курити. Це, власне, було єдине, що зберіг він із свого колишнього режиму. Часом у генерала Фінка, коли вже бував трохи напідпитку, пробував курити сигару «Британію», але його зразу вивертало, і тоді він мав таке відчуття, немов ангел-охоронець для остороги лоскоче його в горлі.

— Я не курю, любий сину, — з надзвичайною гідністю відповів він Швейкові.

— Дуже дивуюся, — сказав Швейк. — Я знав багато фельдкуратів, і всі вони диміли не гірше за гуральню на Зліхові. Я взагалі не можу уявити собі фельдкурата, який би не курив і не пив. Я знав, правда, одного, що не курив, але він замість курива жував тютюн і під час проповіді запльовував, бувало, весь амвон. А ви звідки, пане фельдкурате?

— З-під Нового їчина, — смутним голосом озвався імператорсько-королівський панотець Мартінець.

— Так ви, може, знали, пане фельдкурате, Ружену Гаудрсову. Вона позаторік служила в одній винарні на Платнержській вулиці в Празі й потягла до суду відразу вісімнадцять чоловік, вимагаючи з них аліменти за батьківство, бо в неї народилися близнята. В одного з тих близнят одне око було блакитне, а друге каре. А в другого близнятка одне око сіре, а друге чорне. Отож вона й вирішила, що тут замішано четверо панів з такими очима, бо всі вони ходили до тієї винарні й щось там з нею мали. Крім того, одне з тих близнят було криве на ніжку, точнісінько як один радник з магістрату, що теж туди ходив. А друге мало шість пальців на одній нозі, як один депутат, що був у винарні щоденним гостем. Отож уявіть собі, пане фелькурате, що таких