Тисячолітній Миколай - Павло Архипович Загребельний
Щоправда, казали, що воно й не було б нічого, та приїхали вчені аж із Москви і вмовили міліціонера продати свій череп наперед, ще до смерті. Череп є череп, чи він завбільшки з лаханку чи такий маленький, як отой черепочок, у якому дають їсти кішці. То нащо ж його купувати? А може, то суцільний маслак без ніякого мозку, бо коли б був мозок, то чоловік з такою головешкою безперемінно посунув би в начальники, а цей, бач, — у міліціонери.
І саме Кам’янське після того славилося для нас уже й не своїм величезним залізним заводом, не чорною жужелицею, яка падала там з неба вдень і вночі людям на голови, а тільки цим міліціонером, який продав у музей свою голову. Ніхто не міг тоді й подумати, що в Кам’янському, крім міліціонера з найбільшою в світі головою, може народитися новий Генеральний секретар партії більшовиків, бо як же він може народитися, коли він уже є і зветься товариш Сталін, який житиме вічно так само, як вічно лежатиме в мавзолеї Ленін, два вожді — один живий, інший — мертвий, а більше й не треба, більше не може бути, то як же може народжуватися ще й третій чи там який? Ніхто не думав тоді про це, навіть дорослі, я ж був малий і не знав не тільки про народження в Кам’янському майбутнього Генерального секретаря, а навіть про те, що загадкове ім’я батькової дядини — Дора — то не що інше, як хитре вкорочення звичайнісінького сільського імені Федора, хоч міг би й здогадатися після того, як дядина почастувала мене справжніми сільськими пиріжками з товченою картоплею і кропом, теплими, білими і м’якими, як і вона сама.
Тоді я не думав про те, що десь і колись може народитися новий Генеральний, а тепер? Сталий жил, Сталий жив, Сталий будет жить!.. Навіть після того, як відсвяткували сімдесятиліття. Навіть після тих таємних мало не вмирань в час війни, про які пошепки переповідали один одному ми на фронті. Навіть після всіх виснажливих битв з троцькістами-зінов’євцями, бухарінцями-риковцями, правими, лівими ухилами, опозиціями і саботажниками. Навіть після того, як, здавалося б, вичерпав усі свої сили, невтомно викриваючи нових і нових політичних ворогів і супротивників, уже після того, як розгромив фашизм, і заклав непохитні підвалини табору миру й соціалізму, і об’єднав довкола свого імені всіх людей доброї волі.
Мені конче треба було запам’ятати цей день, і на пристані перш ніж придбати квиток на річковий трамвай до Каховки, я купив у кіоску номер «Наддніпрянської правди» від 21 серпня 1951 року і став читати газету на ходу, а тоді дочитував уже на палубі річкового трамвая, бо віднині цей день значитиметься для мене тими подіями, про які повідомляє ось цей орган Херсонського обкому і міськкому партії, а також обласної Ради депутатів трудящих.
Не вичерпувався потік привітань в зв’язку з сімдесятиліттям товариша Й. В. Сталіна. Третій рік усі газети в кожному своєму номері друкували по два стовбці на цілу сторінку поздоровлення і побажання вождю. В цьому номері серед безлічі інших вітали батька й учителя колгоспники сільгоспартілі «Червоний паротяг» Ізюмського району Харківської області, колектив викладачів і учнів 12-ї середньої жіночої школи м. Мінська, зв’язківці м. Єсентуки Ставропольського краю, грузинський республіканський комітет профспілки працівників м’ясо-молочної промисловості, партійна організація Радянського району м. Вільнюса, колектив медичних працівників Ялуторовського району Тюменської області.
Секретар Ворошиловградського обкому партії Гайовий і уповноважений Міністерства заготівель СРСР по Ворошиловградській області Мошков рапортували товаришу Сталіну про те, що трудящі області достроково, на 20 днів раніше, ніж торік, виконали план хлібозаготівлі (крім кукурудзи і проса). Міністр місцевої паливної промисловості України Шпанько доповідав українським керівникам Мельникову і Коротченку про перевиконання річного видобутку торфу. В Берліні тривав всесвітній фестиваль молоді й студентів. Корейський народ готувався урочисто відзначити 6-ту річницю визволення Кореї Радянською Армією. Радянські вчені готують свій внесок для великих будов комунізму. Ґрунтознавчим інститутом Академії наук СРСР укладено одинадцять карт ґрунтово-меліоративних умов і ґрунтів Західної Туркменії, Південної України, Північного Криму, Ростовської області, Поволжя, Прикаспійської низовини та інших районів. Марко Озерний відповідав на лист бригадира управління цивільного будівництва Каховської ГЕС Василенка: «Ми, колгоспники, вважаємо себе також учасниками великих новобудов сталінської епохи. Нашим кращим внеском в їх спорудження буде створення достатку сільськогосподарських продуктів». І так далі… Я згадав хитро примружені очі діда Марка Остаповича, ще хитріші його вуса і те, як він вимовляв слово «достаток» і «зобіліє». Хто писав за нього цього листа, якого ніхто не читатиме?
А хто взагалі складає ці листи, чия невидима рука виписує казенні фальшиві слова, однакові, як затерті булижники в міському бруді? Ось ще: на четвертій сторінці газети вітальне послання німецької молоді Й. В. Сталіну. Підписало 4 мільйони 145 тисяч 839 юнаків і дівчат. Повідомляють, що, застосовуючи в роботі методи радянських новаторів виробництва, досягли випередження планів на 6209195 днів, а також обіцяють вести боротьбу проти задумів Макклоя, Аденауера і Шумахера, спрямованих на те, щоб використати німецьку молодь як гарматне м’ясо в агресивній війні проти миролюбних народів.
Люди збиті в безладну купу самим розлунюванням суворого імені, як полохливі галки шулікою. Коли підписуються мільйони, то це однаково, що не підписується ніхто. Невже ми підійшли до тої межі, де тисячолітній пил історії і смуток часів утворили таке безжальне поєднання, що людині не зосталося ніякого вибору між нікчемністю і величчю, вона втрачає свій божий дар, стає жалюгідним підлабузником, чинопоклонником, начальствотерпцем.
Я теж був би таким, та мене врятувала Оксана. Своєю любов’ю, долею своєю і своїми втечами. Вийшло, як у «Енеїді»: «За милу все терять готові, клейноти, животи, обнови, одна дорожче милой — честь».
Честь мою зберегла Оксана.
Листа від Марка привіз із Станції рудий Терешко. За звичкою спитав закурити, скреготнув жовтими зубами: «Жиз-знь!» і звіявся, бо й що йому до цього конверта, що прийшов з далеких селянських країв, може, ще глухіших, ніж оці довкола агростанції, яку за звичкою всі звали «Половецький
