Війни художників - Станіслав Стеценко

Чому він допустив до себе тільки Єву?

Він завжди боявся жінок. У рідному Лінці, ще сором’язливим юнаком, вперше виступив у якості коханця п’яної сусідської дівки. І зазнав ганьби, бо мав надвисоку чутливість і жахливо хвилювався.

Дівка підняла його на сміх, і він страшенно боявся, що про його ганьбу стане відомо всьому містечку. Наступну спробу стати повноцінним мужчиною зробив із повією. Результатом цих стосунків стала венерична хвороба. Лікування було дорогим і болісним. Відтоді у нього розвинувся своєрідний психоз: він почав уникати жінок. Інтимні утіхи частково замінив порномалюнками. В юності намалював таких близько сотні, нині Борману вартувало часу і грошей, аби їх познаходити і викупити.

Згодом інтим замінило володіння натовпом. У цьому він знайшов вихід для своєї неймовірної нервової енергії. Входив в екстаз від масової істерії натовпу: вигляду людей, які з витріщеними очима і відкритими, волаючими від захоплення ротами, тягнули до нього руки, аби лише доторкнутися до живого бога. Вони простягали йому дітей, аби він освятив їх своїм божественним дотиком!

Коли став канцлером, на нього буквально розпочали полювання жінки з вищого світу. Режисерка Лені Ріфеншталь, акторка Маргарет Слецак, баронеса фон Лафферт, італійська принцеса Савойська ладні були на все, аби тільки впасти фюреру в очі. Але та його патологічна невпевненість у своїй статевій повноцінності примушувала його обмежуватися цілуванням ручок.

Він придумав гарне виправдання своєї фобії: «Моя наречена — Німеччина!» Таким чином, усі жінки рейху могли мріяти про фюрера, адже теоретично кожна з них могла претендувати на його увагу.

Утім, дехто із близького оточення здогадувався про існування проблеми. Його помічник зі зв’язків із пресою Ернст Ганфштенгль, якось у розмові з Геббельсом, назвав Гітлера імпотентом мастурбального типу. Геббельс відразу передав фюреру слова Ганфштенгля, назвавши останнього державним зрадником.

Хотів відразу ж відправити зухвалого Ганфштенгля у концтабір, та той відчув небезпеку і втік до Швейцарії, а звідти — до США.

А що ж Єва? Єви він не боявся. Вона була звичайною адміністраторкою із фотоательє Гофмана, і для неї, як і для більшості простолюдинів, він був майже богом. Аби вдовольнити Єву не потрібен був інтим. Достатньо було іноді бути поряд з нею. Єва була м’яким декоративним килимком під ногами бога. Її присутність стверджувала його статус повноцінного чоловіка в очах найближчого оточення.

Аби відволікти фюрера від роздумів, Єва погладила рукою його густе каштанове волосся і зазирнула у блакитні очі.

— Боже, я не можу більше витримувати Мартіна поряд із собою. Маючи дев’ятеро дітей, він переспав уже з усіма твоїми секретарками! Вічно в помаді і жіночих шмарклях, він ще бере мене під руку!

— Я нагадаю йому, щоб поводився пристойно, — байдуже кинув Гітлер. Було помітно, що його думки десь дуже далеко від цієї розкішної спальні.

— Аді, мені сумно! Невже ти забрав мене сюди від Гофмана, щоб заховати від усього світу! Я не можу піти з тобою в театр, оперу. Нікуди! Тобі здається, що, дізнавшись про мене, від тебе відвернуться жінки рейху! А ти не подумав, як бути мені? Я ніде не буваю, усі мої фінансові питання ти доручив вирішувати Борману. Скрізь Борман, Борман і Борман, кінця-краю цьому не видно. Аді, не мовчи, про що ти думаєш? Б’юся об заклад, що про непоступливу Англію? Вгадала?

— Так, — Гітлер лежав поряд, втупившись короткозорим поглядом в ліпнину на стелі.

— Ти ж симпатизуєш Англії, то дай їй спокій.

— Тоді Англія, цей товстий хряк Черчилль не залишить у спокої нас! — відрізав Гітлер. Дурепа, боже, яка Єва дурепа. Може, тому й терпів її поряд, що вона ніколи не лізла в політику. Майже ніколи. — Єво, тобі не варто чіпати політику, — фюрер погладив її по округлому плечу. — Прийде час, коли я відійду від справ і ми поселимось у старому доброму Лінці, удвох у невеличкому будинку.

— Облиш Англію, — вона закопилила губу й відсторонилася від його руки.

— І що? Як ми утримаємо таку армію без війни?

— То візьмись за Росію.

За Росію… Він тільки нещодавно, після російсько-фінської війни зрозумів, яка слабка Росія. Підтвердили це і зустрічі німецьких військ з радянськими на новому радянсько-німецькому кордоні у Польщі і спільні паради. Офіцери вермахту розповідали, як погано озброєні радянські солдати. Тепер він шкодував, що не завдав удару по Росії. Але тепер уже пізно. Німеччина не зможе воювати на два фронти. Хоча, чому на два фронти? Його раптом неначе блискавкою вдарило. Він сів у ліжку. Бліцкриг! Він розіб’є Росію за кілька місяців. І тоді Англії не буде на кого сподіватися! Вона здасться без бою! Боже, це так просто! Його інтуїція ніколи не підводила. Так було з Чехословакією, Польщею, Бельгією, Францією. Так буде з Росією.

Єва, нарешті, заснула, а він лежав з розплющеними очима до ранку. Урешті-решт, пішов у сусідню кімнату, взяв з полиці збірку оповідань свого улюбленого російського письменника Михайла Зощенка «Спи швидше» і читав кілька годин. Йому подобався гумор Зощенка і те, що він описував, як важко жити в СРСР. Перше оповідання про поневіряння чоловіка в провінційному готелі розсмішило фюрера до сліз: «Спи швидше, товаришу, твоя подушка потрібна іншому». Він навіть підскакував з крісла, реготав і ляскав себе по стегнах.

А коли заспокоївся, знову думав про величезну країну на сході. Росія — бідна і нікчемна країна, він переможе її, і це буде не важче, ніж кампанія в Європі. Завтра треба купити ще три примірники книги Зощенка і подарувати Борману, Ґерінгу і Геббельсу. Нехай думають, до чого б це. Заснув фюрер уже під ранок, коли почали рожевіти хмари над Шпреє.

Єва прокинулась за півгодини після того, як фюрер заснув, кинула незадоволений погляд на нього. Підійшла до дзеркала — на ній була коротка нічна сорочка. Вона вигідно підкреслювала стрункі